Історія формування сучасної української фахової лексики косметики та косметології

2011;
: сс. 35 - 38

Гимер Н. Історія формування сучасної української фахової лексики косметики та косметології / Надія Гимер // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології» – 2011. – № 709. – С. 35–38.

Authors:
1
L'viv State University of Internal Affairs

У статті проаналізовано періоди, які пройшла досліджувана фахова лексика косметики та косметології. Про появу фахової мови косметики та косметології можемо говорити лише з XVI ст., тому що в історичних словниках певні лексеми зафіксовані вже зі змінами в лексичному значенні, що свідчить про процес їхньої термінологізації.

Ключові слова: українська мова, фахова лексика косметики та косметології, терміно-логічна номінація, семантичний процес, історичний словник.

The article analyses the period, which the professional vocabulary of cosmetic and cosmetology has passed. The emergence of the professional language of cosmetic and cosmetology can be spoken of only from the XVI century, as in historical dictionaries some lexemes have been started with the changes in the lexical meaning, indicating their terminologization process.

Keywords: Ukrainian language, professional vocabulary of cosmetics and cosmetology, terminological designation, semantic process, historical dictionary.

Для будь-якої галузі науки важливе значення має ступінь розвитку й унормованості її термінології. В Україні цілеспрямована термінологічна робота особливо актуальна в наш час, тому що розбудова  незалежної  держави зумовила  розширення  сфери функціювання української мови, а відповідно – і національної  термінології.

Медична термінологія була об’єктом лінгвістичного аналізу багатьох науковців. В історичному аспекті її розглядали Г. Дидик-Меуш, В. Німчук, Т. Олещук, О. Олійник, у сучасному – І. Корнейко (радіологічна медицина), Т. Лепеха (судово-медична), Н. Місник (клінічна), О. Петрова (шкірні хвороби) тощо. Вторинну номінацію в системі української медичної термінології досліджувала Н. Цісар.

Актуальність дослідження зумовлена потребою цілісного й усебічного аналізу фахової лексики косметики та косметології. Функціювання цієї лексики в науковій та науково-виробничій сфері, а також широке використання її в загальномовній комунікації детермінує встановлення загальних та специфічних закономірностей формування лексичної системи косметики та косметології на різних етапах становлення.

Мета розвідки – простежити становлення й розвиток лексики косметики та косметології на історичному зрізі мови.

Історія загальної медицини фіксує дерматологічні відомості від найдавніших часів, адже хвороби шкіри як найдоступніші для вияву й спостереження на відміну від внутрішніх хвороб відігравали визначальну роль у формуванні медичних знань усіх народів [2].

В історії формування української фахової лексики КК (косметики та косметології) спостерігається явище зміни семантики багатьох фахових назв, значення яких, спрямоване на фах, сформувалося ще в часи Київської Русі. Це, зокрема, лексеми: аллоє, баня, барва, травьяний, береза, бересть, благовоніє, благольєпіє.

На рівні семантики організація лексики будь-якої мови дає можливість простежити її динаміку. Найчастіше відбувається зміна семантичної структури загальновживаних слів, які набувають термінологічних ознак та значно звужують свої синтагматичні властивості, тобто зменшується їхня здатність сполучуватися з багатьма компонентами мови. Семантика певного слова розширюється, а іншого навпаки – звужується. Причинами таких процесів у мові є зміна поняттєвого наповнення, зміна сфери вживання, зміна денотативного й сигніфікативного значення [5, с. 245].

Новий опис семантичного зв’язку між словами дозволив з’ясувати їх зміст, напрямок і силу. Оскільки входження одного терміна у визначення іншого означає існування певного семантичного відношення між ними, чітке відношення визначеності дає змогу з’ясувати всю логіко-семантичну структуру термінології і розкрити логіко-поняттєвий рівень кожного терміна в цій структурі.

