Українській школі понад 1000 років. Перші школи були засновані Володимиром Великим, про що повідомляє «Повість минулих літ». Згадки про них знаходимо не лише в літописах, але і у Житіях святих, зокрема у Житії Феодосія Печерського, Авранамія Смоленського та ін. Далі коріння української національної школи сягає братських шкіл ХIV–ХVII ст. Ці школи дали світові Памву Беринду, Сильвестра Косова, Кирила Трансквіліана – Ставровецького та багатьох інших.
Школи видавали свої педагогічні праці. У ХVI–ХVII ст. з’являються перші національні граматики. Року 1591 була надрукована граматика у м. Вільно, 1591 – у Львові (її склали студенти Львівської братської школи і назвали «Адельфотес»), 1596 року з’явилася граматика Лаврентія Зизанія, 1619 р. у м. Євю вийшла книга М.Смотрицького «Граматика словенскія правильная синтагма». Ця книжка стала єдиним підручником граматики у слов’янських школах упродовж 150 років.
Навчальні книжки містили певний методичний матеріал, що заклало початок методичної науки. У 20-х роках ХХ століття робляться численні спроби визначити зміст методики, сформулювати її основні принципи, основним з яких був принцип навчання рідною мовою. “Мова в школі - це не якась дисципліна, що її треба дітям вивчати, а мовна діяльність дитини як ряд мовних реакцій, суспільно корисних пристосувань дитячої особистості до оточення” [Дога, 6]. Методика викладання мови - це педагогічна дисципліна про принципи, методи та методичні прийоми навчання рідної мови, подачі знань, вироблення умінь та навичок. Як навчальна дисципліна методика мови з’ясовує завдання викладання мови, розкриває студентам, майбутнім учителям, у певній системі і методичній обробці програмний матеріал з мови, вчить, як проводити навчання української мови. Сьогодні методика викладання розширила свої рамки від середньої школи до ліцеїв, коледжів, гімназій, а також до вищого навчального закладу, де українську мову в рамках «ділового мовлення» впроваджено на всіх факультетах. Крім того, з’явилася потреба розробити методику викладання української мови іноземцям.
Методична наука має своїх корифеїв. Це і К.Ушинський, В.Сухомлинський, і І.Огієнко, В.Масальський, А.Медушевський, І.Синиця, Л.Симоненкова, С.Чавдаров, П.Дмитровський та багато інших. Усі вони зробили свій внесок у розвиток методичної науки.
Вперше методична термінологія привернула до себе увагу у 80-х роках ХХ століття. У 1982 році було здійснено переклад з англійської мови «Посібника з методичної термінології» Д.Поуві та І.Чолш. Це дало поштовх до подальшого опрацювання методичних термінів, диференціювання їх від професіоналізмів та загальновживаних слів. Термін - це слово чи словосполучення, що позначає якесь поняття у певній галузі знань. Термінологія - це сукупність термінів, що уживаються в будь-якій галузі науки, техніки, мистецтва. Слово «методика» грецького походження і позначає: 1. Теоретичний курс, навчальну дисципліну, що викладається в університетах та педінститутах; 2. Сукупність форм і методів прийомів роботи вчителя, тобто “технології” професійно-практичної роботи вчителя чи викладача; 3. Педагогічну науку, теорію навчання тієї чи іншої дисципліни.
Методичний термін - це термін методичної науки, що позначає поняття, пов’язані з викладанням української мови у різних навчальних закладах.
Однак лексикографія в боргу перед методикою, оскільки до сьогодні в Україні немає жодного словника методичних термінів. Російська лексикографія такий словник вже має. Це «Словарь-справочник по методике русского язика», який уклав М.Р. Львов ще у 1988 році. Книга надрукована у Москві видавництвом «Просвіта». У 1993 році Б.Глухов та О.Щукін видали книгу «Термины методики преподавания русского языка как иностранного» (Москва). 1996 року Р.Міньяр-Бєлоручеєв видав «Методический словарь: Толковый словарь терминов методики обучения языкам» (Москва). У 1999 році у Петербурзі вийшов також «Словарь методических терминов» Е.Азимова та О.Щукіна. Тому гадаємо, що методика української мови також повинна мати такі словники.
Робота по укладанню одного з них ведеться на кафедрі української мови Львівського національного університету імені Івана Франка. Автори (це викладачі методики, автори даної публікації) зібрали численний матеріал з найрізноманітніших підручників і посібників з методики викладання мови та методичних журналів «Українська мова і література в школі», «Дивослово», «Урок української…» тощо. Матеріал детально опрацьований, упорядкований і підготовлений до друку.
Оскільки методика як наукова і навчальна дисципліна тісно пов’язана з педагогікою, психологією, логікою, мовознавством, то, зрозуміла річ, у словник увійдуть і деякі терміни даних дисциплін.
Курс методики викладання української мови в середній школі розрахований на те, щоб дати добрі теоретичні знання і практичні уміння студентам та допомогти вчителям досягти високого рівня викладання предмета. Курс методики мови ґрунтується на нерозривному зв’язку мови й мовлення, на розумінні процесів історичного розвитку мови, на тісному зв’язку мовознавчої теорії з безпосередньою мовною практикою.
Створення словника має допомогти учням, вчителям, студентам у вивченні навчального матеріалу, кращому розумінню методичної термінолексики, її використанню та функціонуванню.
