Відомо, що правопис — це система правил відображування мови на письмі. Ця система сьогодні в Україні набуває неабиякої ваги у справі відродження української мови, бо за браком суцільного мовного середовища основною опорою у цьому процесі стає не так жива мова, як письмова. А чи відображає сучасне письмо всю досконалість та гармонійність української мови, яку віками виробляли наші пращури? Ні, не відображає. Бо якщо тільки справа торкнеться якоїсь особливости української мови, що ніяк не влазить в рамки російськомовного ладу і способу мислення, так і потрапляє ця особливість до числа зайвих і непотрібних.
До таких особливостей належить, наприклад, наявність в українській мові слів, які починаються з и (инший, иноді, индик і т.ін.) та наявність як твердих, так і м'яких складів з голосними і та и (в російській мові ы утворює лише тверді склади, а и — лише м'які). За українським правописом: перед и та перед і пишемо завжди тверді приголосні, а читаємо, як і по-російському, перед і — м'яко, а перед и — твердо. Але ж українська мова таких обмежинь не знає! Погляньмо на приклади відмінювання прикметників, наведені у таблиці 1. Там можна побачити, про що йдеться:
тверді склади з и - черво-ний; м'які склади з и - си-ньий, безкра-йий;
тверді склади з і - черво-ні; м'які склади з і - си-ньі, безкра-йі.
Як бачимо, у разі фонетичного запису відмінювання прикметників, українській мові ніякий поділ на тверду і м'яку групу не потрібен, бо усі прикметники, зберігаючи незмінну основу, відмінюються однаково (порівняйте таблицю 1 з таблицею 2). Такого поділу потребують російські прикметники, бо, наприклад, красн-ый, красн-ого і син-ий, син-его, як не крути і не записуй, матимуть різні закінчення. Тож за російським і пішов український правопис. Точніше, не зміг вирватися з обіймів. І тим зробив свою справу. Тепер уже мало хто з добре освічених українців одразу повірить, що в українській мові є і м'які і тверді склади з і та и та ще й слова, що починаються з и. Під впливом російської мови та російського і українського правописів у багатьох вже склалося враження, що і від и тільки тим і відрізняються, що перша утворює м'які склади, а друга — тверді. А як тільки щось не влазить у рамки російськомовного способу мислення і світосприймання, як контрарґументи використовують архаїчність, діяктність, негармонійність, грубість тощо.
Однак, правду кажуть, що все геніяльне — просте. Яке багатство звукової гармонії (табл.1) і як просто (до того ж легко, правильно та системно) писати і вчити школярів. Та вікова колоніяльна (мисленнєва і чуттєва) залежність, а через те — традиція спочатку чужого навчатися не дає змоги брати за основу своє і дивитися на світ свойими очима. Ще раз слід зауважити, що ці дві таблиці є надзвичайно яскрава ілюстрація співвідношення ладу в правописі і ладу в мові. Здається, ніби у правописі хтось на збитки все ускладнив, спотворив і заплутав.
Таблиця 1
Приклади відмінювання прикметників за правилами мови
Тверда група
|
Н |
червон |
-ий |
червон |
-е |
червон |
-а |
червон |
-і |
|
Р |
червон |
-ого |
червон |
-ого |
червон |
-ойі |
червон |
-их |
|
Д |
червон |
-ому |
червон |
-ому |
червон |
-ій |
червон |
-им |
|
З |
червон |
-ого |
червон |
-е |
червон |
-у |
червон |
-их |
|
О |
червон |
-им |
червон |
-им |
червон |
-ойу |
червон |
-ими |
|
М |
червон |
-ому(-ім) |
червон |
-ому(-ім) |
червон |
-ій |
червон |
-их |
М'яка група
|
Н |
синь |
-ий |
синь |
-е |
синь |
-а |
синь |
-і |
|
Р |
синь |
-ого |
синь |
-ого |
синь |
-ойі |
синь |
-их |
|
Д |
синь |
-ому |
синь |
-ому |
синь |
-ій |
синь |
-им |
|
З |
синь |
-ого |
синь |
-е |
синь |
-у |
синь |
-их |
|
О |
синь |
-им |
синь |
-им |
синь |
-ойу |
синь |
-ими |
|
М |
синь |
-ому(-ім) |
синь |
-ому(-ім) |
синь |
-ій |
синь |
-их |
|
Н |
безкрай |
