Проблеми назовництва щодо процесу та наслідку процесу

2000;
: сс. 50–54
1
Професор кафедри інформаційних систем і стандартизації Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв
Автори: 
Євген Козир

УкрНДІ ССІ, м. Київ

Для називання процесу в українській мові переважно використовують віддієслівні іменники з суфіксом –нн-(я)зокрема:

  - суфікс ‑анн‑(я) [‑янн‑(я)] мають іменники середнього роду, утворені від дієслів із суфіксом ‑ати (‑яти): вимірювати – вимірювання, пакувати — пакування, обробляти — обробляння, закручувати — закручування,  спаковувати — спаковування;

  - суфікс ‑інн‑(я) [‑їнн‑(я)] мають іменники середнього роду, утворені від дієслів із наголошеним суфіксом ‑іти (‑їти): горіти — горіння, гноı́ти — гноı́ння;

  - суфікс ‑енн‑(я) [‑єнн‑(я)] мають іменники середнього роду, утворені від дієслів, що мають суфікси, відмінні від ‑ати (‑яти) чи наголошеного ‑іти (‑їти): пружити — пруження, тягнути — тягнення, колоти — колення, нести — несення, везти — везення, ΄ пекти — печення, гоїти — гоєння.

  - іменники, утворені від дієслів із наголошеним -ити мають суфікси ‑енн‑(я) та/або ‑інн‑(я):    ходити —ходження, ходіння; носити — ношення, носіння; значити — значення, значіння; гонити — гоніння; хрестити — хрещення.

Слід зауважити, що деякі правила чинного правопису щодо творення віддієслівних іменників (§22 п.5) сформульовано неточно, бо, наприклад, напружити  напруження, удосконалити — удосконалення суперечать 3‑му абзацові, а падання,     витягнення — 5‑му абзацові «Проєкту найновішої редакції українського правопису» (Київ, Наукова думка, 1999, 340с.).

Назви процесів позначають також віддієслівними іменниками на –ття: мити — миття, бити — биття, яких незрівнянно менше, ніж іменників на -ння, як і дієслів з суфіксом –ти, переважно від яких їх утворено.

Щодо вживання іменників, які означають процес, то українська класична література переважно їх так вживає, а у термінологічні словники 20 — 30-х років (зокрема — Словник технічної термінології І.Шелудька та Т.Садовського, Держ.видав.України, 1928) наголошують на тому, що віддієслівні іменники на -ння, утворені від дієслів недоконаного виду, означають те саме, що і відповідне дієслово — загальну (абстрактну) назву дії: створювати – створювання, здійснювати – здійснювання. А іменники, утворені від дієслів доконаного виду, — назву конкретного доконаного (того, що має кінець у часі) процесу: створити – створення, здійснити – здійснення. Це поняття називають просто — подія.

Зауважмо, що українська мова, на відміну від російської, здатна самим дієсловом або віддієслівним іменником завжди чітко розрізняти поняття дії і події (дія: досліджувати – досліджування, вивчати – вивчання; подія: дослідити – дослідження, вивчити – вивчення; російською мовою дія і подія: исследовать – исследование, изучать, изучить – изучение).

Проте, навіть ті мовці, які добре володіють українською мовою, часто не відчувають різниці між іменниками, що означають дію і подію. Це спричинено тим, що традиційний для української мови засіб позначання назви дії – дієслово, тому доконаний і недоконаний вид дієслів розрізняють легко, а іменниковий спосіб в основному скальковано з російської мови, у якій дію і подію здебільшого позначають однаково (исследование, изучение, удлинение, выражение, напряжение тощо). На практиці українські віддієслівні іменники здебільшого доводилося утворювати як відповідники російським віддієслівним іменникам, а не, як мало б бути, – українським дієсловам. Нижче подано кілька прикладів віддієслівних іменників, утворених не від українських дієслів, а методом калькування російських іменників і тому дуже зручних для викладання російських думок українськуватими словами: падение – падіння, управление – управління, выполнение – виконання, воспитание – виховання, использование – використання. Ці слова є виплід російськомовного способу мислення і тільки на перший погляд здаються українськими, а насправді це — чужорідна вкраплина, яка, розриваючи внутрішні зв’язки, підступно руйнує цілісність мови. Якщо це українські віддієслівні іменники, то вони повинні бути утворені від українських дієслів: падіти, управліти, виконати, виховати та використати, але ж таких дієслів в українській мові немає. Від наявних у ній дієслів походять такі іменники:

 

дія

подія

падати

падання

упасти

упадення

управляти

управляння

поуправляти

поуправляння

виконувати

виконування

виконати

виконання

виховувати

виховування

виховати

виховання

користати

користання

використати

використання

використовувати

використовування

повикористовувати

повикористовування

 

 

Іменники, що означають наслідок дії, утворюють від основи дієслів (переважно недоконаного виду і від тих варіянтів, що мають префікса), для чого відкидають суфікси, а натомість:

- не додають нічого: гріти, нагрівати - нагрів; гнути, згинати - згин; ламати, зламувати - злам;

- додають -а, -ина, -ок та инші: міняти, змінювати - зміна; колоти, розколювати – розколина; лити, виливати – виливок; пробувати, випробовувати – проба;

- додають -овання, якщо дієслово має форму, що закінчується на -овуватигрупувати, угруповувати - угруповання; статкувати, устатковувати – устатковання.

А також — від дієслів доконаного виду за допомогою суфiкса -iстьнапружити – напружений – напруженість.

