Основні етапи становлення української електроенергетичної терміносистеми

1
Національний університет «Львівська політехніка»
2
Національний університет «Львівська політехніка»

Статтю присвячено аналізові процесу формування української електроенергетичної терміносистеми. Її завдання – створити періодизацію розвитку електроенергетичної термінології, виявити основні підходи до формування терміносистеми електроенергетики на різних етапах її становлення, визначити основні причини неоднорідності процесу формування електроенергетичної термінології. Для з’ясування особливостей розвитку української електроенергетичної термінології коротко простежено історію розвитку на українських землях електроенергетики як галузі й на цьому тлі виявлено становлення досліджуваної терміносистеми.

Доконечною передумовою впорядкування сучасної науково-технічної термінології задля досягнення її логічної та лінгвістичної системності і прогнозування тенденцій подальшого розвитку є діахронно-синхронний аналіз процесу формування окремих терміносистем [4, с. 3]. І. Огієнко зазначав: «Справа наукової термінології – це дуже складна й важлива справа. Термінологія не постає відразу, а звичайно витворюється самим життям упродовж віків духовного* життя, потребує державницької традиції для свого усталення» [6, с. 250]. Концептуальні засади формування української науково-технічної термінології сформульовано в праці Таміли Панько, Ірини Кочан та Галини Мацюк «Українське термінознавство». Формування окремої терміносистеми – це складний і тривалий процес, який відбувається неоднорідно. Різні періоди історії становлення окремих терміносистем засвідчують відмінні підходи до творення нових термінологічних одиниць, зокрема інтернаціональний і народницький, про які детальніше йдеться у праці Галини Наконечної «Українська науково-технічна термінологія: історія і сьогодення» [5, с. 8]. В українському термінознавстві досліджено етапи формування окремих терміносистем, зокрема риторичної (З. Куньч), машинобудівної (О. Литвин), фізичної (І. Процик), металургійної (Н. Ктитарова), автомобілебудівної (Н. Нікуліна), нафтогазової промисловості (С. Дорошенко) та інших. Отож, дослідження історії формування та становлення сучасної терміносистеми електроенергетики – питання актуальне й важливе.

Мета цієї статті – визначити основні етапи становлення української електроенергетичної терміносистеми, що дасть змогу збагнути причини різного ступеня інтенсивності цього процесу та спрогнозувати можливі тенденції її подальшого розвитку. Задля досягнення цієї мети ставимо перед собою такі завдання: створити періодизацію розвитку української електроенергетичної термінології (УЕЕТ), виявити основні підходи до формування терміносистеми електроенергетики на різних етапах її становлення, визначити основні причини неоднорідності цього процесу. Вважаємо, щоб з’ясувати особливості становлення УЕЕТ потрібно простежити історію розвитку на українських землях електроенергетики як галузі й на цьому тлі виявити особливості формування досліджуваної терміносистеми.

Історія електроенергетики відбиває постійний пошук, великі відкриття та досягнення в царині пізнання законів природи. Перші згадки про електризацію з’явилися ще 3 тис. років тому: явище магнетизму вперше описав давньогрецький філософ Фалес Мілетський; у поемі «Про природу речей», яку написав у І ст. до нашої ери Тит Лукрецій Кар, описано знайомство людини з магнітними властивостями деяких матеріалів. Згадка про електричні й магнітні явища є також у дослідженні англійського фізика В. Гільберта «Про магніти, магнітні тіла й великий магніт – Землю», яке було опубліковано в Лондоні 1600 р. [1]. На межі ХVI–XVII сторіч у європейських країнах зроблено чимало відкриттів у галузі природознавства, техніки тощо, воднораз з’явилося чимало нових понять і слів на їхнє позначення. Здебільшого це були лексеми латинського та грецького походження. ХVI–XІХ ст. стали вирішальними в розвиткові енергетики як науки: дослідження електричних і магнітних явищ, численні наукові праці, видатні відкриття європейських науковців сягають своєї кульмінації в розвитку досліджуваної галузі. Усе це стало підґрунтям для формування терміно-системи електроенергетики.

