Українська латинка та її практичне застосування

1998;
: сс. 135-137
Автори: 
Андрій Д’яков

Чернівці

Латинська графіка давно вже стала інтернаціональною системою письма, одним з основних засобів міжнародного спілкування. Згідно з міжнародними вимогами латинське написання всіх власних назв має повністю збігатися з написанням у мові-продуценті. Тобто німецьке прізвище Schiller або угорське Kovács має таке ж написання в усіх інших принаймні європейських мовах, що користуються латинкою, воно трансплантується на іншомовний ґрунт без змін та орфографії мови-реципієнта не підкорюється. У випадку, якщо для мови-продуцента використовується власна система письма, відмінна від латинки, то в такому разі мають бути чіткі та однозначні правила відтворення національної системи письма латинкою. Тобто засобами латинської абетки має відображатися написання національною абеткою з ґаран­тією недвозначного відтворення оригінального написання. У цьому можна пе­реконатися на прикладі Китаю чи Японії, де власні назви пишуться латинкою однаково незалежно від мови: Qindao (Циндао), Xiao-Qun (Сяо-Цун), Fujiyama (Фудзіяма) тощо. І помилковою є думка, що ті народи, які не користуються латинкою, повинні передавати засобами латинської графіки не написання, а вимову своїх власних назв, пристосовуючи їх до конкретної мови. Бо згідно з міжнарод­ними вимогами пріоритет повинен надаватися не практичній транскрипції, а транслітерації, тобто не вимові, а написанню.

Зараз у нас прийнято вважати, що українські власні назви повинні писатися так, аби їх могли прочитати за кордоном. Тобто, виходить, що правила передачі українських слів в англійській мові, затверджені спільно Мін’юстом та Інститутом української мови НАН України, поширюються лише на англійську мову, а інших мов вони не стосуються. Але ж пристосування латинського написання власних назв до фонетичних та орфографічних особливостей конкретної мо­ви суперечить міжнародним вимогам зберігати єдине латинське написання. Виходить, що цей документ теж суперечить світовим стандартам. Та, взагалі, тут напрошується риторичне питання: чому ніхто в світі не замислюється над тим, як їх власні назви читатимуть іноземці, а ми, виявляється, повинні турбуватися про це?

До речі, у колишньому Радянському Союзі існувала цілком непогана система російської латинки, затверджена у 50-ті роки Академією наук СРСР [2]. Інша річ, що вона не мала практичного застосування, але це вже - із суто політичних міркувань.

Отже, в Україні також повинна бути прийнята власна система відтворення українських слів латинкою, яка б засобами латинської графіки демонструвала кириличне написання та ґарантувала недвозначне відтворення назад у кирилицю. Найкращою з таких систем української латинки на даний момент є система, розроблена Термінологічною комісією з природничих наук [1]. Звичайно, вона не позбавлена деяких вад, але їх можна просто усунути. В усякому разі, на наш погляд, необхідно керуватися відомим китайським принципом: не має значення, якою буде кішка, важливо те, чи зможе вона ловити мишей. Отже, перефразовуючи її, можна сказати: не має значення, якою буде українська латинка. Головне – чи відповідатимуть засади її побудови та практичного застосування світовим вимогам.

В усякому разі, українська транслітерація повинна бути прийнята як загальнонаціональний універсальний стандарт, який повинен мати практичне застосування в усіх випадках вживання латинської графіки. Необхідно, насамперед, внести правила відтворення українських слів латинкою до нової редакції «Українського правопису» як окремий розділ. Фактично український правопис повинен мати два обличчя – ориґінальне (для власних потреб) та латинізоване (для міжнародного спілкування). Тому з цією системою необхідно ознайомити всіх громадян України (насамперед учнів шкіл та студентів) та світову громадськість. Вивчення української ла­тин­ки необхідно включити до курсу української мови у середній школі, а також до курсу ділової української мови у вищих навчальних закладах. Наші співвітчизники повинні навчитися правильно записувати українські слова латинкою. Пересічного українця необхідно переконати, що українські власні назви повинні писатися латинкою абсолютно однаково в будь-якій мові. Крім того, слід пам’ятати, що транслітерація призначена не лише для написання власних назв, але й для латинізованого написання зв’язних текстів українською мовою (наприклад, у науковій літера­турі чи в бібліографії, у міжнародному телеграфі, в електронній пошті). Випадки застосування прак­тичної транскрипції треба скоротити до мінімуму, а в офіційно-діловій документації, науковій літературі та в комп’ютерних банках даних її взагалі треба вилучити з ужитку.

 

1. Вакуленко О. М. Українська латинка: Відтворення без спотворення // Відтворення українських власних назв (антропонімів і топонімів) іноземними мовами. Міжнародна наукова конференція, Київ 7–8 грудня 1993 р. Доповіді та повідомлення. – К., 1995. – С. 48–52. 2. Реформатский А. А. Транслитерация русских текстов латинскими буквами // Вопросы языкознания. – 1960. – №5. – С. 96–103.

Д'яков А. Українська латинка та її практичне застосування / Андрій Д'яков // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – 1998. – № 336. – С. 135–137.