поліетилен

Система контролю якості поліетилену – це сукупність методів і засобів перевірки й регулювання компонентів, що визначають рівень якості продукції, а також технічного моніторингу на всіх стадіях виробничого процесу поліетилену. Уперше полімеризацію поліетилену в кінці XIX ст. здійснив учений Густавсон. Протягом довгих років поліетилен створювали в малих обсягах, але в 1938 р. процес промислового виробництва освоїли в Англії. Тоді метод полімеризації був ще недосконалий та потребував додаткових засобів контролю за виробництвом.

Проведено розрахунок геометричних розмірів мідної оболонки сформованої методом хімічного осадження на сферичній поліетиленовій гранулі. Показано, що основним чинником який визначає товщину сформованого шару міді є початковий розмір гранули поліетилену. Розглянуто процеси руйнування сформованої на поліетиленовій гранулі мідної оболонки під час теплового позширення полімеру. Розраховано значення граничних температур при яких мідна оболонка ще зберігає цілісність в залежності від її товщини.

Наведено результати експериментальних досліджень особливостей механічної активації гранул поліетилену дрібнодисперсним цинком в кульовому млині, а також результати дослідження хімічного міднення активованих гранул поліетилену. Досліджено вплив співвідношення гранул поліетилену і дрібнодисперсного цинку, швидкості обертання кульового млина і тривалості активації, а також ступеня завантаження компонентів в на процес активації гранул поліетилену.

Наведено результати експериментальних досліджень особливостей металізації гранульованого поліетилену. Досліджено вплив концентраційних чинників на процес металізації активованих цинком гранул поліетилену марки Liten PL-10. Встановлено, що зміною концентрації сульфату міді і гідроксиду натрію, а також ступенем завантаження полімерної сировини можна ефективно регулювати кількість відновленої міді на гранулах поліетилену, а значить і товщину сформованого на них шару металу.

При виконанні даної роботи представлено оцінювання можливості використання великої кількості (по відношенню до маси наповнювача) відходів харчової промисловості для модифікування мінеральних наповнювачів та пластифікації полімерів, їх подальшого застосування для одержання наповнених полімерних композитів, а також визначення впливу модифікованих наповнювачів на фізико-механічні властивості таких полімерних композитів.