З огляду на провідні тенденції термінотворення, зважаючи на традиційні погляди українських мовознавців щодо періодизації розвитку української науково-технічної термінології (М. Ганіткевич, А. Зелізний, Г. Наконечна, Т. Панько, І. Кочан, Г. Мацюк, Л. Симоненко), в історії української електроенергетичної терміносистеми виразно можна простежити чотири основні етапи розвитку:

перший етап (2-га половина ХІХ – 10-ті рр. ХХ ст.) – етап стихійного нагромадження термінного матеріалу й закладання основ УЕЕТ на науковому ґрунті;

другий етап (20–30-ті рр. ХХ ст.) – етап уґрунтування української електроенергетичної термінології;

третій етап (1933–1990) – етап інтерференційних впливів на УЕЕТ і згортання частотності функціювання її одиниць у галузевому й термінологічному дискурсах;

четвертий етап (від 1991 р. й дотепер) – етап відродження та активізації термінологічних пошуків.

Схарактеризуємо докладніше кожен етап.

Упродовж першого етапу становлення УЕЕТ (2-га половина ХІХ – 10-ті рр. ХХ ст.) відбувається стихійне нагромадження термінного матеріалу й закладання основ УЕЕТ на науковому ґрунті. 1878 р. вперше на українських теренах знаний інженер О. Бородін застосував електричну енергію, щоб освітлити токарний цех залізничної майстерні Київсько-Брестської залізниці, використавши першу електричну машину. Уже у 80-х рр. XIX ст. заможні кияни почали освітлювати свої оселі за допомогою окремого «домового» устатковання. Досвід використання власне електричного освітлення продемонстрував переваги перед іншими його різновидами. Використання електричної енергії поширилося в побуті не лише в Києві, а й в інших містах України. Розвиток науки і техніки в Україні зумовив нагальну потребу створення власної української термінології. Уже в 2-й пол. ХІХ ст. з’являються перші перекладні й оригінальні українськомовні праці з природничих наук, а науковці зауважують, що українська мова потребує інтелектуалізації через випрацювання наукових стилів і формування національних терміносистем різних галузей знань. Розвиток досліджуваної термінології відбувався двома напрямами: «вона твориться стихійно в колах нарідних, як засіб до зрозумілого сприймання нових, надійшлих з електрикою, понять, а одночасно з цим її студіюють кваліфіковані фахівці, збираючи народні мовні матеріяли і застосовуючи їх до електротехнічної термінології» [8].

Активна діяльність НТШ, публікації наукових збірників, де друкували дослідження з різних галузей знання, зокрема й перші українськомовні статті І. Пулюя, М. Вікула, Р. Цегельського та інших науковців, які стали фундаторами розбудови досліджуваної галузі, видання «Матеріалів до фізичної термінології» В. Левицького – усе це дало змогу поширити здобутки вітчизняної та світової науки українською мовою, випрацювати концептуальні положення термінологічної теорії, запропонувати нормативну термінологію і номенклатуру, що заклало міцні засади для розбудови українських галузевих терміносистем. Уважаємо, що опрацювання наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. української природничої термінології стало основою для розвою електроенергетичної терміносистеми. Науковці, автори словників своєю подвижницькою працею не лише «кували» терміни, а й закладали міцні підвалини для розбудови української термінології.

Після проголошення Української Народної Республіки 1917 р. зацікавлення термінологією набуває системного характеру, а над виробленням і опрацюванням української термінної лексики поширених на той час галузей техніки працювала низка наукових установ. Електроенергетику, на жаль, науковці оминають увагою, оскільки в Україні відчувався занепад спеціальних електротехнічних шкіл. Терміни з електрики поодиноко подано у працях М. Вікула й О. Курило, які опублікували свої дослідження, присвячені суміжним для електроенергетики галузям – фізики і хімії. Важливим фаховим надбанням для УЕЕТ став рукописний «Проєкт термінології по електротехніці» С. Риндика, який налічував приблизно 700 термінів. Терміни з електрики представлено також у праці «Фізична термінологія. Російсько-українська» (Вінниця), у «Російсько-українському словнику термінів фізики і хімії» (укладач М. Вікул), «Словнику української фізичної термінології» (укладач Г. Холодний).

