У статті заналізовано внормовані термінологічні одиниці сучасної української термінологічної системи царини цивільного захисту, що містить «Кодекс цивільного захисту України». Цей основний для фахівців цивільного захисту нормативний документ України містить чимало невідповідностей щодо норм української літературної мови.
У статті розглянуто українську біологічну термінологію на тлі процесів семантичної деривації як продуктивного способу поповнення словника української мови. Визначено особливості термінологізації, детермінологізації та ретермінологізації та їхнього значення у біологічній терміносистемі.
У статті простежено явища синонімії та варіантності в українській термінолексиці лісівництва, виявлено специфіку подання синонімічних термінів лісівництва в «Російсько-українському словнику термінів лісівництва» (1980), визначено відмінності між термінами-варіантами й термінами-синонімами лісівництва, поділено синонімічні ряди за лексико-граматичними, фонетичними та словотвірними особливостями й заналізовано синонімічні та варіантні терміни термінології лісівництва.
У статті розглянуто історію і стан дослідження епонімних термінів в українській і світовій лінгвістиці.
Розглянуто з’яву й фіксування у словниках термінів із компонентом гідро- в сучасній українській мові. З’ясовано їхні тематичні й семантичні групи, царину використання, зміну семантичної структури слова, їхню парадигматику та синтагматику, доцільність уживання в сучасних терміносистемах.
У статті розглянуто терміногрупу іменника у морфологічній терміносистемі української мови кінця ХІХ поч. ХХ ст. Виявлено перехід наукової думки на етапі вдосконалення та утвердження низки морфологічних термінів. Простежено неоднозначність уживання терміна «морфологія», подано приклади варіювання частиномовних назв. Зазначено причини, які перешкоджали зоднаковленню морфологічних термінів. Більшість морфологічних термінів увійшло до слововжитку сучасної морфологічної структури української мови.
У статті досліджено виникнення безособових конструкцій із дієслівними формами на -no (-но), -to (-то) та порівняно їхнє вживання в чотирьох слов’янських мовах: польській, чеській, російській та українській. Показано, що з досліджуваних мов лише в польській та українській ці форми, відрізняючись від пасивних дієприкметників, стали особливим морфологічним явищем, тоді як у чеській та російській мовах вони перебувають у межах дієприкметникової парадигми.
У статті здійснено спробу висвітлення історії формування термінології словосполучення як фрагменту терміносистеми українського синтаксису в українському мовознавстві. На основі даних історичних джерел подаємо інформацію про внесок українських граматистів у розвиток синтаксичної термінології у зв’язку з пожвавленням теоретичних напрацювань української синтаксичної науки починаючи з другої половини ХІХ століття. Завдяки презентації терміновживання в мовознавчих працях, простежуємо основні тенденції термінотворення, одна з яких проголошує україномовну основу.
У статті вказано на особливості терміна як невід’ємного елемента термінологічної системи, розглянуто терміносполучення* із компонентом «музей» та його похідними в українській терміносистемі музейництва, які зафіксовані в сучасних термінологічних словниках музейної справи, виокремлено структурні моделі, за якими побудовані ці аналітичні терміни.
Аналіз порівняно невеликої групи українських лексем, споріднених із запозиченим словом media, з погляду морфологічної адаптації, тенденцій та закономірностей термінотворення, правописної кодифікації дає підставу авторам підкреслити потребу скоординованої праці українських професіоналів над упорядкуванням системи термінів медійної сфери.