природне право

Стаття присвячена аналізу генези принципу рівності у праві та філософсько-правових ідеях. Констатовано, що досліджувана категорія зародилася в період Античності, і розвивається дотепер.  Рівність означає одинкаве становище людей у суспільстві. Дана категорія має аксіологічний характер і формувалася еволюційно, разом з розвитком концепцій держави і права. Одними із перших поняття рівності сформували піфагорійці, які розглядали право як рівну міру нормування нерівних відносин  та нерівних осіб. Представники даної течії вважали, що нерівність походить від законів, а не від природи.

У статті досліджено зародження та розвиток філософсько-правових концепцій держави. Зазначається, що незважаючи на те, що сам термін “держава” з’явився у період Нового часу, філософсько-правові концепції онтології даного утворення сягають Античності, розвивалися, переосмислювалися та доповнювалися протягом тисячоліть, і продовжують модернізуватися та еволюціонувати дотепер.

Свобода людини розвивається протягом багатьох століть, тому доволі багатозначна та не стоїть на місці, а досі є актуальною темою для багатьох науковців. Існує багато різних поділів та визначень свободи, і кожне з них є в певній мірі цікавим та доречним. Але свобода ‒ це цінність людини, яка надається їй Богом і завдяки якій людина може діяти з власної волі, не піддаючись обставинам. Цінність прав та свобод в даний час є дуже актуальною темою, оскільки більшість наших прав і свобод є обмеженими через певні матеріальні та духовні цінності.

З’ясовано, що проблема естетичної культури юриста як прояву духовності належить до тих гуманітарних проблем, які прийнято називати «вічними». Вона особливо актуалізується у драматичні періоди людської історії, один із яких нині, зокрема, переживає й Україна, коли принципово нові життєві явища та обставини коригують способи та засоби життєвого вибору і соціального самовизначення індивідів. Радикальні зміни у світосприйнятті людини змушують кожного особисто осмислити нові суспільні реалії, визначити свої світоглядні установки, усвідомити своє місце і роль у процесі суспільної трансформації.

У статті проаналізовано поняття правотворчості як складної сукупності різноманітних елементів (реалізації державної волі і правової норми; санкціонування державою норм поведінки людей; безпосереднє формування нових норм компетентними правотворчими органами). Зазначається, що cучасне розуміння правотворчості базується на ідеях тотожності та розмежування права і закону. Ці ідеї можна умовно поділити на три напрямки: природно-правовий, позитивно-правовий, юридико-соціологічний.

У статті досліджується природно-правове мотивування суперечливої сутності руху. Виходячи із законів механіки, обґрунтовується природне право і доводиться, що воно завжди потребує верифікації з природними законами. У наведеній авторській дефініції подано метафізичну єдність фізики, філософії, логіки і канонічного права, яка сприяє онтологічному вирішенню проблем суперечливого руху у права. Динаміка світових законів природи має вплив на антропологію людини, яка інакше не називалась би мікросвітом. Але у людини існує ще й своя автономна динаміка, генератором якої є рух людини.

У статті досліджується природно-правове обґрунтування часу, а також часове обґрунтування природного права, що відображено в авторських дефініціях. Стверджуються, що час сприяє у набутті природно-надприродних цінностей, а проблеми людини може вирішувати онтологічно сформоване природне право, яке нею керує. У релігійному понятті часу природне право мало сакральний характер і розуміння часу диктувало формування природного права.

З’ясовується особливість інтегративного аспекту етичних норм та свободи людини у праві обумовленого тим, що гармонія у праві проявляється через принцип координації дій між різними елементами і структурними підрозділами, які входять у суспільну систему, що дає можливість одержання етичних знань про принципи і норми з етичних кодексів, котрі є джерелами інформації про суспільні цінності.

З’ясовується особливість сутнісних властивостей людини у природно-правовому просторі що полягає у можливості вибору людиною того чи іншого виду власної поведінки, а також проблем самооцінки, системи цінностей, ціннісних орієнтацій та свободи людини.

У статті досліджується онтологічна першість простору у природно-правовому творінні світу. Наголошується, що у творінні світу простір займав ведуче місце. Разом із простором було створено необхідні природні закони. Подано авторську дефініцію простору у природно-правовому творінні світу. Людина повинна навчитися визначати свій простір, своє місце у Всесвіті, щоб зорієнтуватися у життєвих проблемах. Адже все наше життя проходить не однорідно, не однаково, що залежить від власного пересування в просторі в силу прояву своєї надмірно проявленої волі.