Розглянуто питання зародження і подальшого розвитку західноукраїнської партійної преси у кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. як засобу політичної комунікації. Зроблено висновок про те, що важливе значення для політики, як сьогоднішньої, так і в історичній ретроспективі, мають масові інформаційно-комунікаційні процеси. До політичних представників таких процесів, які спеціально підготовані для взаємодії з громадською думкою, можемо зарахувати і засоби масової інформації. Розмаїття засобів і способів інформування, що використовують ці політичні представники, можна звести до певних дій в інформаційному просторі: мобілізаційних, що передбачають агітацію та пропаганду, та організаційних, що полягають у цілеспрямованому формуванні громадської думки та управлінні нею. Агітація та пропаганда – засоби інформаційного контролю за людьми та надання їхнім політичним діям строгої соціальної спрямованості. Організаційні зусилля спрямовані зокрема й на те, щоб необхідна суб’єкту інформація опинилася у його розпорядженні у разі необхідності. Підсумовано, що надзвичайно важливим знаряддям на інформаційному ринку є засоби масової інформації, за допомогою яких політичні суб’єкти (зокрема партії) можуть не тільки інформувати велику і часто неоднорідну аудиторію про цілі та цінності своєї політики, але й моделювати свої відносини із громадськістю. Засоби масової інформації у цьому процесі не тільки суб’єкт політичного життя але й одночасно об’єкт його, позаяк самі є частиною дійсності з усіма її протиріччями та конфліктами та в тій чи іншій формі відтворюють їх, відчуваючи на собі їх сильний вплив. Виявлено, що розширення спектра політичних гравців, передусім політичних партій, з одночасним посиленням ролі ЗМІ в політичних процесах приводять до важливих змін у внутрішньополітичному житті країни. Зроблено висновок, що важливою частиною політичної комунікації є фактор доступу до широкої аудиторії та завоювання інформаційного поля партійними ЗМІ.
1. Шварценберг Роже Жерар. Политическая социология: пер. с фр. / Роже-Жерар Шварценберг. В 3 ч. – М. : б. и., 1992. -Ч. 3. -157 с.
2. Основы теории коммуникации: учебник / под ред. проф. М. А. Василика. – М. : Гардарики, 2003. – 615 с.
3. Політологія: підручник / В. Ф. Цвих, О. В. Батрименко, В. П. Горбатенко та ін.; за заг. ред. В. Ф. Цвиха, О. В. Батрименка. – К. : Вид.- поліграф. центр “Київський університет”, 2010. – 671 с.
4. Зуева Е. А., Зуев В. А. Партийная пресса: рудимент или инструмент // Вестник Майкопского гос. технол. ун-та, 2012. – № 3. – С. 21–23.
5. Ленин В. И. Попятное направление в русской социал-демократии / В.И. Ленин // Полн. собр. соч. - Т. 4. - С. 270–271.
6. Ігнатієнко В. Українська преса (1816–1923 рр.). Історикобібліографічний етюд. – К. : Український інститут книгознавства, Державне видавництво України, 1926. – 76 с.
7.Романюк М. М., Галушко М. В. Українські часописи Львова: історикобібліографічне дослідження: У 3 т., Т. 1. 1848–1900 рр. – Львів : Світ, 2001. – 744 с.
8. Дюверже Морис. Политические партии. Академический проект. – М., 2000. – 558 с.
9. Програма РуськоУкраїнської радикальної партії // Народ (Львів). – Ч. 20. - Рік I-15 жовтня 1890. - С. 301–303.
10.Центральний Державний Історичний Архів у Львові (далі – ЦДІАЛ). – Ф. 146, Оп. 7, Спр. 4674, арк. 45.
11. Воля (Львів). – Рік І (1900). – Ч. 3, 1 лютого. – С. 11–12.
12. Причинки до взаємних відносин українських і польських соціалістичних партій у Східній Галичині // Вперед (Львів). – Ч. 4. -1913. [in Ukrainian].
13. Проф. Грушевський про українську парламентарну й соймову політику. – Земля і Воля (Львів). – Ч. 37 – 1907.