Словник української мови XVI–XVII ст., фіксує такі фахові назви, на позначення понять КК: багровый, багрянецъ, база, балберъ, бедро, береза, берестъ, благовонїє, благовонный, благовонень, благолипиє, благоуханиє (благовханиє), благоуханный, благоухати, блискъ (блескъ, блискь), блищаниє, блищати, бледость, болечь (боль), болячка, борода, бородавка, бритва (бритва), брити (бріти), брова (брива), бродавка, бруд, брудъ, бридкий,  брюхо, беленький, вабити, вабъ, вага, ванна, верба, вересъ, верцадло. Наприклад: БЛАГОУХАНИЄ, БЛАГОВХАНИЄ, БЛАГОУХАЇЄ с. (цсл. благооуханиє) приємний запах, аромат: напо(л)ниласѧ храмина бл̃говханиѧ ч(ст)ного и дивного (1489 Чет. 264 зв.); бл̃гооуханїє ω(т) тѢла єго стго сходить (к. XVII ст. УЄ N31); чашка // головы его, и вдячное благоуханіе выпускаетъ (Київ, 1621 Коп. 845–846 ); [6, с. 107].

Як бачимо, своїми витоками українська фахова лексика КК сягає найдавніших часів, тому умовно лексеми можна поділити на два типи:

  • Слова, що в сучасній мові звузили свою семантичну структуру.
  • Слова, в яких не відбулося змін у семантичній структурі слова.

У староукраїнській мові слово БАЛСАМЪ, БАЛЪСАМЪ має те ж значення, що в сучасній українській мові: БАЛСАМЪ, БАЛЪСАМЪ ч. (лат. balsamum, гр. βάλσαμον) бальзам: а когда нє могль єси вшєтєчний своєй жа(ж)дѢ догодити, то чини(лъ) єси собѢ при(с)маки … то бǒди(н)ками ωбытими, то квѢтками па(х)нǒчими, ля(з)нями, ба(лъ)самами, мǒзикою, спѢваками и иними играми, до нєчистости способними (Чорпа, 1629 Діал. о см. 272) [6, с. 15].

Про появу фахової мови КК можемо говорити лише з XVI століття, тому що в історичних словниках лексеми КК зафіксовані вже зі змінами у лексичному значенні, це свідчить про процес термінологізації, який пройшли певні лексеми: БАЛВЕРЪ, БАЛБЕРЪ, БАЛБѢРЪ, БАЛВѢРЪ, БАЛЬВѢРЪ, БАРБЕРЪ, БАРБѢРЪ, БАРВЕРЪ, БАРВИРЪ, БАРВѢРЪ ч. (стп. bardierz, balwierz, фр. barbier) 1.заст. Цирульник: Рємєсники Кравъцовъ в мєстє г(с)дрє(и) домовыхъ є̃ ... ба(р)вє(р) ωди(н) (Володимир, 1552 ОВол.З. 201 зв.) [6, с. 14].

БРУДЪ чНечистота, бруд: Якω гды́бы якїй Крόль, нашо(л) бы оубόгǒю…дѢвкǒ, знѧ(в)ши з’нєи спрόсныи сǒкмáниска брǒдъ, и кал’ ωмы́лъ, самǒю шáтами ωздόбными одѢлъ,… та(к) и Г(с)дь з’рáнєной… дши, дає́тъ лѢкарство, и … ωдѢвáєт’ єи… зáцными Кролє́скими шатами (Вільна, 1627 Дух.б. 252) [6, с. 77].

Не змінили свого лексичного значення також фахові назви, що вживаються на позначення понять фітокосметики. Наприклад: БЕРЕЗА ж1.(деревобереза: мы … выє(ж)дчали єсмо на то(т) кгру(нт)… и та(м) жє границǒ рǒбєжи в дубьи в со(с)на(х) и вь бєрєза(х) ǒчинили (Київ, 1578 ЦНБ ДА/П – 216, 108) [6, с. 75], БЕРЕСТЬ ч1. (деревоберест: а хотарь пасаци… да єст почєнши ωт два бєрєсти росохати до конєцъ дороги на єдинъ яворь (Гирлов, 1519 DBB II, 2); 2. Рамка для стільників, зроблена з бересту: знать же свѢжо пчолы подрано, яко тежъ и знаки тыхь сдоровъ, то есть подраня пчолъ; захороны(!) довжи(!), береста з восками, знать же свѢжо пчолы подраны (Овруч, 1629 АрхЮЗР 4/I,79) [6, с. 76], ВАСИЛКИ мн. Назва рослини: Бǒршти(н) прирожоны(х) рєчїй пи́сари свѢ(д)чатъ, ижъ всѢ коло(с)ко(в) рожай до сєбє тѧгнє(т), ωпро(о)ч василω(к) зѢлѧ (поч. XVII ст. Проп.р. 58 зв.); acinos, васи(л)ки по(л)нїи зєлїє (1642 ЛС 66); ocimum, васи(л)ки, трава (Там же, 288); ocymum, васи(л)ки, грє(ч)ка (Там же, 289); Василки́ зєлїє. Basilia (1650 ЛК 342) [6, с. 184], ВЕРБА ж. Верба: зъ того озера въ долину Глубокую, ровчакомъ и поточкомъ Наводницкимъ простуючи до колодезей у вербъ граничныхъ (Городно, 1568 АЗР III, 146) [6, с. 228], ВЕРЕСЪ ч. (назва рослиниверес: coris, вєрєсъ, вєрє(с) трава, звонки (1642 ЛС 144); erice, вєрєсъ трава (Там же, 182) [6, с. 230].

