сакральний

Висвітленоособливості моделювання структури храмового простору із урахуванням символьно- образного та архітектурно-просторового їх втілення у церковних будівлях Візантії та України-Руси. Сакралізація простору та місця через проявлений феномен їх освячення твориться образом та формою храмового об’єкта. Розглянуто простір як головний компонент формування храмової структури і як місце проявлення їхньої сакральної сутності.

В розумінні традиції, новаторства та національної ідентичності взірців дерев'яних храмових будівель, зокрема, українських дерев'яних церков виявляються пені тенденції, які за своєю сутністю стають головними, щодо тяглості (тривалості) розвитку в храмобудуванні. Виявляються чинники традиції і новаторства, як важливі середники утвердження національної ідентичності образу дерев'яних храмових будівель, і їх вираження в сучасному храмобудівному процесі творення християнської святині.

В статті зроблена спроба розкриття структури символу у його образі та геометричній  формі як вираження сакральної сутності у храмобудуванні. Вона виявляється через ідею-образ, функціональне-змістове наповнення та певне знаково-символьне проявлення у просторі храмових обсягів святині. Оскільки символ у своєму практичному застосуванні виховує у будівничого чутливість до формальної досконалості, гармонії та естетики змісту і сакральної заангажованості, то саме у знаково-символьному вираженні виявляється сакральна сутність храмових будівель.