Проблема іншомовних запозичень в сучасній українській фінансово-економічній термінології (на матеріалі третього видання «Фінансового словника»)

1
Національний університет "Львівська політехніка"
Автори: 
Анатолій Загородній

Національний університет «Львівська політехніка»

Формування в Україні ринкових відносин, організація нових виробничих, комерційних і маркетингових структур, вихід підприємств на зовнішній ринок зумовлюють дедалі активніше оперування поряд із тими поняттями й термінами, що були властиві плановій економіці і частина з яких не втратила актуальності й у наші дні, новими категоріями і термінами, властивими економіці вільного підприємництва.

Сьогодні українська фінансово-економічна думка, дедалі природніше вписуючись у світові інтеграційні процеси, потрапляє й під англомовні термінологічні впливи, запозичуючи (інколи досить механічно й недоцільно) разом із відповідними поняттями та категоріями їхню словесну форму і входячи, як раніше в російськомовне, так тепер в англомовне поле залежності. Дехто з науковців, виробничників, економістів і фінансистів-практиків вважає, що, інтернаціоналізуючи таким чином нашу термінологію, ми збагачуємо її, полегшуючи собі шлях до економічного прогресу. На жаль, губимо через такий підхід часом більше, ніж віднаходимо.

Гадаємо, цей спрощений шлях некритичного й інколи навіть бездумного копіювання, який збіднює і власну термінологію, і власну економічну думку, і національну ментальність загалом, часто, навпаки, ускладнює розуміння і відтворення понять, окреслюючи їх механічно запозиченими термінами. Історія нашої мови переконливо свідчить, що українська мова, яка завжди активно контактувала і зі спорідненим слов’янським, і з греко-латинським, і з германо-романським, і з тюркським мовним матеріалом, творчо використовуючи його для своїх актуальних потреб, цілком спроможна гнучко й точно перекласти, у разі потреби скалькувати, по-своєму осмислити і власними фонетико-морфологічними засобами відтворити те чи інше запозичене поняття. Причому в жодному разі не йдеться про вузьконаціональне спрямування цього процесу, ані про архаїзацію сучасної української термінології. Звернення до джерел повинно живити термінознавчу думку, але не спотворювати чи засмічувати її. Отже, мовиться не про лінґвістичну “хірургію” (як іноді уявляє собі цей процес дехто навіть із академічних мовознавців), а про реабілітаційну “лінґвотерапію”, якої, фігурально кажучи, потребує засмічений чужинними елементами й виснажений організм нашої термінології. Необхідність такого “лікування”, його державотворчу потенційність починає усвідомлювати дедалі ширше коло науковців і практиків. Отож слід конструктивно здійснювати цей перегляд, реально враховуючи і втілюючи багаті термінотворчі можливості, традиції й адаптувальні властивості нашої мови.

Підготовлений авторами цієї публікації “Фінансовий словник” (третє його видання, виправлене та доповнене, що містить тлумачення понад 3500 понять зі сфери фінансово-кредитних відносин, грошового обігу, бюджетного регулювання та фондового ринку, з’явилося на початку 2000 р.) відбиває сучасні шукання в галузі української фінансово-економічної термінології, що перебуває в процесі відпрацювання та розвитку, мусить відгукуватися на мінливі реалії поточної практики, потребує постійного поповнення.

Фіксуючи у словнику реальний стан сучасної фінансової термінології, автори водночас намагалися, наскільки це було можливим і не порушувало змісту понять, коригувати окремі терміни й терміносполуки, приводити їх до відповідності зі словотворчими засобами української мови, уникати недоречних чужомовних впливів (безперечно, зберігаючи при цьому конструктивну інтернаціональну, у витоках – латинськомовну, притаманну багатьом європейським мовам, основу численних термінів, що вже давно прищепилися й адаптувалися в українській мові). Зрештою, користувачам словника, усім, зацікавленим у розвиткові нашої фінансово-економічної думки, слід самим більше експериментувати і вдосконалювати термінологію на українськомовній основі, сміливіше впроваджувати нові відповідники, шукати виваженої, розумної діалектики між запозиченим і власним – саме на такий продуктивний шлях опрацювання своєї термінології давно стали німці, французи, японці, поляки, чехи, народи інших цивілізованих країн.

Авторам “Фінансового словника” довелося мати справу із цілою низкою проблем мовного характеру (породжених багаторічним засиллям у фінансово-економічній сфері України російської термінології, а також нинішнім інтенсивним припливом англо-американських лексико-семантичних елементів) і максимально гнучко їх долати.

Усвідомлюючи ці проблеми, автори намагалися активно залучати питомий український термінологічний фонд, пропонуючи для багатьох термінів іншомовного походження їх власне українські еквіваленти, наприклад: ліз-бек – зворотний лізинг, квазігроші – регіональні гроші, сертифікат депозитний – ощадний, акція плюральна – багатоголоса, ремітент – перший векселетримач, перевірка камеральна – попередня, індосамент – передавальний (передатний) напис тощо. Автори укладали український (!) словник фінансової термінології, тому вони добрали замінники навіть для таких, здавалось би, усталених термінів-росіянізмів, як неустойка – забезпека; недоїмка – недоплата; надбавка – надвишок, підвишка; дорогоцінне каміння – коштовне тощо, уникали вживання активних дієприкметників теперішнього часу, які є чужинцями в нашій мові. Можливо, українські терміни-відповідники інколи громіздкіші, ніж їх чужомовні синоніми, але їх паралельне існування стимулює розвиток і вдосконалення термінології, полегшує розуміння й відтворення понять. З плином часу менш уживаний термін поступово відійде, а приживеться влучніший, придатніший термін. Така “боротьба за виживання” сприяє досягненню оптимального співвідношення між національними та іншомовними елементами в термінології. Але в цьому процесі слід виявляти, підкреслимо, розумний протекціонізм стосовно національних мовностилістичних форм і засобів, щоб не спотворювати системи своєї мови і не порушувати її гармонійного розвитку.

Безперечно, наголосимо ще раз, відродження, очищення замуленого джерела нашої термінології від різних механічно скопійованих чи калькованих покручів аж ніяк не заперечує природного процесу інтернаціоналізації української терміносистеми, постійного корелювання з європейськими (і зокрема з найближчими – російською та польською) мовами. Нормальний процес розвитку мови через запозичення дозволяє українській термінології органічно вписуватись у світовий науково-технічний, економічний, соціально-політичний контекст.

 

Вознюк Г. Проблема іншомовних запозичень в сучасній українській фінансово-економічній термінології (на матеріалі третього видання «Фінансового словника») / Геннадій Вознюк, Анатолій Загородній // Вісник Держ. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології» : матер. 6-ї Міжн. наук. конф. СловоСвіт 2000.– 2000. – № 402. – С. 82–84.