У кінці ХХ – на початку ХХІ сторіччя лінгвістична термінологія привернула увагу багатьох українських науковців. У полі їхнього зору були історія становлення окремих термінів і лінгвістичної термінології української мови загалом та у працях окремих граматистів минулого.
Об’єктом статті слугували дисертації науковців кінця ХХ – початку ХХІ ст.
Предметом – є специфіка досліджень лінгвістичної термінології та її підсистем.
Мета пропонованої розвідки – заналізувати дисертації, у яких досліджено граматичну терміносистему української мови.
У статті здійснено перелік праць та огляд різних підходів до аналізування лінгвістичної термінології в дисертаціях науковців Є. Регушевського (1963), В. Захарчин (1995), З. Куньч (1997), В. Деркач (1999), В. Чикут (2008), Л. Рогач (2000), О. Медведь (2001), І. Ярошевич (2008), Д. Якимович-Чапран (2009), О. Кацімон (2010), С. Дерба (2014), Н. Ляшук (2014).
Зазначмо, що всі дисертації про лінгвістичну термінологію можна поділити на кілька груп:
1) у яких розглянуто лінгвістичні терміни в діахронному зрізі; 2) на синхронному зрізі; 3) у зіставному аспекті; 4) розгляд лінгвістичних термінів у працях окремих науковців чи громадських діячів; 5) розгляд термінології окремих розділів лінгвістики.
До першої групи належить наукові праці: В. Захарчин, О. Медведь, Д. Якимович-Чапран.
Так, В. Захарчин у дисертації «Українська мовознавча термінологія кінця ХІХ – початку ХХ століття» (К., 1995) розглянула чинники, які впливали на зростання інтенсивності творення української мовознавчої термінології, а також співвідношення національного й інтернаціонального в системі цих найменувань. Науковець зазначила, що тенденції, за яких розвивалась українська мовознавча терміносистема, зокрема: орієнтація на засоби рідної мови; вплив польської, німецької, російської мов; уживання термінів латинського чи грецького походження. Авторка також заналізувала періодизацію розвитку української мовознавчої термінології, опираючись на праці І. Огієнка, Н. Москаленко, Ф. Циткіної [1].
У дисертації «Українська граматична терміносистема (історія та сучасний стан)» (Х., 2001) О. Медведь у діахронічному й синхронічному аспектах заналізувала процес поповнення однієї з ділянок наукової термінології – граматичної термінології української мови, а саме її кількісного та якісного складу. Також науковець запропонувала нову періодизацію історії української граматичної термінології (сім періодів). Виявлено, що досліджувана термінологія розвивалась у межах системних параметрів на понятійному, словесному і словесно-понятійному рівнях. Значну увагу було приділено проблемі варіантности граматичних термінів. Дослідниця виявила, що найширше представлено явище варіантности в термінах-словосполуках. У цій праці О. В. Медведь розробила типологію варіантности граматичної термінології.
Дослідженню мовознавчих понять у пам’ятках української мови XVI–XVII ст. присвячено дисертацію «Лексика на позначення наукових понять з мовознавства у пам’ятках української мови XVI–XVII ст.» (Л., 2009) Д. Якимович-Чапран. Дослідниця заналізувала лексико-семантичну, етимо-логічну та структурно-граматичну лексику. Окрім цього, було укладено максимально повний реєстр назв лінгвістичних понять окресленого періоду, також указано на способи й засоби термінотворення в українській мові XVI–XVII ст. Науковець зауважила, що мовознавча лексика зазначеного періоду перебувала «на середині шляху до перетворення на терміносистему». Як результат, доведено, що «найкраще систематизованою за поняттєвим принципом є підгрупа морфологічних найменувань (205 н. о.), члени якої вирізняються також високим рівнем термінізації» [5, с. 15].
До другої групи належить дисертація І. А. Ярошевич.
2008 року І. Ярошевич здійснила дослідження комплексного системно-структурного опису й лексико-семантичного аналізу української морфологічної термінології ХХ – початку ХХІ ст. в дисертаційній праці «Українська морфологічна термінологія ХХ – початку ХХІ ст.» (К., 2008). Науковець виявила, що досліджувану термінологію супроводжував розвиток таких семантичних процесів як варіантність, синонімія, антонімія, багатозначність, омонімія. Дослідниця довела, що цей розвиток відбувався за взаємодії питомо українських і запозичених термінів-інтернаціоналізмів. Також І. Ярошевич запропонувала нові альтернативні найменування для деяких морфологічних терміноодиниць.
До третьої групи належать дисертації Л. Рогач, Н. Ляшук.
Л. Рогач у дисертаційному дослідженні «Семантична основа лінгвістичних термінів в українській та англійській мовах» (К., 2000), з одного боку, застосувала формалізований підхід до класифікації та лексико-семантичного аналізу лінгвістичних термінів української та англійської мов, а із другого – уперше в загальному мовознавстві подала зіставне вивчання української та англійської лінгвістичної термінології. Дослідження засвідчили, що розташування в матриці загальновживаних і термінологічних сем відображає співвідношення загальновживаної та лінгвістичної термінологічної семантики в українській літературній мові [3, с. 11].
У зв’язку зі стрімким розвитком науки в сучасному мовознавстві з’явилось чимало підгалузей, які поповнили термінологічний склад лексики української мови. Тому, Н. Ляшук розглянула в дисертації «Лексичну та концептуальну багатозначність лінгвістичної термінології в українській мові» (К., 2014). Науковець зауважила, що багатозначність лінгвістичного терміна може утруднити його декодування, а також лексикографічне фіксування. Проте одним з основних завдань дисертації було з’ясувати реальну значину лінгвістичного терміна в лексикографічних працях. Дотримуючись класифікаційних критеріїв: ставлення до терміносистеми й онтологічний статус, Н. Ляшук запропонувала власну класифікацію лексично багатозначних лінгвістичних термінів за системотвірними поняттями «лінгвістика/мовознавство» та «мова», ієрархічно впорядкувала їх за тематичними групами й підгрупами.