Велика кількість фахових назв в українській лексиці КК навпаки звузили свою семантику. Наприклад:

БАНЯ1, БАНѦ ж. Лазня, баня: слǒги … разожгоша баню стоящоую на краи ωзєра то(г) (1489Чем.  144 ); balineùm …банѧ (I пол. XVII ст. Сем. 35); balineum, баня, омыватє(л)ниця (1642 ЛС 100);

(мінеральні джерела) купелі: забáвившисѧ тоу(т) трόхы до вась ω жє́ны ворочаюсѧ, тоу(т) соу(т) сп(с)си́тєлныє бáнѢ и мы́лницѢ в кото́ры(х) мы́юстѧ, або сажавко? [6, с. 18].

БАНЯ2  Християнський обряд хрещення: Тáѧ Тáйна в’ пи́смѢ ст̃όмь мáєть розмаи́тыє назвиска в’главѢ г̃ до Ти́та назывáєтсѢ ωдь Ап(с)ла, Бáнєю ω(т) рождє́нїѧ (Київ, 1646 Мог. Тр. 901).

БАНЯ3 ж.  (мад. banya) копальня солі: Слатина: Росǒль, окнό гдє водá солонáѧ, с’котрόисѧ сόл’рόдить, бáнѧ, вєжá (1627 ЛБ 116) [6, с. 18].

БАНЯ4, БАНѧ ж. (опуклий дах, що має форму півкулі ) купол, баня: оу ώстрόзѢ видѢли на цркви зáмклвои на кáждои бáнѢ пό три свѢщи горѧщїи (1509–1633 Остр. л. 132) [6, с. 18].

У сучасній українській фаховій лексиці КК цей термін зберіг лише значення: БАНЯ, – і, ж. Спеціальне приміщення, де паряться і миються. // Миття в такому приміщенні. * У порівн. [1, с. 478].

БЕДРО с1Стегно, бедро, клуб: А вси держачи мечи а къ боемъ оумѢлыи, а единого кождого меч на бедрахъ его про страхи ночныи (поч. XVII ст. Песн. п. 52); 2. Нога: Докόлє хрáмлєтє на обє(д)вє бєдра вша (1600 ЦНБ 476 II/1736, 47); мовит святый Златоустый: доколѢ храмлете на обѢ бедра ваша? (Львів, 1605 – 1606, Перест. 46 );. 3. Рід, потомство: якъ пророковáль ω тόмъ Iáкωвъ, Нє оустáнєтъ Кнѧжа з’бєдра Єгω (Київ, 1637 УЄ Кал. 853) [6, с. 33].

У сучасній українській термінології КК ця фахова назва вживається лише в значенні: стегно, бедро, а семи рід, потомство, нога – втратилися.

У сучасній термінології КК термін БОРОДАВКА вживається в значенні: невеликий твердий наріст на шкірі, на поверхні листа, на корі дерева та ін. [1, с. 60], а у мовленні XVI – поч. XVII ст. ця фахова назва вживалася у ширшому значенні: БОРОДАВКА, БОРОДАВЪКА ж. 1. Бородавка: Акрохόрдонъ: Борόдавка (1627 ЛБ 185); Чл̃вкъ котόрый офєровáлъ офєрǒ, тáкъ з волόвъ, я́кω и з’ овє́цъ, вáды нє мáючоє нєхáй офєрǒє абы пріє́мно бы́ло, єсли… мáючоє…бородáвки, áбо свє́рбъ, áбо пáрши… нє офєрǒйтє г(с)дǒ (серед. XVII ст. Хрон.124).