1918 р. виходить друком російсько-український «Словник української фізичної термінології» О. Курило, що містив 3232-ві словникові статті та український покажчик [10]. Особливістю словника є насиченість його синонімними рядами: вибрация – вибраціябреніннятремтіннявыключатель – вимикачвилучниквиключникключтокудвигатель – двигачрухникдвижникдвигаломотордвигунустой – підпорастовп тощо. У словнику поряд зі словами народної мови авторка вживає терміни чужомовного походження, що свідчить про неможливість відмежуватися від принципу орієнтації на міжнародну термінологічну практику в українському термінотворенні [7, с. 39]. Так, у зазначеному словнику зафіксовано чимало запозик, утворених переважно на базі грецьких і латинських основ, наприклад: вольтаметрелєктролітізоляторіндукціяполяризаторсинусоїда. Більшість термінів, запропонованих О. Курило в зазначеній праці, увійшли до сучасної української електроенергетичної термінології, наприклад: валентністьвимикачдвигунзапобіжникзмінний рухподілкарівномірно прискорений рухстала величинатеплопровідністьтискточка дотику тощо.

Вважаємо, що вищезазначені термінні словники, видані впродовж 2-ї пол. ХІХ – 10-х рр. ХХ ст., підтвердили той факт, що українська електроенергетична терміносистема цього періоду перебувала на стадії формування.

Упродовж другого етапу становлення УЕЕТ (20–30-ті рр. ХХ ст.) спостерігаємо уґрунтування української електроенергетичної термінології. Інтенсивне будівництво електричних станцій, електричних мереж і потужних трансформаторних підстанцій на території України розпочалося в період здійснення плану ГОЕЛРО, прийнятого 1920 р., у якому розвиткові електроенергетики України надавали пріоритетного значення. Так, 1927 р. в Запоріжжі розпочато будівництво найбільшої в Європі Дніпровської гідроелектростанції, а 1929 р. введено в експлуатацію першу в Україні лінію електропересилання. У ці ж роки в лабораторіях промислових підприємств, у науково-дослідних і проєктних інститутах України розпочато наукові дослідження з електроенергетики. Найактивнішу участь у розв’язанні проблем електроенергетики відіграють київська, харківська та львівська наукові школи [1].

20-ті рр. ХХ ст. позначено плідною термінологічною працею створеного 1921 р. Інституту української наукової мови ВУАН (далі ІУНМ), де було видано низку термінологічних перекладних словників і проєктів. Мовознавці та фахівці, що об’єднались в ІУНМ, працювали над створенням на наукових засадах української термінології (наукової, технічної та виробничої). Упродовж 1921–1931 рр. було опубліковано «Словник технічної термінології» (М. Дарморос, Л. Дарморос), «Російсько-український словник математичної термінології» (О. Діденко), «Російсько-український технічний словник» (В. Дубровський), «Словник природничої термінології» (Х. Полонський), «Словник фізичної термінології» (В. Фаворський), «Словник математичної термінології», «Термінологія теоретичної механіки» (Ф. Калинович), «Словник технічної термінології (Комунальне господарство)» (К. Туркало) тощо. Словники не оминали увагою й термінолексику, яка обслуговувала електроенергетичну галузь на етапі тогочасного розвитку цієї науки. До словників укладачі вводили термінний матеріал з українських джерел, подавали й загальновживані міжнародні терміни, а також новотвори, побудовані за законами української мови. Деякі терміни, що, на думку упорядників, не відповідали змістові понять, уточнювали відповідно до їхнього значення. Більшість цих словників були перекладними, містили синонімні ряди термінів, а також рекомендовані до вжитку терміноодиниці. Для сучасних дослідників галузевих терміносистем вищезазначені словники слугують цінним матеріалом, оскільки їх укладено з урахуванням потреби створення самобутньої української термінології.

