Семантична дивергенція українських термінотворчих моделей у природничих науках

Карпіловська Є. Семантична дивергенція українських термінотворчих моделей у природничих науках / Євгенія Карпіловська, Ольга Кочерга, Євген Мейнарович // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – 2006. – № 559. – С. 3–6.

1
Інститут мовознавства ім. О. Потебні НАН України, м. Київ
2
Інститут теоретичної фізики імені М. Боголюбова НАН України, м. Київ
3
Інститут математики НАН України, м. Київ

Цей допис є спробою проаналізувати притаманні українській мові словотворчі моделі, зокрема термінотворчі, з огляду на їхню можливість передавати семантичні нюанси за допомогою спеціальних формальних компонентів, зокрема суфіксів або префіксів.

An attempt is made to analyze peculiar Ukrainian word-formation and term-formation models in view of their ability to express semantic differentiation in terms of specific formal structural components, prefixes and suffices in particular.

Протягом двадцятого сторіччя українська термінологія, зокрема термінотворення, зазнала багатьох впливів, що мали наслідком значні ухили від шляху природного розвитку за внутрішніми законами мови. Аналіз деяких причин та впливів подано у нашій доповіді на попередній конференції «СловоСвіт 2004» [1], там подано й відповідну літературу. Зазначимо лише, що після оприлюднення нашої статті вийшла друком книжка [2], що містить багато додаткового джерельного матеріалу на цю тему. У цій праці ми робимо спробу заповнити деякі прогалини, що утворилися в науковій термінології через вплив зазначених зовнішніх чинників, і проаналізувати українські термінотворчі моделі з огляду на можливість передавати тонкі семантичні відмінності термінних похідників від того самого слова за допомогою спеціальних формальних засобів, зокрема суфіксів або префіксів. Завважимо, що потреба ясно та прозоро викласти суть наукового явища часто конфліктує з принципом «економії мовних засобів» [3]. Мовознавці вже давно звернули увагу на існування опозиції двох тенденцій розвитку лексикону: 1) прагнення до стислої назви, ощадливої щодо використаних формальних засобів та 2) намагання зробити назву деталізованою, унаявнити в її формальній будові всі компоненти змісту. Зокрема це стосується прикметникових конструкцій та процесових понять, де використання семантично здиференційованих елементів словотвору дає змогу значно спростити науковий виклад та уникнути неоднозначності, що може додати краси художньому текстові, не грає особливої ролі в тексті нейтральному, проте подекуди здатна сильно ускладнити чи й унеможивити розуміння наукового тексту. Наявність рядів спільнокореневих прикметників засвідчує ресурс української мови в означенні певного об’єкта або пов’язаних із ним понять, виразити за допомогою окремих словотвірних моделей різні аспекти їхньої семантики. Вивчення таких угруповань похідників зі спільним коренем дає змогу визначити спектр їхнього функціювання у мові, чіткіше окреслити їхнє призначення, а також з’ясувати доцільність їхнього вживання [4]. Явище розходження спільнокореневих похідників за змістом або особливостями їхнього вживання у словотворенні називають дивергенцією [5; 6], тож семантична дивергенція позначає явище розходження змістової будови похідних одиниць за певними семантичними нюансами, їхню семантичну нетотожність.

Невичерпне питання про українські прикметники, зокрема, про брак прикметникових гнізд навіть у найповніших загальномовних словниках, ми вже порушували на попередніх конференціях (див. зокрема [7]). Тут торкнімося лише деяких суто семантичних аспектів цієї проблеми.