Щодо прикладу проба, то як наслідок дії випробовування це слово закріпилося на сьогодні лише за харчовими продуктами (а не продуктами харчування) та хімічними речовинами. Щодо випробовування инших об’єктів, сьогодні вживають іменника, що походить від дієслова доконаного виду: випробувати – випробування. Такий термін відносять і до події, і до наслідку дії чи події. Бо така є практика вживання російських слів проба і испытание, а український науковець сьогодні пов’язує українські слова не з поняттями, а здебільшого — з російськими словами, не зважаючи на системність і структуру української мови. Дотримування (непорушування) структури української мови можливе за двох умов:

-  мовець живе в суцільному українськомовному середовищі, мислить українською мовою, тоді закони мови працюють автоматично;

-  мовець знає закони мови і свідомо їх дотримується, не зважаючи ні на  мовне середовище, ні на «чуття мови», зумовлене виховуванням, навчанням та життям у несуцільному мовному середовищі.

Віддієслівні іменники з суфіксом –овання спростовання, угруповання, риштовання зафіксовано у сучасних словниках, паковання, марковання, устатковання використано в багатьох термінологічних стандартах, затверджених у 1994 – 95 рр. На нашу думку, такий спосіб словотворення і термінотворення слід закріпити в офіційних підручниках та правописі.

Наведемо типовий приклад. Слова застосовувати і похідне від нього застосовування означають дію, а застосувати і застосування — подію. разом із тим в інформаційних технологіях набув поширення термін застосування в значенні застосовна програма (калька з рос. —- прикладна програма)В цьому випадку доцільно унормувати термін застосовання, щоб уникнути неоднозначности термінів.

А поки-що триває уже звична процедура. Готуючи до опублікування наукові статті, термінологічні стандарти тощо, автори наштовхуються на нездоланну перепону: слова, потрібні для розрізнення назв дії, події чи їхнього наслідку, редактори, відповідальні за публікацію, викреслюють, оскільки якогось слова немає в академічних словниках, а як відомо, у словники слова потрапляють після того, як вони з’явилися в публікаціях.

Це зачароване коло слід розрубувати, наприклад, на підставі специфіки публікації. Якщо в художніх, публіцистичних та науково-публіцистичних публікаціях неточність вислову є цілком допустима, а инколи навіть бажана, то в нормативних документах неточність недопустима: такі фундаментальні поняття як дія, подія і їхній наслідок мусять бути позначені так, щоб їх було видно з орфографії терміна. Для цього українська мова має практично стовідсоткову змогу. Инакше обов’язково потрібні уточнювальні коментарі. Щоб цього уникати, варто навіть вживати неологізми, яких немає у словниках. Коли ж ідеться про слово, утворене за всіма правилами словотворення, мало того, зафіксовано його вживання в усному мовленні або в деяких одиничних публікаціях, такі слова слід легалізувати, незважаючи на їх відсутність у словниках.

Слід звернути увагу на те, що на відміну від назв події і наслідку, назву дії треба завжди вживати лише в однині (неправильно, наприклад, — методика чи система вимірювань, треба:  методика чи система вимірюванння).

У російській мові є дієслово недоконаного виду «мерить», «измерять», які означають дію взагалі і дієслово «измерить», що означає доконану дію. Віддієслівний іменник «измерение» насамперед означає разову доконану дію (подію), але за відсутности инших — його вживають і для означання назви дії взагалі, а також і для означання наслідку дії. Щоб розрізнити ці три поняття, у російській мові доводиться вживати таких заходів:

-  поняття події означати іменником измерение в однині;

-  загальну назву дії тим самим іменником у множині — измерения (методика измерений);

-  наслідок — словосполукою результат измерения, а також словами: размер, значение та ин.

В українській мові є три дієслова недоконаного виду «міряти», «вимірювати» і «виміряти» та відповідні іменники «міряння», «вимірювання» і «виміряння», які означають загальну (абстрактну) назву дії. Є також два дієслова доконаного виду — «виміряти» і «вимірити» та відповідні іменники «виміряння» та «вимірення», які означають разову доконану дію (подію), а також іменник «вимір», що означає наслідок дії, який сьогодні, під впливом російської мови, сприймають дещо спотворено. Отже, слова «виміряння» і «виміряння», що відрізняються лише наголосами, в термінології краще не вживати, бо це створить певні незручності, до того ж на позначення дії і події є инші, відмінні і статніші, варіянти —»вимірювання» і «вимірення». Оскільки «міряння» і «вимірювання» означають саму, що не є, абстрактну назву дії (зокрема й багаторазову), то її вживати у множині немає ніякої потреби. Слово «вимірення», як назву події, иноді можна вжити у множині, якщо кількість подій якось визначено, наприклад, «здійснено п'ять вимірень величини», хоча українською мовою останній приклад краще викласти так: «величину виміряно п'ять разів».

Отже, українські іменники на -ння, що означають дію не можна вживати в множині, бо в них вже «закладено» багаторазовість дії. Вживати инші іменники на –ння у множині —  не бажано, бо вони до цього не пристосовані: множину і однину у називному відмінку передають однаково. І взагалі, віддієслівні іменники на –ння треба вживати якомога рідше, лише на познаку назв процесів і подій, замінюючи їх де тільки можна дієсловами: здійснявати перевіряння — перевіряти та дієприслівниками: під час обробляння — обробляючи. Якщо вже десь доводиться вживати іменники, то треба вживати їх правильно, щоб не руйнувати гармонійности і системности мови.

Щодо вживання множини назв деяких процесів найдошкульнішим є те, що її вжито в Законах України та инших нормативних актах органів влади, і на підставі цього неправильне слововживання тиражується в десятках тисяч примірників, стає «де факто» нормою і тим знижує культуру мовлення.

Козир Є. Проблеми назовництва щодо процесу та наслідку процесу / Євген Козир, Виталь Моргунюк // Вісник Держ. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології» : матер. 6-ї Міжн. наук. конф. СловоСвіт 2000. – 2000. – № 402. – С. 50–54.