У статті розглянуто гіперо-гіпонімічні, синонімічні та антонімічні відношення в астрономічній термінології першої третини ХХ століття, з’ясовано їхню специфіку в межах досліджуваної групи лексики.
Ключові слова: українська мова, астрономічна термінологія, термінний словник, синонімія, антонімія, гіперо-гіпонімія.
In the article is reviewed the hyper-hiponуmic, synonymic and antonymic relations in astronomical terminology of the first third part of the twentieth century, found their specificity within of investigated vocabulary.
Keywords: Ukrainian language, astronomical terminology, terminological dictionary, synonymy, antonymy, hyper-hiponуmy.
Питання лексико-семантичної організації галузевих терміносистем у контексті розв’язання нагальної проблеми їх упорядкування й сьогодні залишається актуальним. Українська астрономічна термінологія, незважаючи на бурхливе піднесення термінознавства, ще не була об’єктом детального аналізу й потребує всебічного наукового опрацювання. Окремі аспекти астрономічної лексики досліджували Ірина Процик [9], Лілія Синишин [10], Ольга Тріль [11]. Потребують спеціального лінгвістичного аналізу парадигматичні відношення між термінами, що відіграють важливу роль в організації астрономічної терміносистеми.
Парадигматичні відношення в лексико-семантичній системі – «відношення між словами й групами слів на основі спільності або протилежності їх значень» [5, с. 266]. До парадигматичних класів лексико-семантичних одиниць належать тематичні групи, лексико-семантичні поля, синонімічні ряди, антонімічні пари, гіпонімічні групи, лексико-семантичні групи. Парадигматичні відношення між термінами вказують на їхню системність, що є однією з базових характеристик термінологічних одиниць, оскільки свого термінологічного значення терміни набувають саме в терміносистемі, яка слугує їм постійним контекстом. Отже, актуальність теми зумовлена потребою дослідити явища гіперо-гіпонімії, синонімії та антонімії в межах астрономічної термінології першої третини ХХ століття.
Мета статті – простежити особливості системних зв’язків в астрономічній термінології першої третини ХХ століття та описати їх. Для аналізу обрано третю частину словника математичної термінології Федора Калиновича та Григорія Холодного «Астрономічна термінологія й номенклятура», видану в Харкові в 1931 році.
Цей словник є абетковим реєстром українських термінів з російськими, німецькими та французькими відповідниками. Терміни, які автори словника рекомендують до вжитку, надруковано курсивом, інший термінний матеріал – звичайним шрифтом, а невдалі терміни – у квадратних дужках, наприклад: відхил, деклінація [відклонення, склонення]; комета, віха, мітла, зірка з мітлою [туманна зоря]. Біля кожного терміна, взятого зі спеціальної літератури, вміщено вказівку джерела та сторінку чи спеціальні позначки (N – неологізм або Cек. – Математична секція), які вказували на те, що запропоновані терміни є неологізмами чи їх вживання рекомендує математична секція Української академії наук, яка опрацьовувала термінологію. Це свідчить про високу відповідальність науковців за поданий фактичний матеріал. Після термінів подано приклади функціювання цих терміноодиниць у контексті – найчастіше в реченнях, «призначення яких – дати слово в природному астрономічному оточенні, отже дати й проект уживання даного терміна» [1, с. 5, 6]. Простежимо, як саме проявляються парадигматичні відношення між цими термінами.
