Тектонофізичне вивчення регіонів України.
Дослідження палеогеодинаміки території України.
Вивчення зв’язку приповерхневих і глибинних мантійних процесів в межах України та суміжних регіонів на основі співставлення геологічної будови земної кори з матеріалами тектонофізики і сейсмотомографії.
Побудова Тектонічної карти Українського щита масштабу 1:500 000.
Розробка детальних геолого-геофізичних пошукових критеріїв на тверді корисні копалини центральної частини Українського щита.
Олег Борисович Гінтов (нар. 22 січня 1935 р.) – гол. наук. співробітник відділу тектонофізики Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАНУ. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1996) та премії ім. академіка С.І. Субботіна НАН України (2015), Заслужений розвідник надр (2005).
Закінчив Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка (геологічний ф-т, відділення геофізики), 1957.
З 1957 по 1973 р.р. пройшов шлях від ст. техніка-геофізика до керівника тематичної партії в Українській (Київській) геолого-геофізичній експедиції трестів «Київгеологія» і «Укргеофізрозвідка» (назва декілька разів змінювалась). Керував польовими магнітометричними і гравіметричними роботами та більшу частину цього періоду займався геологічною інтерпретацією геофізичних даних по території Українського щита.
З 1973 р. до теперішнього часу – співробітник Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАНУ.
1973-1985 р.р. – старший науковий співробітник відділу постійного магнітного поля Землі.
1986-1992 р.р. - зав. лаб. геофізичного вивчення докембрію.
1992-1996 р.р. – зав. відділу палеогеодинаміки.
1996 р.- теперішній час – гол. наук. співробітник відділу тектонофізики.
2009 р. – звання професора за спеціальністю «геофізика».
2012 р. – обраний членом-кореспондентом НАН України за спеціальністю «тектонофізика».
2017 р. – обраний головою Міжвідомчого тектонічного комітету України.
Результати наукової роботи.
Розроблено методику тектонофізичного вивчення ранньодокембрійських щитів, яких світова тектонофізична наука майже не торкалась через неможливість, як вважалось, врахування пластичних і в’язких деформацій гірських порід раннього докембрію.
Теоретично обґрунтовано та практично втілено вирішення прямої і оберненої задач тектонофізики шляхом комплексування структурно-парагенетичного і кінематичного методів тектонофізики, що дозволило вивчати деформаційні режими земної кори від кінця нагромадження осадово-вулканогенних товщ до кінця процесу горотворення; на цій основі розроблено методику побудови регіональних геохронологічних шкал деформаційних процесів.
Встановлено залежність меж міцності земної кори від РТ умов для всіх основних регіонів України, що дає змогу одержувати верхні значення критичних напружень, необхідних для розломоутворення.
Узагальнено результати геодинамічного вивчення практично всіх регіонів України і об’єднано результати регіональних досліджень у геоісторичний ряд від еоархею до антропогену з використанням матеріалів тектонофізики, стратиграфії та ізотопної геохронології, які одержано українськими і закордонними вчеными у 21-му сторіччі.