В особі Богдана Степановича Черкеса не лише кафедра дизайну та основ архітектури, але й львівська архітектурна школа загалом, отримала гідного керманича, здатного стратегічно мислити, аналізувати обставини і робити правильні висновки, передбачати напрями розвитку освітніх процесів. В статті, приуроченій 50-літньому ювілею Богдана Степановича, професор Андрій Рудницький писав: «…Богдан Черкес – особистість широкого плану. Він добрий знавець ділової справи, спеціаліст, архітектор, педагог, вчений, знає багато мов і орієнтується у розвитку архітектури не тільки в університетах України, а й в інших регіонах світу…Як людина Богдан Степанович уміє налагоджувати адекватний контакт з людьми, доброзичливий та приязний. Як керівник, добре відчуває градацію справ за їх значенням, черговістю, згідно з якою необхідно ці справи вирішувати, та знає, як це робити. Нарешті, і це особливо важливо, Богданові Черкесу притаманний безперечний український патріотизм. Тут він діє без зайвих перебільшень та показних жестів; він любить свою батьківщину не для того, аби демонструвати це, - вся його діяльність спрямована до України за своєю суттю. Він багато їздить по світі, але я впевнений, що він ніколи не проміняє Україну за багатства і комфорт в інших краях.» «Аудиторія», ч.21, 2003; с.7). Важко не погодитись з цими словами професора, що протягом життя мав нагоду пізнати Богдана Черкеса і в якості свого студента, і в якості колеги, і в якості керівника. В принципі, перебуваючи на керівній посаді, можна діяти двома шляхами: а) вирішувати тактичні задачі, тобто виходити з актуальної ситуації і вирішувати її доступними на даний час засобами, не особливо задумуючись про далекосяжні наслідки; б) діяти на випередження, маючи стратегічний план, і відповідно до нього самому ініціювати ті чи інші події. Цей другий варіант, на нашу думку, є найближчим для Богдана Степановича. Інакше в стінах Львівської політехніки не було б спеціальності «дизайн», не була б відкрита аспірантура, не функціонувала б спеціалізована вчена рада з цієї спеціальності, і не було б ще багато з того, що всі давно вважають самозрозумілим елементом щоденного життя львівської архітектурної школи.