Про системність астрономічної термінології найяскравіше й найповніше свідчить розгалужена гіпонімічна парадигма. На думку українського мовознавця Михайла Кочергана, гіпонімія – це «найбільш фундаментальні парадигматичні відношення, за допомогою яких структурується словниковий склад мови. На основі гіпонімії лексичні одиниці об’єднуються в тематичні й лексико-семантичні групи і поля» [5, с. 269]. В аналізованому словнику зафіксовано близько п’ятдесяти прикладів гіперо-гіпонімічних відношень, що охоплюють різну кількість термінів (від чотирьох гіпонімів, як наприклад, гіперонім аномалія – до 45 гіпонімів, як у гіпероніма зоря). Ось приклади гіперо-гіпонімічних відношень астрономічної термінології першої третини ХХ століття, зафіксованій у словнику Ф. Калиновича та Г. Холодного:
- гіперонім висота має гіпоніми: бігуна (бігунова, полюса), відповідна, геоцентрична (землеосередкова, землеосередня), екватора (рівника, рівникова), зглядна (відносна), кульмінаційна, меридіянна (південникова), умовна (відносна);
- гіперонім довгота має гіпоніми: астрономічна, галактична, геліографічна, геліоцентрична (сонцеосередкова), географічна, геоцентрична (землеосередкова, землеосередня), догірного вузла, еліпсоідична (еліпсоідна), західня, перигелієва (присонцевої точки), світова, справжня, східня;
- гіперонім зоря має гіпоніми: Бігунова (Полярна), велетень, з великою ірадіяцією (осяяна, обдута), вечерова (вечірня), газова, далековидна (далекозірна, телескопічна), дишуща, довгозмінна, загасла, затемнювана (затьмарювана), західна, зенітна, зложена (кратна, складна), змінна (перемінна), карлик, кольорова (барвна), короткозмінна, летюча (падуча), мряковинна, надвелетень, незахідна (циркумполярна), нерухома (нерушна, неподвижна), несхідна, нова, оманна, оптично-подвійна, основна, періодична, північна, подвійна, позаосева, порівнання, потрійна, прибігунова (приполярна, циркум-полярна), провідниця, ранішня (ранна), світова, складова, сонцева (сонцевого типу), спектрально-подвійна, темна, тимчасова, туманна, фізично-подвійна, хвостата;
- гіперонім мряковина має гіпоніми: безвидна (безпостатна, безформа), веретенувата, видовжена, газова, галактична, еліптична, зложена, змінна, зорева, кільцева (перстенева), крабувата, неправильна, (не)роздільна, первинна, планетарна (планетаста), подвійна, позагалактична, правильна, серпувата, скручена (спіральна), сочкувата, сфероїдична;
- гіперонім точка має гіпоніми: весняного рівнодення (Барана, весняна, весняного зрівняння), астрономічна, Ваги (осіннього рівнодення, осіння, осіннього зрівняння, Терезів), виступна, відсонцева (відсоняшна, афель, афелій, афеліюм), візування (зорення), вступна, драконічна, запинкова (зупинкова), західня (заходу, заходова), зеніту, зерова (нульова), зимового сонцезвороту (зимового сонцестояння), літнього сонцезвороту (літнього сонцестояння), південна (півдня, полуднева), північна (півночі, сіверна), приземна (перигей, перигеум), призірна (періястр, періястрон, призвіздна), присонцева (присоняшна, перигелій, перигеліюм), рівноденнева (рівнонічна, еквінокціяльна, рівноденства), рівноденнева середня, рівноденнева справжня.
Отже, гіпонімічна парадигма є однією з найважливіших категорій, що формує астрономічну термінологію. Наявність таких відношень сприяє більш простому розкриттю значень термінів.
Словник відображає також зв’язок гіпонімічних відношень із синонімічними. Так, термін висота входить до синонімічної пари висота – вишина й одночасно є гіперонімом синонімічних термінів екватор, рівник; термін помилка входить до синонімічної пари помилка – похибка й водночас є гіперонімом синонімічних термінів правдоподібна, ймовірна.
У словнику Ф. Калиновича та Г. Холодного зафіксовано велику кількість термінів-синонімів. Синонімія термінів – проблема, над якою лінгвісти міркують уже багато років. Український мовознавець Алла Коваль заперечує існування синонімії в термінології, кажучи, що «немає термінів-синонімів (термінів-близькозначних слів), а є терміни-дублети» [2, с. 225–226]. Деякі термінологи трактують синонімію як ваду, негативну ознаку, оскільки синоніми перевантажують пам’ять і вимагають додаткових зусиль для засвоєння. Однак більшість мовознавців уважають, що термінні синоніми потрібні, бо кожен із них по-різному розкриває зміст поняття. Тому, поряд із загальновизнаною тезою про недоречність синонімів для термінології, уже «усталеною стала думка про синонімію як невід’ємну ознаку термінної лексики» [7, с. 100].
Уважаю, що синоніми в термінології доречні, оскільки вони необхідні для: 1) наукового означення предмета й тлумачення назви терміна (особливо чужомовного походження); 2) найточнішого висловлювання думки, особливо коли межа між поняттями нечітко окреслена; в) уникання повторів одного й того ж слова або словосполуки [8, с. 116].
Синоніми в термінній лексиці мовознавці групують за різними критеріями й тому пропонують різноманітні класифікації. Найчастіше базовими критеріями типологізації термінів-синонімів є: лексичне значення, структура, етимологія. Враховуючи ці критерії, виділяють такі різновиди синонімів: 1) лексичні; 2) словотвірні; 3) синтаксичні (структурні) [7, с. 102]. Дотримуючись такого поділу, синоніми, зафіксовані в словнику Ф. Калиновича та Г. Холодного, можна об’єднати в такі ж групи.