Автори врахували усі видання українських педагогічних словників та словників термінів психології, а саме «Словник термінів педагогіки, психології та шкільного адміністрування» / Укладач П.Горецький. – Київ ДВУ, 1928; «Короткий психологічний словник» за ред. В.І. Войтка, Київ,1976;«Термінологічний словник з педагогіки», який уклали в Тернополі Е.О. Гришин та М.І. Рудакевич (1995); «Словник термінів з педагогічної майстерності», який видано у Полтаві 1995 року. Взято до уваги «Російсько-український педагогічний словник», який уклав у Слов’янську 1994 року С.В. Акішев, а також «Український педагогічний словник» С.Гончаренка, що з’явився у Києві в 1997 році. Як бачимо, перелік даних словників невеликий. Це усі словники, які виходили в Україні українською мовою. Існують ще перекладні словники, напр. «Французько-український словник термінів психології» Т. Авдієвської, Київ, 1996 тощо.
Дані словники неоднорідні за обсягом описуваного матеріалу. Зокрема «Словник термінів педагогічної майстерності», що вийшов у Полтаві за ред. Н.М. Тарасевич, містить 303 терміни. Однак, на нашу думку, автори узяли на себе велику відповідальність, вважаючи за терміни такі номінації, як: рольова участь учня (с.40), робоче самопочуття учителя, «читання» обличчя, «я-висловлювання» і под., увівши їх до реєстру словника, оскільки вони не лише невдало перекладені з російської, а й не позначають важливих педагогічних понять. Тлумачення цих термінів нерідко носить досить загальний, неконкретний характер, наприклад: рольова позиція вчителя (ролевая позиция учителя, role ottitude of a teacher) - позиція особистості вчителя, орієнтована на виконання функціональних обов’язків у процесі навчально-виховної роботи: викладу знань, контролю й оцінювання учнів, складання планів, виконання вимог шкільних програм тощо [5, C.140]. Педагогічна термінологія у цьому словнику досліджена досить поверхово, багато важливих термінів та понять до його реєстру не увійшло. Але є чимало нових термінів, невідомих ще широкому загалу, напр.: самопрезентація вчителя, педагогічна позиція тощо.
Така порівняно незначна кількість лексикографічних праць з педагогіки робить малодоступною для фахівців систематизовану інформацію з царини освіти та виховання.
Відомий український педагог М.М. Грищенко зазначав: «Уміння працювати само собою не приходить до людини, його потрібно набувати під керівництвом і за допомогою викладачів і рекомендаційної методичної літератури» [2, C.69].
Процедура створення словника пройшла кілька етапів:
1. Теоретичне обґрунтування структури словника, принципи відбору термінів та їх тлумачення.
2. Відбір термінів зі спеціальної літератури (підручники, посібники, методичні журнали).
3. Зіставний аналіз словника термінів з понятійним апаратом (відкидання зайвих термінів, заповнення термінологічних комірок).
4. Відбір «стрижневого» терміна у випадку виявлення полісемічних, омонімічних, синонімічних варіантів.
5. Відбір варіантів з найбільш авторитетних методичних посібників, монографій, статей, галузевих словників.
6. Апробування матеріалу у викладацькій практиці.
Так, до терміна алгоритмізація (алгоритмування) підібрані такі визначення: 1) один із прийомів вивчення граматики, який є засобом програмування розумових операцій, що приводять до правильних рішень [3, C.173]; 2) це перелік взаємопов’язаних логічних операцій, послідовне виконання яких приводить до правильного виконання завдань [5; C.239]; 3) певна система логічних операцій, виконання яких допомагає робити правильні висновки («Дивослово», 1999, № 5, С.18). Ми робимо узагальнене з трьох варіантів визначення: – це певна система логічних розумових операцій при вивченні граматики. послідовне виконання яких приводить до правильного результату та допомагає робити правильні висновки [3,5,…].
Побудова словника має деякі особливості. У першу чергу, слід зазначити, що це тлумачний словник, який до кожного терміна містить дефініцію. Терміни розміщені в алфавітному порядку за першим словом словосполучення. Якщо термін має дублет, то він наводиться після нього у дужках.
Словникова стаття будується так: спочатку подається реєстрове слово-термін, виділене грубим шрифтом, а далі йде тлумачення терміна і паспортизація джерела, з якого узято це тлумачення. Наприклад:
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ. Форма самостійної роботи учнів, що застосовується для закріплення та для поглиблення знань, отриманих на уроці, а також для вироблення умінь та навичок, та для самостійного вирішення посильних пізнавальних завдань, що є складовою частиною програмного навчального матеріалу. [1, C.76].
Словник охопив близько 1500 слів і словосполучень з методики викладання української мови і розрахований на студентів, що вивчають методику і готуються до професійної педагогічної діяльності.
1. Азимов Э. Г., Щуки А. Н. Словарь методических терминов (теория и практика преподавания языков). – Санкт-Петербург, 1999. – 472с. 2. Грищенко М. М. Вчись самостійно працювати. – К., 1969. – 70с. 3. Олійник І. С., Іваненко В. К., Рожило Л. П., Скорик О. С. Методика викладання української мови в середній школі. – К., 1979. 4. Словник термінів з педагогічної майстерності / За ред. Н. М. Тарасевич. – Полтава, 1995. – 65 с. 5. Чавдаров О. Х., Масальський В. І. Методика викладання української мови в середній школі. – К., 1962.