люди

З’ясовано сутність народного суверенітету як правового феномену та запропоновано його авторське визначення для науки конституційного права. Доведено, що “народний суверенітет” є складним правовим поняттям, яке складається з двох взаємопов’язаних та взаємодоповнювальних елементів – “суверенітет” та “народ”, які формують цілісну правову категорію, яка одночасно є основоположним принципом сучасного конституціоналізму.

Висвітлено панівні у вітчизняній та світовій науковій думці підходи щодо сутності
поняття “нація”, його змісту й обсягу, часу появи, а також взаємозв’язку з поняттями
“етнос” і “народ”. Наголошено на тому, що поняття “нація” найчастіше корелює з
поняттями “етнос” і “народ”. Висловлено думку, що нація – це народ, піднесений
запасом державницьких сил, наділений змогою до самоідентифікації й відмежування від
інших націй державними кордонами, а також-інтегрування інших націй до складу своєї
держави на правах національних меншин.

The prevailing approaches in the domestic and world scientific thought are the
approaches to the essence of the concept of «nation», its content and volume, the time of
appearance, as well as the relationship with the concepts of «ethnos» and «people». It is
emphasized that the concept of «nation» most often correlates with the concepts of «ethnos»
and «people». The idea is that the nation is a people that is exalted by the stockpile of state
forces, endowed with the ability to identify and separate from other nations the state borders,

У статті на основі субстанційного підходу проаналізовано проблему формування
людини. Визначено основні соціальні та природні детермінанти формування людини, а
відтак доведено нерозривність їх взаємозв’язків і саму умовність поділу. Проаналізовано
співвідношення понять «соціальне», «суспільство», «культура», зроблено на основі
аналізу значної кількості літератури аргументовані висновки щодо теоретичних
суперечностей відносно наукових тлумачень означених понять.

Досліджено проблему становлення особистості у філософії класичного раціона-
лізму. З’ясовано, що у процесі активної практичної діяльності людська особистість
формується і проявляє себе у своїй праці як суб’єктивне буття i як таке усвідомлено
творить своє ставлення до природи і до інших людей, налагоджує певні зв’язки та
суспільні відносини, відповідає за свої дії. Натомість у процесі об’єктивної практики
людини відбувається «гуманізація», олюднення природи – перетворення її діяльністю

Запропоновано концепцію людської особистості, побудовану на основних ідеях провідних філософсько-правих шкіл. Розглядається поняття «персоналізм» та характеристики його значення у сучасній філософії. Досліджено історичні основи та розвиток ідей персоналізму, а також проаналізовано провідні персоналістичні напрями з урахуванням особливостей філософських концепцій їхніх основних представників. Досліджено методи і найважливіші категорії, які використовує екзистенціалізм у витлумаченні проблеми людини та специфіки її існування.

Досліджено поведінку людини як об’єкта філософсько-правової рефлексії
«діяльність» та «активність». Актуалізовано проблему досягнення мотивованої та
ціннісно-орієнтованої людської поведінки, яка виступає своєрідною соціальною
субстанцією процесів життєдіяльності людини в усіх сферах суспільного життя.
Висвітлено поведінку насамперед як категорію соціальної філософії, що включає мету,
засіб, результат і форму самого процесу діяльності.

Проаналізовано проблему насильства в політиці і практиці сталінського
тоталітарного режиму, сутність якої полягає в фізичному знищенні та морально-
психологічному пригноблені і підкоренні всіх громадян держави. Ефективним методом
реалізації цього політичного курсу партії більшовиків на чолі зі Сталіним була політика
насильства, репресій, терору і страху, безправність людини перед тоталітарною владою.
Вся ідеологія, політика і практика сталінського тоталітарного режиму за своєю

Розглянуто питання місця і ролі національної субстанції у державно-творчих про- цесах. Особливу увагу приділено національному духу, національному менталітету та національній свідомості особистості у державно-владному механізмі. Здійснено спробу ви- значити національну субстанцію у трансформаційній парадигмі сучасного суспільства.

Наведено одну з найактуальніших проблем у філософсько-правовому дослідженні соціальної відповідальності людини, а саме – проблему соціально-правової парадигми співвідношення відповідальності та безвідповідальності; акцентовано увагу на розставленні акцентів у науковому та практичному обґрунтуванні цього виду взаємодії, запропоновано деякі ідеї щодо філософсько-правового розуміння соціально-правової парадигми відповідальності та безвідповідальності