Прикметники, утворені від іменників, що є назвами предметів і не пов’язані з дією чи процесами, на позір особливих семантичних проблем не спричиняють. Проте подекуди зі словників (а отже з обігу, принаймні писемного, бо редактори наукових видань нещадно видаляють з публікацій слова, якщо їх нема у відомих їм або приписаних нормативними документами словниках, бо ж, як ми знаємо, в разі потреби багато таких слів можна знайти в інших словниках) зникають прикметники, що дають змогу стисло й прозоро передавати тонкощі розмаїтих явищ, описуваних у наукових працях. Зокрема це стосується прикметників, похідних від іменників з множинним чи однинним значенням – ядро-ядрова взаємодія, двоядровий потенціал, але ядерна фізика, ядерна матерія; двомолекульна сполука, але молекулярна динаміка; планетний клімат (на одній планеті), але планетарна система (система багатьох планет). Прикметник має, як відомо, ознакову, релятивну семантику, або ж семантику, пов’язану з поняттям про певний об’єкт чи процес. У поданих прикладах прикметники ядровийдвомолекульний, планетний виражають суто відносне значення, значення зв’язку з певним об’єктом (об’єктами). Прикметники ж ядерний, молекулярний, планетарний мають якісне значення, спричинене зв’язком з таким об’єктом, а отже, виражають значення, вже опосередковане таким зв’язком, вторинне, узагальнювальне. Такий узагальнювальний характер значення відіменникових прикметників уможливлює появу їхніх метафоризованих значень, пор. земна куля і земна людиназемні почуття, тобто «життєві, реальні». У подібних групах спільнокореневих прикметників, похідних від іменників, спостерігаємо можливі семантичні переходи: від значення відносного, прямо пов’язаного з певним об’єктом, до значення якісного, оцінного, опосередкованого зв’язком з таким об’єктом [8, с. 121–123]. Носієві фахової мови не треба пояснювати, що слово дротовий (а також дво-, три- кілька-, багатодротовий тощо) стосується ситуації, де фігурують окремі нитки дроту, хоча логічнішим видається маловживаний прикметник дротинний, бо вже форма іменника «дротина» вказує саме на окремий об’єкт, а не на збірне поняття (пор. намисто – намистина, павутиння – павутина/павучина (одна нитка), зерно – зернина тощо). Водночас інтуїтивно відчуваємо, що слово «дріт» відображає збірне поняття (матеріал) у сполуках дротяна тканинадротяна сітка тощо – прикметників, утворених за подібною моделлю, в українській мові чимало, пор.: вапняний, борошняний, кахляний, крейдяний тощо. До того ж українська мова для найменування об’єктів з певними ознаками, крім моделей побудови словосполук, має ще один словотвірний ресурс – моделі творення від такого іменника спеціальних похідних іменників з певними суфіксами. Ось, приміром, кілька прикладів таких суфіксових іменників з коренем дрот- з «Російсько-українського словника» А. Кримського та С. Єфремова: проволочное полотно на сита – дротяниця, проволочный гвоздь – дроталь [9]. Проте маємо прикрий приклад спотвореного сприйняття у цілком подібній моделі – вживання скалькованого з російської мови терміна «волоконна оптика» та створених за цим взірцем терміносполук («волоконна телефонія» тощо) замість  волокнинна оптикаволокнинна телефонія тощо – адже сигнали поширюються окремими волокнинами, а не матеріялом, що має назву «волокно». Вживання збірного іменника «волокно» замість «волокнина» суттєво позначається на семантичній прозорості таких терміносполук. Подібна плутанина з неналежним вживанням збірного поняття призводить до неточного вживання прикметників від слів «зернина» та «зерно» – замість  сполук «зернинна межа»  (тобто межа окремої зернини), «зернинна структура» (що її утворюють окремі зернини), «міжзернинна взаємодія» (між окремими зернинами) часто вживають сполуки з кострубатим утвором «між зернами» та словом «зернистий», що має дещо відмінне значення і є цілком доречним у сполуках типу «зерниста поверхня» чи «зерниста фактура» у значенні «поверхня/фактура, що серед її (багатьох) складників є зернини чи об’єкти, подібні до зернин». Завважмо, що СУМ прикметників від слів «волокнина» та «зернина» не містить взагалі, до іменника «волокно» подано два прикметники – «волокнистий» та «волокнуватий», що мають додатковий відтінок значення «подібний до волокнинного» чи «не зовсім волокнинний», і не наведено утвореного за найпоширенішою моделлю нейтрального прикметника «волокновий» чи слова «волокняний», утвореного  за  моделлю, наведеною в першому прикладі; до слова «зерно» подано прикметники «зернистий» та «зерновий». Цікаво, що в науковому обігу цілком спокійно функціює (і є навіть у СУМі) прикметник, утворений від подібного за структурою слова «порожнина» – порожнинний (пов’язаний з порожниною, порожнинна операція). Прикметник порожнистий (що містить одну чи кілька порожнин, порожнистий електрод) СУМ також пов’язує з іменником порожнина (пор. «який має всередині порожнину», «який характеризується наявністю порожнини, порожнин», «виготовлений з порожниною всередині»), хоча формально його утворено від іншого спільнокореневого іменника – порожня.

