Місця поховання солдатів Радянського Союзу Другої світової війни є місцями вторинного поховання, створеними в Литві переважно в 1945–1956 рр. Вторинне поховання нібито позбавило історичної конкретики (автентичності місця, персоналізації) і дало змогу створювати їх відповідно до політичних та ідеологічних потреб конкретного періоду. В 1990-ті в Литві відбувалась девальвація міфа Великої Вітчизняної війни. Пам’ятники Перемозі і героям війни були демонтовані та із звичних громадських місць перетворились на експонати й розвалені об’єкти парку Груто. Місця поховання солдатів Радянського Союзу, по суті, ніхто не заторкував і вони застигли впродовж одного чи двох десятиліть. У 2000–2010 рр. ці місця отримали актуальність, але вже не як засіб пропаганди однієї ідеології, а як об’єкти зіткнення декількох видів пам’яті. Цвинтарі радянських солдатів Великої Вітчизняної війни стали «Цвинтарями радянських солдатів, що загинули в 1941–1945 рр.» і «Місцем поховання солдатів Радянського Союзу Другої світової війни». Різні назви того самого об’єкта свідчать про його різну оцінку.
Проаналізовано процес і ситуацію, як ці місця в Литві останнім часом (з 2000 р.) за гроші Російської Федерації і після реконструкції отримали новий вигляд, вигідний для поширення чужої ідеології та суперечливої «головній лінії» політики пам’яті Литви.