Культура бунту. Культурні зразки суспільного опору (науково-дослідна стаття)

Хосе Ортеґа  і  Ґассет та Еліас Канетті  –  автори  класичних  творів про  соціальні форми нонконформізму  – 
вказують на соціальні та історичні витоки “масового бунту”. Канетті цікавився явищем “вибуху” людської маси, 
маси, яка  долає  якісь  критичні  цінності  заради  стабільності  суспільства. Він  особливо  цікавився  особливостями організації ефемерного виду бунту. Ортеґа і Ґассет наголошував на культурних змінах, в яких масовий бунт досягав свого найвищого прояву. У запропонованому значенні, культура бунту Модерності формує свій символічний зміст відповідно до вимог часу. Перш за все, культура бунту формується на основі свого ретроактивного відношення до минулого. Сучасні форми бунту виправдовують те, що не було здійснено в минулих бунтах. Тому культура бунту, в її відношенні до автентичності та самореалізації, виражає своє насильство щодо усіх форм символічної домінації, в яких вона вбачає власну хворобу та причину сорому. Знищення пам’ятників, заперечення емблем переслідувачів, є проявами  символічного  насильства,  яким  культура  бунту  відплачує  актуальній,  минулій  владі.  Такі  прояви повторювалися  з  часу  Французької  революції  всіма  сучасними  різновидами  цієї  культури.  Тому  виникають питання,  чим  відрізняється  повстанець,  бунтар,  від  людини,  яка  приймає  соціальний  лад,  котрий  вона  чи  він застає?;  в  чому  полягає  суть  екзистенції  людини,  яка  бунтує  і  яка  схильна  до  радикальних  дій,  тобто  дій,  які спричиняють  руйнування?;  в  чому  полягає  особливість  специфічної  тенденції  ідентифікування  бунтарів  з символами, які були створені під впливом шаленства, запалу?; що таке культура бунту? Пошук відповідей на ці питання складає основне завдання статті.