Стаття присвячена дослідженню правової проблеми домашнього насильства в окремих етнонаціональних групах на прикладі ромів через визначення особливостей статусу ромських жінок та подання пропозицій правового регулювання проблеми.
В статті здійснено аналіз національного законодавства у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі. Актуалізовано визнання на законодавчому рівні поняття «Дитини-Свідка», наголошено на проблемах правозастосовної практики, коли суд не може з урахуванням обставин справи оцінювати дитину саме як потерпілу в ситуаціях, де вона стала тільки свідком домашнього насильства.
Розглянуто особливості кримінальної відповідальності за домашнє насильство. Відзначено, що в багатьох країнах протягом тривалого часу насильство в сімї не вважалося правопорушенням, а розглядалось як форма належної поведінки. В 90-х рр. минулого століття помінялись кардинально погляди щодо феномену насильства стосовно жінок, яке було визнано соціостатевою проблемою, в ході чого було відкрито нове її бачення в розрізі ґендерного права. Отже, проблематика ґендерної рівноваги та протидії дискримінації за статевою ознакою набула широкої популярності в усіх розвинених країнах світу.
В статті проводиться аналіз соціальних чинників, які впливають на поширення проблеми домашнього насильства як суспільно-негативного явища, що зазіхає на фізичну недоторканість й інші особистісні права людини. Позиціоновано, що домашнє насильство може бути викликане соціальними чинниками, які впливають на взаємовідносини у сім’ї і сприяють конфліктам й агресії та на поведінку, переконання, ставлення й життєві кореляції індивідів та груп.
У статті проаналізовано міжнародне та національне законодавство у сфері запобігання та протидії гендерно зумовленого насильства, сексуального та домашнього насильства.
Встановлено, що основним джерелом, в якому зібрано найбільш повний перелік заходів, спрямованих на захист осіб, постраждалих від гендерно зумовленого насильства, а також надання їм відповідних послуг на сьогодні є Стамбульська Конвенція.
Стаття присвячена аналізу поняття домашнього насильства у різні часи та у різних державах, унаслідок чого можна констатувати, що незалежно від розвитку суспільства, його еволюції проблеми домашнього насильства існували завжди. З’ясовано, що коріння домашнього насильства в історії є глибокими, походять з давніх часів і зумовлені особливостями національних цінностей, культури, традицій та звичайно релігії різних народів та держав.
Розглянуто проблеми протидії насильства в сімії. Відзначено, що Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» закріплено комплексний підхід у протидії домашньому насильству. Як вбачається із законодавства, перелік спеціально уповноважених органів у галузі запобігання та протидії домашньому насильству є вичерпним. Одним із органів на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству єуповноважені підрозділи органів Національної поліції України.
Розглянуто питання кримінально-правового аспекту домашнього насильства. Відзначено, що в багатьох країнах протягом тривалого часу насильство в сім’ї не вважалося правопорушенням, а розглядалось як форма належної поведінки. В 90-х рр. минулого століття помінялись кардинально погляди щодо феномену насильства стосовно жінок, яке було визнано соціостатевою проблемою, в ході чого було відкрито нове її бачення в розрізі ґендерного права. Отже, проблематика ґендерної рівноваги та протидії дискримінації за статевою ознакою набула широкої популярності в усіх розвинених країнах світу.
У статті проаналізовано питання об’єкта складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України. Розглянуто різні підходи щодо визначення основного безпосереднього об’єкта домашнього насильства, визначено їх переваги та недоліки. За визначними законодавцем санкціями, кримінальне правопорушення домашнє насильство належить за ступенем тяжкості до нетяжких злочинів.
Стаття присвячена аналізу питань кримінальної відповідальності за домашнє насильство. Згідно зі статтею 1261 КК України, домашнє насильство визначається як умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.