Лексичні синоніми – слова різні за звучанням і написанням, але близькі або тотожні за значенням. В астрономічній термінології простежуємо функціювання таких пар серед лексичних синонімів:
1) позичений термін та самобутній український термін: авреоля – облямівка, альбедо – білість, альтитуда – вишина, ареографія – марсознавство, астрогнозія – зорезнавство, атракція – притяг, полюс – бігун, гравітація – тяжіння, екватор – рівник, картографія – мапорисування, компаратор – порівнювач, космогонія – світотвір, кульмінація – південникування, лібрація – коливання, нівелювання – рівнювання, радіометр – променемір, протуберанца – виступень;
2) синонімні українські терміни: безмісячний – немісячний, блакить – синява, блимання – мигтіння, ваготіння – тяжіння, видозміна – знеправа, випнуття – сплющення, висота – вишина, відміна – затьма, вселенна – усесвіт, гаснути – загасати (згасати), довгота – довжина, зірка – зоря, крайнебо – обрій, крутитися – обертатися, накривання – покрив, помилка – похибка, хитання – коливання, шукач – знахідник.
Фіксуємо в астрономічній термінології й словотвірні варіанти – слова близькі або тотожні за значенням, які мають відмінності на рівні словотворення. Це такі синонімічні пари: запал – запалення, видимість – видність, виперед – випередження, виступ – виступень, зоревий – зоряний, притяг – притягання, проходження – проходіння, ранішній – ранковий, роковий – річний, світання – світанок, яскравість – ясність.
Як бачимо, у синонімічні відношення вступають не лише іменники, а й прикметники та дієслова, що функціюють не лише в складі терміносполук, а також як самостійні терміни.
Найбільшу групу становлять синтаксичні (структурні) синоніми, що охоплюють словосполуки та синонімні назви різної структури. Серед них можемо виділити такі групи:
1) одноосновне слово та словосполучення: афелій – точка відсонцева, болід – куля вогниста, Нів – новий місяць, ґльоб – куля земна, колюр – коло перемоги, комета – зірка з мітлою, літавець – зоря летюча, рефлектор – далекозір дзеркальний;
2) складне слово та словосполучення: астрофізика – фізика зорева, астрофотометрія – світломіряння зореве, космографія – опис світу, сонцезворот – перемога Сонця.
Серед синтаксичних синонімів поширені лише словосполучення з однаковою кількістю елементів (двокомпонентні): аберація зір – аберація зорева, аберація планет – аберація планетна, аномалія відосередня – аномалія ексцентрична, аномалія правдива – аномалія справжня, астрономія дослідна – астрономія спостережна, баня порушна – баня рухома, бігун неба – бігун небесний, великість абсолютна – великість безпоглядна, великість видима – великість позірна, висота меридіянна – висота південникова, віддалення фокальне – віддаль вогнищева, вісь рівникова – поперечник рівниковий, годинник контрольний – годинник перевірний.
Окремим різновидом синтаксичних синонімів є терміни, що мають повну й коротку форму: зоря бігунова – бігунова, зоря змінна – змінна, зоря нова – нова, зоря подвійна – подвійна, зоря тимчасова – тимчасова, відміна повна – повня. Характерною рисою синонімічних пар цього типу є усунення малоінформативних елементів терміна, що виражають поняття, які є зрозумілими із системи понять у цілому.
Поміж астрономічних термінів трапляються варіантні синоніми. Варіанти терміноодиниць – це «паралельні форми існування мовної одиниці, що мають певні відмінності на рівні наголосу, фонеми, морфеми тощо» [4, с. 14]. У словнику зафіксовано такі різновиди варіантних термінів:
1) фонетичні варіанти – різновиди того самого терміна, що не порушують принципу тотожності його словотвірної структури, лексичного й граматичного значень: антирадіянт – протирадіянт, афелій – афеліюм, безмісячний – немісячний, верньєр – верньє, геодез – геодезист, ґльоб – ґльобус, зіход – схід, наворіт – поворіт, новак – новик, ноній – ноніюс, пруг – упруг, смерком – присмерком, сплощення – сплющення, телюр – телюріюм, цілосвіт – усесвіт;
2) морфологічні варіанти – варіанти, що розрізняються наявністю різних граматичних категорій при змінній або тій самій формі слова [4, с. 15]: астролябій – астролябія, епіцикль – епіцикля, паралакса – параллакс, повня – повень, щерба – ущерб, систем – система. Праця Федора Калиновича та Григорія Холодного засвідчує, що в синонімічні відношення вступають як однослівні терміни, так і терміносполуки.
