Анотація. Відповідно до міжнародно-правових стандартів в Україні незалежність судді гарантується Конституцією (частина перша статті 126). Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частина друга статті 126 Конституції України). Також у частині першій статті 129 Основного Закону України вказано, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
У статті проаналізовано принципи правосуддя як основу функціонування судової системи. Зазначено, що упродовж останніх років збільшився науковий інтерес до гарантій реалізації конституційного права кожного на судовий захист, а також теоретичних основ і принципів (засад) здійснення правосуддя. Підкреслено, що конституційна модель державної влади, яка здійснюється на основі поділу самостійних органів законодавчої, виконавчої та судової влади, зумовила нові стимули розвитку українського суду в загальній системі органів державної влади.
У статті розглядається поняття та характеристика державного примусу в контексті принципу правової держави, верховенства права та законності. Правова держава не заперечує та не може заперечувати реалізацію примусового впливу, але не визнає примусу, який не засновано на праві. Зазначається, що у правовій науці відсутній загальновизнаний підхід до інтерпретації державного примусу. Державний примус по- різному визначається дослідниками.
В загальному демократію слід розуміти як політичну форму правління в державі, що здійснюється народом або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано за допомогою обраних представники (представницька демократія). Аналіз іноземної літератури дав можливість узагальнити ознаки демократії. Проте вказано, що вони мають виключно формальний характер. Саме якість цих інститутів відображає реальність демократі.
Розглянуто проблему реалізації засади верховенства права в системі засад
кримінального провадження. На основі аналізу кримінального процесуального
законодавства України та наукових джерел досліджено питання універсальності
верховенства права в системі засад кримінального провадження через поширення дії
зазначеної засади на інститути кримінального провадження. Зроблено висновок про те, що
в засаді верховенства права проявляється вимога процесуальної неупередженості, яка
формально зв’язана раціональними й розумними обмеженнями, встановленими законом.
Проаналізовано рішення з посиланням на принцип правової визначеності Конс-титуційного Суду України та конституційних судів деяких сусідніх держав. На підставіцього аналізу визначено, як розкривають зміст цього принципу суди конституційноїюрисдикції, встановлено його зв’язок із принципом верховенства права. На думку автора,незважаючи на відсутність нормативного закріплення принципу правової визначеності уКонституції України, у практиці він застосовується як принцип права і розкривається зурахуванням традиційного європейського підходу до розкриття цього поняття.
За методологією системного аналізу розглянуто інститут державного примусу з позиції принципів правової держави, верховенства права та верховенства прав людини. Проаналізовано рішення Європейського суду з прав людини у контексті удосконалення нормативно-правового регулювання застосування державного примусу в Україні, роль суду у процесі застосування державного примусу, проблеми адаптації нормативноправової бази до вимог Європейського Союзу.
Аналізується тлумачення принципу верховенства права у рішеннях Європейського суду з прав людини. Розглядаються окремі елементи цього принципу як його невід’ємні частини та обов’язкові передумови, через які Європейський Суд з прав людини розкриває зміст верховенства права.
Актуалізуються два поняття у їхньому філософсько-правовому розрізненні: “правосуддя” та “судочинство”, які викликають щонайбільше дискусійних дебатувань
серед теоретиків і практиків. З цією метою переглянуто теоретичну аргументацію відомих учених, конституційні положення щодо судочинства і правосуддя для визначення сучасних підходів до трактування вказаних понять, їхніх суттєвих семантичних відмінностей.
Проаналізовано елементи, які сприяли у період феодального середньовіччя закладенню не в теорії, а на практиці основ правової держави, що підтверджено відповідними нормативними правовими актами. Обґрунтовано, що в період існування абсолютистських, суворо централізованих багатьох держав Європи така система не могла довго розвиватися і вижити.