2. ПеренХиба, вада, ґандж: И нижей: ˝маютъ тежъ, мовитъ, святыи свои бородавки˝ ( Київ, 1621 Коп. Пал. 503) [6, с. 32].

Лексема НЕЧИСТОТЪ // НЕЧИСТОТА у значенні «дерматоз» засвідчена в «Українському травнику XVI ст.», де позначала «висипку на шкірі». Як зазначає Г. Дидик-Меуш, ця назва активно вживалися на початку XVI ст., проте наприкінці XVI – поч. XVII ст. [2] стала рідковживаною. Її семантику формували семами «гріх, гріхопадіння». Лексема міститься також у «Повісті минулих літ», «Ізборнику» Святослава 1073 р. та ін.

Етимолог В. Меркулова припускає, що прикметник нечистий кваліфікував шкірні захворю-вання (за умов розповсюдження великої кількості дерматозів вибір цієї ознаки не був випадковим) [4, с. 158–172]. З цього періоду до нас дійшли також такі лексеми на позначення хвороб шкіри, як облива, бородавка, карбункул, короста, проказа.

Пам’ятки української мови XVI–XVII ст. засвідчують чисельну групу слів на позначення хвороб, ознаками яких є патологічні зміни шкірного покриву, а саме: почервоніння, свербіж, пухирці (висипка) із можливими утвореннями кірочок, доброякісні новотвори шкіри тощо: облива документують медичні пам’ятки XVII–XVIII ст. на позначення суцільного шару висипки на тілі людини під час корости, лишаю та інших шкірних захворювань [3, с. 209–210].

Спільнослов’янська назва лишай (біл. лишай, рос. лишай, болг. лишай, лишей, срб. лишаj, пол. Liszaj) у давнину номінувала тяжку заразну хворобу шкіри, яку вважали людським лихом. Г. Дидик-Меуш зазначає, що в давнину лишай  тлумачили як лихо, лихий, яке акумулює значення «злий дух, диявол» та «біда, нещастя, хвороба як результат впливу злої сили»; імовірно, ця хвороба дістала назву відповідно до давніх вірувань про вплив злого духа на здоров’я людини. Увійшовши до активного лексикону сучасної української мови, слово лишай і до сьогодні не має чіткої дефініції: його кваліфікують «ряд шкірних хворіб». Максимально точно визначається поняттєвий обсяг медичної назви лишай: близько 20 можливих видів такого дерматозу мають чітко встановлену характерну ознаку – поверхневе злущення плям або папул на шкірі людини [3].

Як засвідчують історичні словники, для етапу формування української фахової мови КК XVI–XVII ст. характерна поява у ній власне українських косметичних термінів: молочко, облива, нечисть, короста.

Маємо підстави вважати, що в XVIII – першій половині XIX ст. поступово формується українська термінологія КК, свідченням чого є функціювання лексем на зразок: ожиріння, облисіння, мило, барвникомолодження.

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с. 2. Дидик-Меуш Г. М. Зміни типологічної структури слова внаслідок появи нового медичного значення / Г. М. Дидик-Меуш // Вісник Харківського університету. Серія : Філологія. – Х., 2000. – Вип. 491. – С. 306–309. 3. Г. Дидик-Меуш. Українська медицина. Історія назв / Г. Дидик-Меуш. – Л. : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2008. – 400 с. 4. Меркулова В. А. Народные названия болезней / В. А. Меркулова // Етимология, 1967. – М., 1969. – С. 158–172. 5. Петрух Л., Головко І. Історичний аспект розвитку українських медичних термінів / Петрух Л., Головко І. // Другий Міжнародний конгрес україністів. Доповіді й повідомлення. Мовознавство. – Л., 1993. – С. 245–252. 6. Словник української мови ХVІ – першої половини ХVІІ ст. / [ред. Д. Г. Гринчишин, У. Я. Єдлінська, Л. М. Полюга, Р. Керста, М. І. Чікало] – Л. : Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1994, 1996, 2001, 2004.