Першою спробою впорядкування УЕЕТ є «Словник технічної термінології (Загальний)» І. Шелудька й Т. Садовського та «Словник технічної термінології. Електротехніка» І. Шелудька. Ці праці стали підґрунтям для формування сучасної УЕЕТ, їх уважаємо основою для систематизації, нормування та становлення досліджуваної термінології. Особливістю тогочасного термінотворення були виразні пуристичні тенденції: укладачі прагнули очистити наукову мову від чужомовних слів, які, на їхню думку, незрідка були зайвими в терміносистемах, оскільки перешкоджали прозорості семантики терміна, а отже, гальмували розвиток української наукової мови. І. Шелудько і Т. Садовський намагалися подавати новаторські українські відповідники, наближені до розмовної мови, наприклад: газ инертный – газ байду́жийзаряд – насна́гаистощать – знеси́люватизнеси́литикнопка – ґу́дзикотправитель – виря́дникперезарядка – перенасна́гаперезаряжение – перенасна́жуванняперенасна́женняподключенный – при́мкненийпроводка (предмет) – провідня́проводка (процесс) – прово́дженняпрове́деннятреншальтер – розлу́чникякорь – ви́творець. Автори вважали, що «з допомогою українського громадянства ІУНМ спроможеться позбавити українську термінологію від зайшлого намулу, унормує й поставить її на рейки народньої й образної мови» [9, c. 9].

Третій етап (1933–1990 рр.) – це час інтерференційних впливів на українську електроенергетичну термінологію та згортання частотності функціювання її одиниць у галузевому й термінологічному дискурсах. У тридцятих роках ХХ ст. в УРСР розпочався період русифікаторського курсу, який корегував «розвиток» української мови в потрібному політичному напрямі. Спеціально створені бригади мали на меті переглянути заборонені термінологічні словники й замінити «націоналістичні» терміни «національними». У виданих 1934–1935 рр. термінологічних бюлетенях було визначено «нові засади українського термінотворення на весь** наступний совєтський період», що передбачало зліквідування термінології, заснованої на питомо українській основі [11, с. 10].

За даними дослідників, упродовж 1934–1935 рр. Інститут мовознавства термінологічними бюлетенями вилучив з українського термінофонду близько 15 тис. термінів. Наводимо приклади окремих електроенергетичних термінів, що зазнали «репресій»: атомовий – атомнийбігун – полюсбігуновий – полярнийвалок (валвалецьвіблокряж) – циліндрвеличінь – величинавзір (взірецьвзорець) – формулавизиск – експлуатаціявизначник – детермінантелектровня – електростанціяелектрододатний – електропозитивнийелектропресиланняелектропересильня – електропередачазлучення – з’єднаннямагнетний – магнітниймастило – змазкамечик – рубильникмутра – гайканадвиробництво – перевиробництвоолива (техн.) – маслоострішок – юбка (ізолятора); періода – періодпомпа – насоссталий – постійнийчеревик – башмак (полюса електричної машини) тощо. Крім прямого вилучення українських слів-термінів та їхньої заміни кальками, провадили й інтенсивну російськомовну асиміляцію.

Зліквідування ІУНМ, Термінологічні бюлетені 1933–1935 рр. призупинили розвиток української наукової термінології. Це призвело до знищення наукових традицій творення й унормування УЕЕТ, що активно закріпило російськомовні терміни, які обслуговували досліджувану терміносистему впродовж усього радянського періоду.

Четвертий етап (від 1991 р. й дотепер) – це сучасний етап розвитку УЕЕТ, відродження та активізація електроенергетичної термінології в незалежній Україні, посилення термінологічних пошуків. Після проголошення незалежності України 1991 р. було створено об’єднану електроенергетичну систему України. 1993 р. засновано Національний диспетчерський центр електроенергетики України, Міністерство енергетики та електрифікації України, а 1994 р. – Національну комісію регулювання електроенергетики України, цього ж року прийнято Закон України «Про енергозбереження***», Закон України «Про електроенергетику». Крім того, поширення української мови в усіх царинах суспільного життя, освіті, науці, техніці тощо вимагало унормованої термінології та створення галузевих словників. 90-ті роки називають «термінологічним вибухом». До укладання галузевих словників узялася вся Україна. Зусиллями різнопрофільних фахівців і філологів протягом років незалежності, за неповними підрахунками, видано близько 1000 словників із різних галузей науки й техніки. Їхнє видання забезпечує викладання фахових дисциплін українською мовою, створення навчальних посібників, підручників тощо. І термінознавці-філологи, і фахівці електроенергетики значною мірою послуговуються у своїй термінотворчій роботі надбаннями попередніх періодів, надто беручи до уваги досвід другого етапу розвитку УЕЕТ. Тому важливе місце в термінотворенні посідає термінологізація мовних одиниць загальновживаної лексики [2, с. 144].