-ий |
безкрай |
-е |
безкрай |
-а |
безкрай |
-і |
|
Р |
безкрай |
-ого |
безкрай |
-ого |
безкрай |
-ойі |
безкрай |
-их |
|
Д |
безкрай |
-ому |
безкрай |
-ому |
безкрай |
-ій |
безкрай |
-им |
|
З |
безкрай |
-ого |
безкрай |
-е |
безкрай |
-у |
безкрай |
-их |
|
О |
безкрай |
-им |
безкрай |
-им |
безкрай |
-ойу |
безкрай |
-ими |
|
М |
безкрай |
-ому(-ім) |
безкрай |
-ому(-ім) |
безкрай |
-ій |
безкрай |
-их |
Таблиця 2
Приклади відмінювання прикметників за правилами правопису
Тверда група
|
Н |
червон |
-ий |
червон |
-е |
червон |
-а |
червон |
-і |
|
Р |
червон |
-ого |
червон |
-ого |
червон |
-ої |
червон |
-их |
|
Д |
червон |
-ому |
червон |
-ому |
червон |
-ій |
червон |
-им |
|
З |
червон |
-ого |
червон |
-е |
червон |
-у |
червон |
-их |
|
О |
червон |
-им |
червон |
-им |
червон |
-ою |
червон |
-ими |
|
М |
червон |
-ому(-ім) |
червон |
-ому(-ім) |
червон |
-ій |
червон |
-их |
М'яка група
|
Н |
син |
-ій |
син |
-є |
син |
-я |
син |
-і |
|
Р |
синь |
-ого |
синь |
-ого |
синь |
-ої |
син |
-іх |
|
Д |
синь |
-ому |
синь |
-ому |
син |
-ій |
син |
-ім |
|
З |
синь |
-ого |
син |
-є |
син |
-ю |
син |
-іх |
|
О |
син |
-ім |
син |
-ім |
синь |
-ою |
син |
-іми |
|
М |
синь |
-ому |
синь |
-ому |
син |
-ій |
син |
-іх |
|
|
син |
-ім |
син |
-ім |
|
|
|
|
|
Н |
безкра |
-їй |
безкра |
-є |
безкра |
-я |
безкра |
-ї |
|
Р |
безкрай |
-ого |
безкрай |
-ого |
безкрай |
-ої |
безкра |
-їх |
|
Д |
безкрай |
-ому |
безкрай |
-ому |
безкра |
-їй |
безкра |
-їм |
|
З |
безкрай |
-ого |
безкра |
-є |
безкра |
-ю |
безкра |
-їх |
|
О |
безкра |
-їм |
безкра |
-їм |
безкрай |
-ою |
безкра |
-їми |
|
М |
безкрай |
-ому |
безкрай |
-ому |
безкра |
-їй |
безкра |
-їх |
|
|
безкра |
-їм |
безкра |
-їм |
|
|
|
|
Ще трохи про системність правопису. Зокрема, про системність засобів писання твердих і м'яких складів за українським правописом.
Таблиця 3
Засоби писання складів за українським правописом
(знаком “~” позначено якусь приголосну літеру чи буквосполуку)
|
твердих |
[~а] |
~а |
[~e] |
~е |
[~у] |
~у |
[~і] |
~і |
[~и] |
~и |
[~о] |
~о |
|
м'яких |
[~ьа] |
~я |
[~ьe] |
~є |
[~ьу] |
~ю |
[~ьі] |
~і |
[~ьи] |
~і |
[~ьо] |
~ьо |
|
йотованих |
[йа] |
я |
[йe] |
є |
[йу] |
ю |
[йі] |
ї |
[йи] |
ї |
[йо] |
йо |
У перших трьох парах стовпців можна легко помітити першу систему, за якою м'які і йотовані склади пишуть за допомогою двозначних єрогліфів я, є, ю (так їх названо через те, що вони часом означають цілі склади йа, йе, йу, а часом — півтори фонеми ьа, ье, ьу). Хоч погана, бо здатна заплутати не тільки учня, а й науковця, але — система.
Другу систему, абсолютно досконалу і прозору, видно в останній парі стовпців, — система писання складів з фонемою о.
У 4-й і 5-й парах стовпців ніякої системи немає (літери, що не вписуються в жодну із зазначених систем, виділено грубим шрифтом). Проте, якщо помічено якийсь ґандж в українському правописі, то причину, як правило, треба шукати у правописі російському.
Таблиця 4
Засоби писання складів за російським правописом
|
твердих |
[~а] |
~а |
[~e] |
~э |
[~у] |
~у |
— |
— |
[~ы] |
~ы |
[~о] |
~о |
|
м'яких |
[~ьа] |
~я |
[~ьe] |
~е |
[~ьу] |
~ю |
[~ьи] |
~и |
— |
— |
[~ьо] |
~ё |
|
йотованих |
[йа] |
я |
[йe] |
е |
[йу] |
ю |
— |
— |
— |
— |
[йо] |
ё |
Щодо російської мови, у якій и утворює лише м’які склади, ы — лише тверді, а йотованих — ні з и, ні з ы не буває, то її правопис, стосовно писання твердих і м'яких складів, можна вважати цілком системним. Але ж українська мова стосовно фонем і та и не має жодних, наявних у російській мові, винятків. З ними вона поводиться, як з усіма иншими. Тобто:
- як із і, так і з и можуть починатися слова (див. словники, видані до початку тотальної русифікації 30-х років, наприклад, словник Б. Грінченка та ин.).
