Визначення геоїда, поля сили тяжіння та топографії Чорного моря за даними супутникової альтиметрії

2015;
: стоp. 46-58
https://doi.org/10.23939/istcgcap2015.01.046
Надіслано: Квітень 20, 2015
1
Кафедра геодезії. Інститут геодезії. Національний університет “Львівська політехніка”
2
Національний Університет «Львівська політехніка»

Мета. Мета роботи – розробити методику розв’язування основного завдання геодезії на акваторіях шляхом використання даних супутникової альтиметрії, а саме - визначити стаціонарну топографію Світового океану відносно геоїда. Метод супутникової альтиметрії як порівняно новий підхід високоточного супутникового знімання ­ забезпечує різні галузі наук про Землю найповнішою інформацією про стан океану та його зміни в часі, яку використовують, зокрема в наукових дослідженнях геодезії, океанографії та кліматології. Моделі динамічної топографії океану основані головно на даних альтиметрії. Методика. Методика ґрунтується на інверсії висот поверхні моря або визначення залишкових  аномалій сили тяжіння за залишковими висотами геоїда, виконується також у межах процедури видалення-відновлення та засновується на оберненій формулі Молоденського і фундаментальному співвідношенні фізичної геодезії, записаному через висоти геоїда. З появою супутникових технологій поверхня Світового океану картографується з рівнем точності в 1–5 см за допомогою дуже простого методу, який базується на альтиметричних вимірах різних супутникових місій. Виміри відстані від бортового супутникового альтиметра до океанічної поверхні та визначення його положення в просторі на основі SLR, GNSS, або DORIS-технологій відкриває можливість обчислення висот SSH (Sea Surface Heights) поверхні океану над прийнятим референц-еліпсоїдом. За попереднього опрацювання даних SSH за рахунок введення поправок за вплив середовища та різноманітних геофізичних факторів до вихідної інформації, які залежать від часу, в результаті чого обчислюються скореговані висоти рівня океану CorSSH. Серед останніх особливо слід виділити найвпливовіші поправки, які пов’язані з припливним ефектом Сонця і Місяця. Ці ефекти поділено на дві частини: океанічний приплив і приплив твердої Землі. Океанічний приплив являє собою відхилення миттєвої океанічної поверхні відносно її середнього значення. Середньою поверхнею може бути, наприклад, поверхня, яка визначена за даними спостережень мареографів. Поправка за припливи твердої Землі пов’язана головно з класичними деформаціями еластичної Землі і вміщує прямий та непрямий ефекти. Незбурена поверхня океану названа геоїдом, або основною рівневою поверхнею, і є однією з найважливіших референцних поверхонь у науках про Землю. При цьому до 1983 р. в обчисленні геоїда не брали до уваги будь-які ефекти, пов’язані з припливами. У 1983 р. згідно з резолюцією IAG поверхню геоїда стали будувати з врахуванням непрямого припливу твердої Землі. Наукова новизна і практична значущість. Амплітуда висот геоїда, побудованого за даними CorSSH, відносно загальноземного еліпсоїда GRS80, не перевищує значень ±100 м. Інша ситуація спостерігається в океанографії, де найціннішими даними стають відхилення рівня океану від геоїда, які отримали назву висот топографії моря SST (Sea Surface Topography) з амплітудою ±2 м. Результати. За останні два роки основні моделі гравітаційного поля Землі побудовані за даними супутника GOCE, як правило, до 250 степеня\порядку. На основі цих моделей GOCE, застовуючи процедуру видалення-відновлення, в роботі розглянуто та вирішено задачі побудови висот SSH за фільтрованими, поля висот аномалій сили тяжіння, побудова гравіметричного квазігеоїда та обчислення стаціонарної моделі топографії моря.

  1. Марченко О. М.  Дослідження гравітаційного поля, топографії океану та рухів земної кори в регіоні Антарктики / О. М. Марченко, К. Р. Третяк,
  2. А. Я. Кульчицький, Ю. І. Голубінка, Д. О. Мар­чен­ко, Н. П. Третяк. – Львів: Вид-во Львівської політехніки, 2012. –  308 с.
  3. Марченко О. М. Про побудову моделей гра віта­ційного поля Землі за даними GOCE / О. М. Мар­ченко, Д. О. Марченко, О. М. Лопушанський //  Геодезія, картографія і аерофотознімання. – Львів, 2014. – Вип. 79. – С. 74–81.
  4. Marchenko A., Tretyak K., Lopyshansky A., Pavliv T. Recent dynamic ocean topography models and their comparison. “Infrastructure and ecology of rural areas”, Polish Academy of Science – Krakow Branch, Commission of Technical Rural Infrastruc­ture, No 11, 2010. – P. 151–158.
  5. Andersen O. B., Knudsen P. The DNSC08MDT Mean Dynamic Topography, (DTU-SPACE), Danish National Space Center.
  6. Heiskanen W. A., Moritz H. Physical Geodesy. W. H. Freeman, San Francisco. – 364 p.
  7. Marchenko A. N. Parameterization of the Earth’s Gra­vity Field: Point and Line Singularities. Published by Lviv Astronomical and Geodetic Society. Lviv, Ukraine, 1998. – 210 p.
  8. McCarthy D., Petit G. (2004) IERS Conventions (2003), IERS Technical Note No. 32, Verlag des Bun­desamts fur Kartographie und Geodasie, Frankfurt am Main, 2004
  9. Rio M.-H., P. Schaeffer, et al. The estimation of the ocean Mean Dynamic Topography through the combination of altimetric data, in-situ measurements and GRACE geoid: From global to regional studies. Proceedings of the GOCINA international workshop, Luxembourg.
  10. Rio, M-H, P. Schaeffer, G. Moreaux, J-M Lemoine, E. Bronner (2009) A new Mean Dynamic Topog­raphy computed over the global ocean from GRACE data, altimetry and in-situ measurements . Paper presented at OceanObs09 symposium, 21–25 September 2009, Venice. Seeber G. Satellite Geodesy 2nd completely revised and extended edition. Walter de Gruyter. – Berlin–New York, 2003. – 589 p.
  11. Sideris M. G. Geoid determination by FFT techniques // International School for the Determination and Use of the Geoid. – Budapest University of Technology and Economics, 2005. – 64 p.
  12. Wessel P., Smith W.H.F. The Generic Mapping Tools (GMT, Version 4). Technical Reference and Cook­book, Honolulu, HI and Silver Spring, MD, January 2004. – 123 p.