Вивчаймо українські паремії: рецензія на словник Т. А. Космеди, Т. Ф. Осіпової «Комунікативний кодекс українців у пареміях»

Автори:
1
Національний університет «Львівська політехніка»

Сучасна лексикографія має чимало більш чи менш ґрунтовних видань, у яких зібрано й покла-сифіковано, а іноді й розтлумачено численні українські паремії. Тим не менше, мовна компетенція багатьох юнаків і юнок у плані вживання українських прислів’їв, приказок, примовок, афоризмів перебуває на досить низькому рівні. Часто українці під час спілкування мають напохваті не питомі влучні вислови, а чужі – російські, англійські тощо. Гадаємо, що поява словника нового, активного типу під назвою «Комунікативний кодекс українців у пареміях», укладеного Т. А. Космедою і Т. Ф. Осіповою, сприятиме поширенню знань про комунікативну етику українців.

Особливість словника активного типу – не просто трактувати значення, давати дефініцію поняття, а допомагати моделювати мовленнєву ситуацію відповідно до конкретних ситуацій спілку-вання. Тобто ці словники ґрунтуються на таких принципах добору й подачі матеріалу, щоб прочи-тання словникової статті зорієнтовувало читача на правильне вживання тлумаченого слова чи вислову в процесі комунікації. Рецензований словник сконструйовано так, що його можна вико-ристовувати як навчальний посібник для вивчення лексики й фразеології, а можна читати як худож-ню книжку з пізнавальною метою. До прикладу, пояснюючи паремію «Старе скаже на глум, а ти бери собі на ум», авторки  подають тлумачення Івана Франка: «старий іноді жартом скаже таке, що може послужити наукою» і рекомендують дослухатися до слів літньої людини, оскільки в них завжди є зерно мудрості. А в словниковій статті «Бога хвали, а чорта не гніви» зазначено, що в цій паремії «омовлено комунікативне правило: жити побожно, не провокувати злого (тлумачення І. Франка). В аспекті міжособистісного спілкування ця паремія є настановою до шанування добро-чинних зв’язків й уникнення небезпечних контактів. Дотримання зазначеної рекомендації дає змогу мовцеві зберегти моральну внутрішню рівновагу й уникнути непередбачених ситуацій», а також подано синонімічну конструкцію «Бога не гніви, а чорта не дразни».

З метою дотримання точності й достовірності авторки використовують фахові лексикографічні джерела, у яких укладачі також подають пояснення паремій, зокрема рецензований словник спирається на праці таких визначних українських учених як М. Номис, І. Франко, І. Манжура, А. Багмет та ін., і в цьому теж цінність цієї лексикографічної праці.

Основоположником словників активного типу в українському мовознавстві можна вважати Івана Франка. У словникових статтях його праці «Галицько-руські народні приповідки» подано коментарі із зазначенням типової ситуації спілкування, стилю мовлення, вікових особливостей мовця, певної передісторії чи ґенези паремії тощо. Коментарі Івана Франка щодо значення тих чи тих паремій авторки використовують у своїй книзі як авторитетну думку, яка до того ж є простою і влучною. Ось як точно й прозоро коментує І. Франко вислів «Що в серці, те й на язиці»: «створюється образ просто-душної людини, яка не любить нічого таїти в собі»; або вислів «Крайнього всі б’ють»: «тому, хто стоїть скраю, першому попаде, винен чи не винен». Така методика формулювання словникових статей додає їм авторитетності й оригінальності

Кожна словникова стаття містить посилання на джерело, де зафіксовано відповідний вислів, кваліфіковано комунікативний статус паремії, її функції (стратегія, тактика, правило, тенденція, зако-номірність тощо), визначено елементи етнокультурної конотації та подано мовний коментар, а також зазначено рекомендації щодо використання цього вислову в мовленні. Наприклад, паремію «Мовчи, глуха, менше гріха» описано так: Репрезентовано комунікативну тенденцію стосовно викривлення інформації – недочувши гаразд, перекрутиш те, що до тебе говорять (тлумачення І. Франка). Інколи мовний потік захоплює інформацію, що не досягла мовця в повному обсязі, наприклад, мовець не дочув думку до кінця і, залишаючись вірним своїй звичці, доповнює її самостійно або інтерпретує по-своєму. Паремія зреалізовує мовленнєві жанри зауваження, заборони, заперечення, відмови тощо. Вислів «Довжник як бере, то дуже мудрий, а як віддає, то дурний» прокоментовано так: «Буває, що цілі не виправдовують засоби – позичальник як бере, то строїть різні плани, а як віддає, то бачить, що все було нінащо (тлумачення І. Франка). Зазначену паремію можна використовувати як попе-редження тому, хто надумав брати в борг». Читач має змогу глибше вникнути в суть розтлумаченої паремії, збагнути правильний контекст її вживання і взяти на своє озброєння.

Опрацювавши словник активного типу, читач, безумовно, поповнить свій активний словник но-вими висловами і зможе їх застосовувати в правильних контекстах, добре зрозумівши походження тих чи тих значень відповідно до етнокультурних особливостей нашого народу. Словник стане в пригоді не лише фахівцям – філологам, психологам, етнологам, культурологам, філософам; його з користю для себе можуть використати викладачі, студенти, політики, громадські діячі, оратори.

Куньч З. Вивчаймо українські паремії: рецензія на словник Т. А. Космеди, Т. Ф. Осіпової «Комунікативний кодекс українців у пареміях» / Зоряна Куньч // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – 2013. – № 765. – С. 140–141.