Цінними для формування електроенергетичної терміносистеми стали «Російсько-український науково-технічний словник» В. Перхача, Б. Кінаша (1997), «Російсько-український словник наукової термінології: Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю та Космос» (1998); «Тлумачний російсько-українсько-англійський словник з енергетики» за ред. А. Рудніка (1999), «Російсько-український тлумачний теплоенергетичний словник» за ред.: Й. Мисака, М. Крука (2001), «Великий тлумачний словник сучасної української мови» за ред. В. Бусела (2005), «Новий російсько-український політехнічний словник» М. Зубкова (2005), «Аграрна механіка та енергетика: Російсько-український словник науково-технічної термінології» В. Гайдучок, О. Дерпак (2007), «Українсько-російсько-англо-французький словник основних термінів з енергетики та електротехніки» Є. Ємельянової, О. Мороз, Л. Семененко, О. Дьолог (2012); низка спеціальних видань з електроенергетики провідних фахівців вищих навчальних закладів (праці А. Шидловського, В. Перхача, О. Скрипника М. Сегеди, А. Журахівського, М. Олійника, П. Лежнюка, Б. Кінаша й ін.). Важливим етапом у вивченні фахової мови й важливим кроком до розв’язання проблеми внормування української електроенергетичної термінології стало створення і видання низки Державних стандартів України (ДСТУ) з електроенергетики: ДСТУ 3440-96 «Системи енергетичні. Терміни та визначення****»; ДСТУ 3429-96 «Електрична частина електростанції та електричної мережі. Терміни та визначення»; ДСТУ 3465-96 «Системи електропостачальні загального призначення. Терміни та визначення»; ДСТУ 2420-94. «Енергоощадність. Терміни та визначення»; ДСТУ IEC 60050-604:2004 «Словник електротехнічних термінів»; ДСТУ 3465-96 «Системи електропостачальні загального призначення. Терміни та визначення», ДСТУ 3429-96 «Електрична частина електростанції та електричної мережі. Терміни та визначення», ДСТУ 2843-94 «Електротехніка. Основні поняття. Терміни та визначення» тощо.

Серед численних термінологічних і перекладних лексикографічних видань, на жаль, нема словника, який би абсолютно повно охоплював тлумачення всіх електроенергетичних термінів. Тому надзвичайно важливим й актуальним тепер є питання створення словника-довідника електроенергетичних термінів, що сприятиме дотриманню стандартів, недопущенню розбіжностей у чинних правилах роботи з електрообладнанням. Він слугуватиме й для подання конкретної інформації щодо призначення та суті електроенергетичного обладнання процесу, явища тощо [12]. Також усистемнення УЕЕТ на базі фахового лексикографічного видання сприятиме усуненню різних видів полісемії, виявлених в УЕЕТ [3].

Підсумовуючи аналіз основних етапів становлення і розвитку української електроенергетичної термінології, зазначимо, що проаналізовані джерела й напрями формування терміносистеми електроенергетики вказали на причини різного ступеня інтенсивності розвитку УЕЕТ в окремі періоди її формування. Українська електроенергетична термінологія, як і інші галузеві терміносистеми, пройшла шлях творення, відшліфовування й уніфікації рівночасно з розвитком цієї науки.