Форми прикметників, пов’язаних з процесовими поняттями, набагато розмаїтіші. На жаль, стрункість зв’язку форми та змістової навантаги тут порушено такою мірою, що подолати ці негаразди дуже нелегко. З іменником захист та дієсловом захищати/захистити пов’язані семантично прозорі через свою форму прикметникові похідники захисний/захистовий (пов’язаний із захистом, захистові/захисні можливості, властивості тощо) та захищальний (призначений захищати, захищальна споруда). Однак у номенклатурі унормовано численні сполуки з прикметником захисний (захисна споруда, захисний екран, сонцезахисні окуляри тощо), де йому штучно надано формально непрозорої семантики призначення.

Дієслово обробляти/обробити у нормативних приписах позбавлено споріднених йому іменників обробіток (процес) та обріб (результат процесу, подібно до виробляти/виробити – виріб), а віддієслівні іменники обробляння/оброблення мусили поступитися місцем невластивому українській мові слову «обробка». Сліди того, що слово «обріб» в мові таки було, бачимо у складених прикметниках деревообро́бний та металообро́бний. Останнім часом спостерігаємо повернення зазначених віддієслівних іменників до активного вжитку, разом з ними актуальності набув прикметник обробляльний.

З іменником «рух» та дієсловом «рухати(ся)» пов’язані прикметники руховий (нейтральне значення – рухова навантага), рухомий (пасивна здатність, такий, що його можна рухати/зрушити – рухома частина пристрою), рухливий та саморушний (активна здатність, такий, що може рухатися самочинно під дією внутрішніх чинників, без впливу зовнішніх сил – рухливий  потік, саморушний апарат), рухальний (призначення – рухальний апарат). Проміжна дериваційна ланка, віддієслівний іменник рушій,  дає змогу утворити прикметник рушійний зі значенням здатності спричиняти рух (рушійна сила) та низку його уточнювальних похідників, що містять вказівку на чинник, що цей рух спричиняє (електро-, термо-, магнеторушійний тощо). Менш відомі конструкції з похідниками від слів «зрух [тобто початок руху] – зрушувати/зрушити» (зруховий імпульс, (не)зрушний масив) та «відрух – відрушувати(ся)/відрушити(ся)»(відрухове чи відрушене ядро), хоча СУМ і подає прикметник відруховий зі значенням «рефлективний, машинальний, несвідомий» та ремаркою рідко. Згадавши про наявність дієслів рушати/рушити  та порушати(порушувати)/порушити (непорушний принцип, порушена симетрія), приходимо до потреби розглянути виражальні засоби, що передають самочинні та примусові процеси, та пов’язані з цим способи позначання. Під впливом позамовних чинників [1, 2] відбувся невмотивований зсув змістової навантаги деяких моделей.

В українській мові наявні окремі дієслова на позначення самочинних процесів (старі́ти/постарі́ти, холонути/охолонути, кри́хчати/покри́хчати, круглі́ти/покруглі́ти, м’я́кшати/ пом’я́кшати, більшати/побільшати, легшати/полегшати, міцніти/зміцніти тощо) та процесів примусових, спричинених зовнішніми чинниками (ста́рити/ зіста́рити (метал тощо), охолоджувати/ охолодити, кри́хчити/скри́хчити, кругли́ти/ скругли́ти, м’якши́ти/зм’якши́ти, збільшувати/ збільшити, полегшувати/ полегшити, зміцнювати/зміцнити тощо). Від них походять віддієслівні іменники, відповідно, старі́ння/постарі́ння та ста́рення/зіста́рення [металу], холонення/охолонення та охолоджування/охолодження, кри́хчання/покри́хчання та кри́хчення/скри́хчення, круглі́ння/покруглі́ння та кру́глення/скру́глення, м’я́кшання/пом’я́кшання та м’я́кшення/ зм’я́кшення, більшання/побільшання та збільшування/збільшення, легшання/полегшання та полегшування/полегшення, міцніння/зміцніння та зміцнювання/зміцнення. Однак поширення невластивої форми на –ся призвело до того, що дієслова зі значенням примусовості з доданим -ся заступили слова зі значенням самочинності: замість першої низки слів маємо «охолоджуватися/охолодитися, кри́хчитися/скри́хчитися, кругли́тися/ скругли́тися, м’якши́тися/зм’якши́тися, збільшуватися/збільшитися, полегшуватися/ полегшитися, зміцнюватися/зміцнитися». Зникли з активного вжитку й відповідні віддієслівні іменники, наукові тексти рясніють семантично безглуздими сполуками типу «спонтанне охолоджування (збільшування, зміцнювання)».

