Stylization Method in Historicism Architecture

SA.
2015;
: pp. 3 – 13
Authors: 
Linda S.

Lviv Polytechnic National University, Design and Architecture Basis Chair

Метод стилізації завжди ґрунтується на принципі використання прототипу, проте важливо усвідомлювати, “що цей прототип означає” у сенсі ціннісному, аксіологічному. Наприклад, у добу Ренесансу антична спадщина визнавалася зразком досконалості, проте можливим для досягнення і, навіть, перевершення. Це стимулювало специфічне використання римських прототипів в актуальній практиці, де їх змінювали та перетворювали, “імітуючи” взірець, проте демонструючи його по-новому, по-своєму, репрезентуючи практику імітаційної стилізації. Взірець впізнавася і не впізнався, демонструючи міцний, але невловимий зв’язок із минулим.

другій половині ХVІІІ – початку ХІХ ст. хвиля романтизму, охопивши не лише мистецтво, але й науку, поглинає архітектуру. Важливим стає емоційне, суб’єктивне ставлення до прототипу. Не правда про архітектурний образ минулого, а хвилююче враження від минулого стають найважливішими творчими критеріями, формуючи ідеологію романтичної стилізації. Середина та друга половина ХІХ ст. пропонують нову практику стилізації – аналітичну. Минуле стає тепер джерелом не суб’єктивної оцінки та емоцій, а ретельного вивчення й аналізу. Еволюційна лінійна концепція супільного розвитку була трансльована в архітектурну творчість та вилилася у визнання рівності та важливості всіх архітектурних епох минулого, які стали однаково цінні для теперішнього. Отже, стилізація в архітектурі історизму постає як складний феномен, поява якого є детермінована темпоральними уявленнями епохи та її самооцінкою у контексті цілісного історичного процесу. Метод стилізації виникає у мистецтві (й архітектурі) тоді, коли усвідомлюється своя “іншість” від минулого, проте визнається цінність минулого для теперішнього. У зв’язку з тим, що кожна епоха по-іншому осмислювала та оцінювала минуле, стилізація щоразу набувала специфічних рис.

Розглянуті у статті приклади стилізації можуть бути доповнені особливим методом модернізованої стилізації, який сформувався на межі ХІХ та ХХ ст., специфічним варіантом постмодерністської стилізації.

1.Савельева И. М. История и время: в поисках утраченного / И. М. Савельева, А. В. Полетаев. –М.: Языки русской культуры, 1997. – C. 199.

2.Барг М. А. Эпохи и идеи: Становление историзма /М. А. Барг. – М.: Мысль, 1987. – C. 104.

3. Савельева И. М. История и время: в поисках утраченного. –C. 297–298.

4. Маликова Е. А. Историческое время: содержание и основные формы: дисс. … канд.фил. н.: 09.00.01 / Елена Александровна Маликова; Федеральное государственное бюджетное образовательное учреждение высшего профессионального образования “Башкирский государственный университет”, Уфа. – Уфа, 2011. – C. 73.

5. Шліпченко С. Ю. Записано в камені: короткі інтервенції в історію та теорію архітектури / С. Ю. Шліпченко. – К.: Видавничий дім “Всесвіт”, 2009. – C. 141.

6. Иконников А. В. Историзм в архитектуре / А. В. Иконников. – М.: Стройиздат, 1997. – C. 20.

7. Баткин Л. М. Итальянское Возрождение в поисках индивидуальности / Л. М. Баткин. – М.: Наука, 1989. – C. 34.

8. Там само. – С. 35. ​

9. Гарен Э. Проблемы итальянского Возрождения / Э. Гарен. – М.: Прогресс, 1986. – C. 15.

10. Баткин Л. М. Итальянское Возрождение в поисках индивидуальности. – C. 42.

12. Там само. – С. 45.

13. Там само. – С. 47–48.

14. Там само.– С. 49–51.

15. Там само.– С. 57

16. Лебедева Г. С. О девальвации “классического” в послевоенной советской архитектуре / Г. С. Лебедева // Вопросы теории архитектуры. Архитектурное сознание ХХ – ХХІ веков: разломы и переходы. – М.: Эдиториал, УРСС, 2001. – С. 104 – 145.

17. Иконников А. В. Историзм в архитектуре. – C. 36–38.

18. Новалис. Афоризмы и фрагменты [1798] // Г. Шульц. Новалис; пер. с нем. – Челябинск: Урал LTD, 1998