Корякське нагір’я

Землетруси на південному заході Корякського нагір’я пов’язані з глибово-клавішною тектонікою літосфери морської транзиталі північно-східної окраїни Євразії і блоково-клавішною структурою її шарів. “Хмарка” поштовхів трьох сильних землетрусів: Корякського (13.10.1988 р.), Хаілінського (8.03.1991 р.) і Олюторського (20.04.2006 р.) розташована над перегином підошви літосфери з перепадом глибин 15–20 км. Ймовірна підготовка до розвитку сейсмічних подій у північно-східному напрямку.

Хаілінський землетрус 1991 р. та наступний Олюторський землетрус 2006 р. пов’язані з глибово-клавішною структурою земної кори Корякського нагір’я – ділянки Камчатсько-Чукотського сегмента активних мезо-кайнозойських континентальних окраїн Тихоокеанського мобільного поясу. Їх вогнища приурочені до замка максимального прогинання шарів і фундаменту кори, який утворюється в тектонічно опущеній глибі-клавіші ділянок – ланок регіональних поздовжніх структур.