У статті з’ясовано вплив релігійного чинника на формування правової ідеології українського суспільства у сучасних реаліях, що нерідко має неоднозначний та суперечливий характер при формуванні новітнього механізму реалізації прав і свобод людини та громадянина.
Анотація. Актуальність зазначеної проблематики полягає в аналізі наявних у пра- вовій доктрині підходів до інтерпретації праворозуміння як ключової категорії юрис- пруденції. Розкрито природу професійного праворозуміння як його окремого рівня (ви- ду). Окреслено особливості професійного праворозуміння юристів-практиків у різних правових сім’ях сучасності.
У статті здійснено теоретико-правове дослідження релігійних організацій як учасників дискурсу концепції прав людини, з’ясування особливостей сприйняття ними прав людини в історичному контексті. Доведено, що внесок західних і східних релігійних організацій у розвиток концепції прав людини не є гомологічним. Теорія прав людини є надбанням західної цивілізації, і природно, що західні релігійні організації (як католицькі, так і протестантські) розвивають свої вчення про права людини в цій культурній парадигмі.
Визначено вплив ціннісних орієнтирів права на формування поведінки людини крізь призму основних концепцій праворозуміння. З’ясовано, що сутність правових цін- ностей відбувається у кількох альтернативних аксіологічних підходів, із яких найбільш обґрунтованими є об’єктивістська та суб’єктивістська концепції. Так, перша визначає, що цінності існують об’єктивно, тобто незалежно від свідомості суб’єкта, а він лише правильно чи неправильно оцінює їх та застосовує у повсякденному житті. Суб’єктивістська концепція передбачає, що цінності творяться (конституюються) сами- ми суб’єктами.
Проаналізовано наявні у сучасному науковому дискурсі доктринальні дефініції “правоутворення” та окреслено характерологічні ознаки даного феномену. На основі узагальнення різних підходів до дефініції “правоутворення” визначено такі його ознаки: 1) вживається у різних аспектах; 2) тривалість правоутворення; 3) містить як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники; 4) в результаті правоутворення утворюються правові норми. Оскільки правоутворенння є тривалим процесом, то воно може бути по- ділене на певні етапи.
У статті визначено правові імперативи толерантизації суспільних відносин. Проблема толерантності пов’язана з низкою принципових філософсько-світоглядних питань, які торкаються розуміння людини, її ідентичності, громадянської позиції, можливостей і меж націє- й державотворення, демократизації суспільного життя, діалогу культур і цивілізацій, пошуку «софійного» дискурсу толерантності.
В статті вказується, що честь та гідність особи виступають як важливий чинник і невід’ємна складова її конституційних прав і свобод. Починаючи з античності, у багатьох нормативно-правових актах: римському праві, Дигестах Юстініана, у законодавстві Київської Русі та інших європейських держав прослідковується прагнення шляхом законодавчої політики держави захистити права, честь та гідність в першу чергу привілейованих соціальних класів, а в подальшому і вільних людей.
Стаття присвячена визнанням неможливості зникнення феномену релігійності у суспільстві та очевидним фактам впливу релігії на процеси становлення й розвитку права.
Аналіз багатьох історичних джерел дає переконливо твердити, що саме релігія є насправді духовною колискою права.
Стаття присвячена визнанням неможливості зникнення феномену релігійності у суспільстві та очевидним фактам впливу релігії на процеси становлення й розвитку права. Аналіз багатьох історичних джерел дає переконливо твердити, що саме релігія є насправді духовною колискою права.
Обгунтовано, що для ініціювання правового спілкування необхідн три речі: знання права (інтелектуальний елемент), діяльність (вольовий елемент), і – поза сумнівом – свідомість (духовний елемент). Зрештою, тільки духовне ідентифікує два перші.
Анотація. Стаття присвячена розмежуванню понять група осіб за попередньою змовою, група осіб та організована група.
Доведено, що чимало труднощів у юридичній науці викликає розмежування групи осіб за попередньою змовою і організованої групи. Зважаючи на це, вважаємо за доцільне встановити відмінності між цими формами співучасті через розкриття ознак групи осіб за попередньою змовою і організованої групи.