До четвертої групи належать дисертації Є. Регушевського, В. Деркач, В. Чикут, О. Кацімон.
1963 р. проф. Є. Регушевський захистив дисертацію на тему: «Мовознавча термінологія І. Я. Франка у світлі його лінгвістичних поглядів».
Подальші наукові пошуки продовжують орієнтуватись на дослідження терміносистем постатей-науковців. В. Деркач дослідив «Філологічну термінологію М. П. Драгоманова в системі української наукової термінології кінця XIX – початку XX ст.» (К., 1999), де у ІІ розділі «Характеристика лінгвістичних термінів творчої спадщини М. Драгоманова» розкрито систему мовознавчої лексики дослідника. Лексико-генетична та структурна характеристика лінгвістичних термінів засвідчила, що ці терміни за походженням поділялись на: терміни-інтернаціоналізми; російсько-українські спільні терміни; власне українські терміни; термінологічні словосполуки. Автор простежив, що лінгвістичні терміни, які вживав М. Драгоманов у статтях і розвідках, мають тісний зв’язок із термінами тогочасних граматик та відображають норми української літературної мови другої половини XIX ст.
Дисертацію В. Чикут «Наукові досягнення І. А. Панькевича і їхній вплив на розвиток українознавчих лінгвістичних галузей» (Ужгород, 2008) присвячено мовознавцеві І. Панькевичу, головно його дослідницькій діяльності, що дозволило повніше спопуляризувати ім’я науковця у просторі освітнього та громадського життя українців. Вичерпно висвітленими є питання про внесок І. Панькевича в розвиток української граматичної думки, правопису, лексикології й лінгводидактики. Не менш важливими є дослідження поглядів мовознавця на ономастичні проблеми. В. Чикут заналізувала участь І. Панькевича в розв’язанні мовної проблеми на Закарпатті на початку ХХ ст. та його роль у запроваджуванні єдиних правописних норм для Східної та Західної України (1927).
Як представник Закарпаття, І. Панькевич підготував «Граматику руського язика» (1922, 1927, 1936), де орієнтувався на загальноукраїнську, західноукраїнську й закарпатську мову. Авторка дисертації розглянула третій виданок граматики І. Панькевича, у якому науковець не полишав думки про підручник, що задоволить потреби шкільництва, закцентувавши увагу на певних змінах у структурі й застосуванні основних дидактичних принципів у праці мовознавця. Окремим підрозділом під назвою «Особливості термінології у граматиках І. Панькевича» дисертантка В. Чикут описала термінологію граматик. Науковець з’ясувала, що І. Панькевич уживав такої термінології, яка б не утруднювала місцевим мешканцям навчання. «Наприклад, на позначення частин мови І. Панькевич подав поширені в Галичині українські терміни та їхні російські відповідники: именники (имена существительныя), приложники (имена прилагательныя), займенники (мhстоименія), числôвники (имена числительныя), дhєслова (глаголы), прислôвники (нарhчія), приименники (предлоги), злучники (союзы), оклики (междометія). У пізніших виданнях граматики спостерігаємо певні зміни щодо використання термінів (наприклад, у першому виданкові автор подає назву приложник, а в третьому прикметник)» [4, с. 11].
О. Кацімон у дисертації «Теоретичні і практичні аспекти діяльності українських мовознавців на Буковині в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.» (Чернівці, 2010) комплексно заналізувала культурницько-науковий спадок українських мовознавців, освітніх діячів Буковини кінця ХІХ – початку ХХ ст. Вона детально розглянула мовознавчу термінологію граматик С. Смаль-Стоцького й Ф. Ґартнера. На думку дослідниці, «термінологічний апарат граматик С. Смаль-Стоцького й Ф. Ґартнера вперше систематизовано в 2-му виданку (1907 р.) як «Азбучний показчик», що містить понад 260 мовознавчих термінів» [2, с. 9]. Науковець скласифікувала мовознавчі терміни, де довела, що терміни: 1) уживають в усіх зазначених граматиках української мови і в сучасних підручниках; 2) терміни, що їх С. Смаль-Стоцький і Ф. Ґартнер перейняли з граматики О. Огоновського, проте не вживані в сучасному українському мовознавстві; 3) терміни С. Смаль-Стоцького й Ф. Ґартнера вперше використано у граматиці 1893 р., згодом їх підтримано у граматиці В. Сімовича, проте нині їх не вживають; 4) терміни С. Смаль-Стоцького й Ф. Ґартнера вперше використано у граматиці 1893 р. й активно вживані в сучасному українському мовознавстві [2, с. 10].
До п’ятої групи належать праці З. Куньч, С. Дерби й ін.
Так, З. Куньч 1997 року захистила дисертацію «Становлення і розвиток української риторичної термінології», а С. Дерба «Українська термінологія в галузі прикладної* (комп’ютерної) лінгвістики» (2014) тощо. Однак дисертації цієї групи зазначимо лише дотично.
Отже, можемо констатувати, що лінгвістична термінологія не перестає цікавити науковців. Кожен із дослідників має свою неповторну нішу аналізування терміносистеми, а в цілому маємо вже окреслене термінополе, у якому, на жаль, ще чимало незаповнених лакун. Тому завдання мовознавців поступово заповнювати їх.
* застосовної – ред.