У розвитку терміносистеми електроенергетики виразно виявляється чотири етапи її становлення. Упродовж першого етапу (друга половина ХІХ – 10-ті рр. ХХ ст.) українська електроенергетична терміносистема перебувала на стадії назбирування термінного матеріалу та формування традицій і підходів до її становлення. Другий етап (20–30-ті рр. ХХ ст.) термінознавці вважають періодом «золотого десятиріччя» українського словництва, роками термінологічного вибуху. Тривала робота науковців Інституту української наукової мови відобразилась і втілилась у низці термінних словників, що відіграло важливу роль в історії розвитку українських галузевих терміносистем, зокрема й електроенергетичної. Отже, 20–30-ті рр. ХХ ст. вважаємо періодом уґрунтування української електроенергетичної термінології. Третій етап (1933–1990) – це час інтерференційних впливів на українську електроенергетичну термінологію. Спеціально створені бригади вилучали українські лексеми, отож термінологічну лексику, створену на українськомовній основі, було «репресовано», як і її творців. Це період ліквідації наукових традицій творення й унормування УЕЕТ, який діяльно закріпив російськомовні електроенергетичні терміни на ввесь радянський період. Четвертий етап (від 1991 р. й дотепер) – це час активізації термінологічних пошуків. Проаналізована лексикографічна й науково-навчальна література з електроенергетики, якою послуговуються фахівці на сучасному етапі її розвитку, засвідчує намагання відновити власне українські термінологічні традиції в нормативних документах, словниках, підручниках і посібниках.

Наголосимо, що надзвичайно актуальним і важливим питанням залишається сьогодні створення словника-довідника українських електроенергетичних термінів, який сприятиме дотриманню стандартів, уніфікації української електроенергетичної термінології, запобігатиме розбіжностям у чинних нормативних документах.

*  духо́вого – ред.

**  ввесь – ред.

***  енергооща́дження – ред.

****  означення (тут і далі) – ред.

1. Енергетика : історія, сучасність і майбутнє [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://energetika.in.ua/. 2. Куньч З. Особливості лексико-семантичного способу термінотворення (на матеріалі української електроенергетичної термінології) / Зоряна Куньч, Лілія Харчук // Український смисл : наук. зб. / за ред. проф. І. С. Попової. – Дніпро : Ліра, 2017.– С. 141–150. 3. Куньч З. Полісемія в українській електроенергетичній термінології / Зоряна Куньч, Лілія Харчук // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – 2016. – № 842. – С. 77–81. 4. Куньч З. Українська риторична термінологія : історія і сучасність : Монографія / Зоряна Куньч // Л. : В-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2006. – 216 с. 5. Наконечна Г. Українська науково-технічна термінологія : історія і сьогодення / Галина Наконечна. – Л. : Кальварія. – 1999. – 110 с. 6. Огієнко І. Історія української літературної мови. – К., 1995. – 294 с. 7. Процик І. Українська фізична термінологія на зламі ХІХ–ХХ століть / І. Процик. – Л. : ВЦ Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка, 2004. – 252 с. 8. Словник технічної термінології (Електротехніка) // Укл. Шелудько Ів. – К. : ДВУ, 1928. – 248 с. 9. Словник технічної термінології (загальний) (проєкт) // Укл. Шелудько Iв. та Садовський Т. – К. : ДВУ, 1928. – 588 с. 10. Словник української физичної термінольоґії (проєкт) // Укл. О. Курило. – К. : Вид. Терм. ком. від. природн. наук укр. наук. т-ва, 1918. – 133 с. 11. Українська мова у XX сторіччі : історія лінгвоциду : Док. і матер. / Упоряд. : Л. Масенко та ін. – К. : ВД «Києво-Могилянська акад.». 2005. – 399 с. 12. Харчук Л. Актуальність створення словника-довідника стандартизованих термінів та визначень як основи інформаційного ресурсу в галузі електроенергетики / Лілія Харчук // Інформація, комунікація, суспільство 2015 : матер. IV-ї Міжнар. наук. конф. ІКС-2015. – 2015. – C. 158–159.

Куньч З. Основні етапи становлення української електроенергетичної терміносистеми / Зоряна Куньч, Лілія Харчук // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – 2017. – № 869. – С. 62–67.