Автори словника розуміли, що коли запропонувати на вибір декілька спеціальних назв, то із часом невдалі вийдуть з ужитку, а найвдаліші залишаться. Проте багатьох одиниць, що формують синонімічні ряди, укладачі словника намагалися уникнути, беручи такі слова у квадратні дужки, наприклад: астролог [планетник, лічозір], алідада, спрямовниця [поземе колесо], вісь колімаційна [націльна, візирна], вузол догірний, вступу [вступаючий, всходячий, підступаючий], гвинт притисний, шруба притисна [шруба притискаюча, притискуюча, шруб гальмовий], зворотниковий, тропічний [троповий], зоря нерухома [неподвижна], похибка спостереження [похибка помічательна], тяжіння [ваготіння]. Як видно із прикладів, Ф. Калинович та Г. Холодний намагалися уникнути слів, що є кальками відповідних російських термінів.
Одним із важливих виявів системних відношень в астрономічній термінології є зв’язок антонімії й синонімії. В антонімічній парі протилежне значення може бути виражене кількома термінами-синонімами, наприклад: планета долішня (середова) – планета горішня (зокільна), нерівність довгозмінна (довгочасна) – нерівність короткозмінна (короткочасна), світанок (світання) – смеркання (стемніння). «Як у синонімічній групі значення протиставляються своїми відтінками, так і в антонімічній парі вони протиставляються предметно-понятійним ядром» [6, с. 92]. «Антонімічне значення дозволяє виявити елемент порівняння чи співвідношення, а на основі цього з’ясувати всі ознаки й властивості певного поняття» [3, с. 123].
В українській астрономічній термінології, зафіксованій у третій частині словника математичної термінології «Астрономічна термінологія й номенклятура», виявлено антонімічні відношення між термінами, які протиставляються за такими ознаками: розмір (зоря-велетень – зоря-карлик, планета велика – планета мала), час (літо – зима, весна – осінь), розташування (планета горішня – планета долішня, планета внутрішня – планета зовнішня), якість (образ виразний – образ невиразний), слова, що виражають протилежну спрямованість дій, ознак та властивостей (захід – схід, північ – південь, звізда рухома – звізда стала, нерівність довгозмінна – нерівність короткозмінна, телескоп вертикальний – телескоп горизонтальний).
В антонімічні відношення вступають різнокореневі терміни-слова (світанок – смеркання, захід – схід, північ – південь, літо – зима, весна – осінь), спільнокореневі терміни-слова (радіант – протирадіянт, зоряний – беззоряний) і терміни-словосполучення (дуга денна – дуга нічна, затьма повна – затьма частинна, звізда рухома – звізда стала, місяць новий – місяць старий, мряковина правильна – мряковина неправильна, нерівність довгозмінна – нерівність короткозмінна, образ добрий – образ злий, образ виразний – образ невиразний, планета горішня – планета долішня, планета внутрішня – планета зовнішня, помилка нереґулярна – помилка реґулярна, поперечник справжній – поперечник уявний, сила притяжна – сила відштовхна, південний схід – північний схід, телескоп вертикальний – телескоп горизонтальний, чверть перша – чверть послідня). Терміни-антоніми допомагають глибше сприймати будь-яке явище, поняття, предмет при зіставленні чи протиставленні.
Отже, гіперо-гіпонімічна парадигма найяскравіше свідчить про системність астрономічної термінології першої третини ХХ століття. У третій частині математичного словника «Астрономічна термінологія й номенклятура» Федора Калиновича та Григорія Холодного зафіксовано близько п’ятдесяти прикладів гіперо-гіпонімічних відношень. Для астрономічної термінології досліджуваного періоду характерна також синонімія та антонімія. В аналізованому словнику зафіксована велика кількість лексичних, словотвірних та синтаксичних синонімів. Серед лексичних синонімів простежено функціювання таких пар: позичений термін та самобутній український термін, синонімні українські терміни. Найбільшу групу становлять синтаксичні синоніми, серед яких виділено такі: одноосновне слово та словосполучення, складне слово та словосполучення, двокомпонентні словосполучення. Невелику кількість становлять терміни-антоніми, однак саме антонімічні відношення допомагають визначити взаємозалежність та взаємодію термінів у термінологічній системі. Отож, вивчення парадигматичних відношень між термінами сприятиме в перспективі упорядкуванню астрономічної терміносистеми, що має важливе загальнонаукове значення.