Префікс від- в українській мові передає значення а) скасовування попередньої дії (відморожувати/відморозити, відпружувати/відпружити тощо) б) відокремлювання чи руху в напрямі від вказаної точки (відтинати/відтяти, відбивати/відбити, відривати/відірвати, віддаляти/віддалити, відсувати/відсунути тощо) [5]. Проте його вживають як відповідник до російського от-, що має значення завершеності, яке в українській мові передають інші префікси, і маємо «відлагодити, відрегулювати, відредагувати, відремонтувати, відрихтувати, відполірувати» замість природних налагодити, полагодити, зрегулювати, зредагувати, зремонтувати, поремонтувати, вирихтувати, виполірувати. Останні два приклади ілюструють ще й майже цілковиту втрату значення завершеності, притаманного префіксові ви- не лише у словах на позначення властиво завершальної дії (викінчувати/викінчити [про завершальне обробляння поверхні], вия́снювати/ви́яснити [робити прозорим], вивищувати/вивищити тощо), а й у звичайних дієсловах доконаного виду (грани́ти/ви́гранитибудувати/ви́будувати [пор. збудувати (нове), відбудувати (щось зруйноване)], шліфувати/вишліфувати тощо). Надання значення завершальності префіксові роз- замість властивого йому значення «руху ізсередини назовні, зокрема в усі боки» (розхлюпувати, розпорскувати, розкидати, розривати, розсіювати тощо) часом призводить до цілковитого безглуздя: ми «розливаємо чай по чашках» замість наливати у чашки (пор. розлити воду), «розпізнаємо образи» замість впізнавати, «розбудовуємо державу» замість будувати, побудувати, вибудувати, збудувати, «роздруковуємо текст» замість видруковувати.

Значення наведених тут рідковживаних та напівзабутих слів, форм та конструкцій носій фахової мови легко відчуває, навіть коли бачить такі слова вперше. Їхня змістова прозорість дає змогу в разі потреби легко перевести такі похідники з пасивного лексикону до активного вжитку. Треба лише допровадити це лексичне багатство та гнучкість виражальних засобів до носіїв мови, зокрема поновити вповні у нашому лексиконі номінаційні ресурси певних словотвірних моделей.

1. Карпіловська Є., Кочерга О., Мейнарович Є. Структурні зміни української наукової терміно-логії протягом двадцятого сторіччя // Вісн. Нац. ун-ту «Львів. політехніка». – 2004. – № 503: Пробл. укр. термінології. – С. 3–8. 2. Масенко Л,. Кубайчук В., Демська-Кульчицька О. Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. – К: Видав. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. – 399 с. 3. Нещи-менко Г.П. Проявление тенденции экономии в номинации славянских языков. Восточно- и западно-славянские языки. Языковая экономия как импульс динамики номинационной системы. – Słowotwórstwo /Nominacja. – Red. nauk. I. Ohnheiser. – Innsbruck, Opole, 2003. – С. 288–306. 4. Карпіловська Є. А. Конкурування варіантних номінацій як вияв тенденцій розвитку лексикону: регулятори рівноваги // Функціонально-комунікативні аспекти граматики і тексту: До ювілею проф. А. П. Загнітка. – Донецьк: ДонНУ, 2004. – С. 122–132. 5. Соколова С. О. Префіксальний словотвір дієслів у сучасній українській мові. – К.: Наук. думка, 2003. 6. Колібаба Л. М. Дивергентні відношення у сфері віддієслівного іменникового словотвору: Автореф. дис. …канд. філол. наук. – К., 2005. 7. Кочерга О. Проблема прикметника в науковій термінології // Вісн. Держ. ун-ту «Львів. політехніка». – 2002. –№453: Пробл. укр. термінології. – С. 224–227. 8. Вихованець  І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови. – К.: Пульсари, 2004. 9. Російсько-український словник / гол. ред. А. Кримський та С. Єфремов. – К.: Держ. вид-во України – УАН, 1924–1932. – Т.1–3.