дезінформація

Проаналізовано комплекс чинників та тенденцій, що зумовлюють посилення проявів постправди у сучасному політичному процесі та свідчать про це. Наголошено, що раніше у політиці зустрічалися лише окремі прояви постправди. Визначено головних суб’єктів поширення постправди, а також проблеми, які зумовлені цим феноменом. Наголошено, що на сучасному етапі серед факторів посилення постправди ключовими є: соціально-технологічні, політичні, економічні та наукові. З’ясовано взаємопов’язані тенденції, які перешкоджають отримувати правдиву інформацію та посилюють феномен постправди.

Розглянуто особливості формування і розвитку законодавчої та нормативно-правової бази у сфері забезпечення інформаційної безпеки України. Проаналізовано наявні проблеми у законодавчих нормах, прийнятих для вирішення тактичних завдань, без урахування стратегічних орієнтирів. Виявлено їх певну несистемність та неузгодженість між собою. Актуалізовано проблему принципових недоліків категоріально-понятійного апарату законів та підзаконних актів в інформаційній сфері.

Проаналізовано особливості трактування постправди, ключові її інформаційні прояви та вплив на сучасне глобальне суспільство. Стверджується про важливу роль освіти у подоланні негативних проявів політичної практики постправди. Наголошено, що ключовим механізмом протидії поширенню практик постправди в інформаційній сфері, зменшенню її деструктивного впливу є формування у пересічних громадян потреби боротьби з дезінформацією і посилення їх уміння обробляти, в т. ч. декодувати, інформацію, відділяти корисні її компоненти від шкідливих.

Стаття репрезентує законодавчі проекти змін щодо Закону про друковані засоби масової інформації, зокрема Закону про медіа і закону про дезінформацію. Схарактеризовано особливості сучасного етапу комунікації і функціонування в ній інформації та маніпулювання нею з метою ворожого впливу на правосвідомість комунікантів. Вказано на шкідливі наслідки гібридної інформаційної війни. Висловлені окремі думки щодо положень обговорюваних законопроектів

Досліджено меми як експресивний риторичний ресурс у мас-медійних репрезентаціях російсько-української гібридної війни. Об’єктом розгляду є гасла й мікроцитати із 88 дискурсу російської пропаганди, що слугують для легітимації зовнішньої агресії та окупаційної політики РФ. Віддзеркалені в українському контрдискурсі як інтертекстуальний матеріал, вони використовуються у функції критичних мішеней-референцій для деконструкції фейків та знешкодження маніпулятивних програм. Загалом мережі меметичних знаків підпорядковані завданням символічної ідентифікації сторін конфлікту та їхніх завдань.

Розглянуто поняття дезінформації; з’ясовано відмінність між дезінформацією та фейком. Запропоновано класифікацію фейків за різними ознаками, з’ясовано різновиди фейкової інформації з метою поширення у мережі Інтернет. Досліджено суть і походження поняття “фейк”, описано процес створення та поширення фейкової інформації у соціальних медіа.