- як і, так і и можуть утворювати тверді і м'які склади (стояти після твердих і м'яких приголосних) (див. орфоепічні словники, наприклад, Орфоепічний словник / Укл. М.Погрібний. — К.: Рад. шк., 1986 тощо).
Отже, в українській мові (на відміну від російської) і та и — абсолютно повновартісні голосні фонеми, такі самі, як а, е, у та о. Немає ніяких обмежин щодо розташовування у слові та сполучання їх з приголосними, чого не скажеш, зважаючи на український правопис.
Зрозуміло, що безсистемність у 4-й і 5-й парах стовпців (табл. 3) українського правопису спричинена відповідними прогалинами у російському правописі (не було що скопіювати). Український правопис спромігся трохи відірватися від російського і вживає літеру ї, позначаючи нею [йі] та [йи] замість того, щоб за системою я, є, ю позначати [ьі] та [йі] (таку спробу було зроблено у правописі Желехівського). Що ж до [ьи] та [йи], то ніяких спроб, крім помічених у малописьменних селян на Черкащині (бо вони писали, як говорили і чули), авторові не відомо.
І ще один приклад на тему системности і самобутности нашого правопису. У прикметниках, утворених за допомогою суфікса –ськ(ий) від іменників, корінь яких закінчується на л та н, останні звуки кореня дуже давно (а не тоді, коли їх читають), згармонізувалися і перетворилися на ль та нь: поділ — подільський, Україна — україньський. Але чомусь у першому прикметнику м'який знак після л за правописом пишемо, а у другому після н — не пишемо. Причину шукай там само. По російському — подольский і украинский. Хоч закони у російській мові свої, а в українській свої, та ми все копіюємо, бо так навчені.
Дехто вважає, що можна, як англійці, писати одне, а мати на увазі та читати инше. Але для нас це — нереально, бо для цього треба мати абсолютно суцільне і повновартісне українськомовне середовище (таке, як в Англії — англійськомовне), якого у нас немає практично ніде. А тому українську мову певною мірою визначає і скеровує правопис. Сьогодні ні з радіо, ні з телевізора неможливо почути українську мову без чужомовного (насамперед російського) акценту. (Наприклад, українский звук [и] з українського радіо чи телебачення від дикторів чи журналістів почути неможливо. Замість ясного голосного переднього ряду звучать російські-(татарські, польські чи румунські але неукраїнські) середньо-задні голосні [ы], [ъ] або [и]рос..) Причин неукраїнської вимови – дві: російськомовне довкілля і український правопис — почасти зросійщений, почасти недоукраїнізований і нефонетичний (часто через те, що — зросійщений). Під впливом довкілля замість українських звуків, відмінних від російських, вимовляють російські, через що українська мова звучить грубо, неотесано, фальшиво і негармонійно. А український правопис, через який близько 10-ти відсотків тексту пишемо не так, як треба вимовляти, почасти спричинив те, що правильно по-українському читати не вміє практично ніхто: ні селянин, ні самий освічений інтеліґент, бо за відсутности суцільного українськомовного середовища, а через те і природнього чуття гармонії, говорять як написано, підставляючи російські звуки замість українських (та ще й — українськуваті слова в по-російському збудовані речення). Цього їх щодня вчить українське радіо і телебачення. Тож певно, що слово ындык звучить грубо і тому «народ» буде противитися відродженню українських слів на и.
Хибність багатьох граматичних правил зумовлена тим, що правопис зорієнтовано не на закони і традиції української мови, а на закони і традиції правопису, який походить від церковнослов'янського та російського і сяк-так приладнаний до української мови. Він зводить будову української мови до російської. Але є немало мовців і мовознавців, що готові мову підладнати під той чинний правопис. А що важливіше вберегти: здобутки української мови чи здобутки правопису? Напевне, що доцільніше вберегти, вироблену протягом багатьох віків, досконалість і гармонійність мови, а правопис має бути у цьому допомогою, а не перешкодою. А для того, зокрема, треба правописно унормувати повновартістність українських фонем і та и, відновивши слова на и та запровадивши систему писання твердих і м'яких складів з і та и ту, що запроваджена для о.