судочинство

У статті проаналізовано принципи правосуддя як основу функціонування судової системи. Зазначено, що упродовж останніх років збільшився науковий інтерес до гарантій реалізації конституційного права кожного на судовий захист, а також теоретичних основ і принципів (засад) здійснення правосуддя. Підкреслено, що конституційна модель державної влади, яка здійснюється на основі поділу самостійних органів законодавчої, виконавчої та судової влади, зумовила нові стимули розвитку українського суду в загальній системі органів державної влади.

Стаття присвячена дослідженню необхідності реформування судочинства в Україні як можливості  для подальшої євроінтеграції держави.

Здійснено аналіз  етапів реформування, що проводились з 1991 – 2015 рр. до сьогодні  та виокремлено їх позитивні і негативні наслідки.

Для чіткого розуміння досліджуваної теми, проведено розмежування понять «реформа», «реформування», «судочинство», «судоустрій», «судова влада» і «судова система», використовуючи при цьому норми чинного законодавства та різні погляди науковців.

Розглянуто проблемні питання реформування судової системи України, зокрема, проблему реформування адміністративного судочинства в контексті розвитку законодавства України відповідно до Європейських стандартів. Звернуто особливу увагу на дослідження мети судочинства в цілому та мети адміністративного судочинства, зокрема. Автором також зроблена спроба  грунтовно дослідити конституційні та інші спеціальні засади адміністративного процесу.

Проаналізовано зміст та особливості реформ у сфері юстиції, судочинства та правосуддя в Україні. Розкрито роль реформ у сфері юстиції, судочинства та правосуддя у формуванні політичної асоціації між Україною та ЄС. Висвітлено проблеми та перспективи реалізації реформ у сфері юстиції, судочинства та правосуддя в Україні.

У статті вивчено проблему виокремлення та особливостей видів аргументації в судовому процесі. Досліджено базові знання та навички, якими повинен володіти мовець для ефективного аргументування. З’ясовано фактори, які впливають на цей процес. Визначено місце підготовки та вміння оперувати інформацією як ключових агентів, які впливають на результативність аргументації в судовому процесі, зважаючи на його специфіку. Вивчено макроструктурні елементи аргументативного дискурсу, їх взаємозав’язки та особливості застосування.

У статті досліджено проблематику аргументативної практики у юридичній діяльності. Акцент зроблено на вивченні вимог до мовців як суб’єктів судового процесу. З’ясовано фактори, які впливають на ефективність аргументування, а саме: комунікативні навички та здібності, знання, уявлення, ціннісна система мовця, емоційний та психологічний стан, соціальний статус та роль у суспільстві. Вказано на вплив цих чинників на визначення тактики та стратегії аргументування та відбору аргументів.

У статті проаналізовано множинність підходів до розуміння поняття “правосуддя” з теоретико-правової, філософсько-правової та соціологічно-правової точок зору. Зазначається, що правосуддя та судочинство – не тотожні категорії, оскільки правосуддя є ширшим поняттям, аніж судочинство, і включає останнє. Водночас судочинство не завжди гарантує винесення правосудного рішення. Тому поняття правосуддя та судочинство – не тотожні, адже не будь-яке рішення суду є правосудним.

З’ясовано, що метою професіоналізації судді є правові цілі, які передбачають
державні, соціальні, аксіологічні, психологічні, організаційні аспекти, що водночас
характерні як для суддівської діяльності, так і для цільових особливостей кожної
складової системи професіоналізації. Розкривати правові цілі необхідно на підставі
таких передумов: національної правової системи, стану судової системи держави та
позиції індивіда, якого призначено на посаду судді. Визначальною метою виховання

Проаналізовано поняття “право” та “справедливість” на предмет: тотожності; виявлення відмінностей, встановлення закономірностей під час їх використання e судочинстві та правової ваги кожного з них. Обґрунтовано взаємозалежність цих кате- горій, виділено такі особливості: поняття “справедливість” ширше за поняття “право”, оскільки воно є мірилом самого права зокрема та виступає інструментом реалізації правових відносин загалом.

Актуалізуються два поняття у їхньому філософсько-правовому розрізненні: “правосуддя” та “судочинство”, які викликають щонайбільше дискусійних дебатувань
серед теоретиків і практиків. З цією метою переглянуто теоретичну аргументацію відомих учених, конституційні положення щодо судочинства і правосуддя для визначення сучасних підходів до трактування вказаних понять, їхніх суттєвих семантичних відмінностей.