У зв’язку з опублікуванням “Проєкту найновішої редакції українського правопису” (Київ, Наукова думка, 1999, 340 с,) до Національної правописної комісії від УкрНДІССІ надіслано пропозиції, сформульовані на основі погодженого з Інститутом української мови НАНУ державного стандарту України (ДСТУ 3966-2000) “Засади і правила розробляння стандартів на терміни та визначення понять”.
Пропозиція 1
§ 25, п.1 (cтор. 30)
Після п.1 (cтор. 30) треба додати:
‑увач
‑увач‑к‑(а) Суфікс ‑увач вживаємо в іменниках чоловічого роду, що означають виконавця певної дії: завідувач, командувач, дописувач, а суфікс ‑увач‑к‑(а) — в іменниках, що означають виконавицю дії: завідувачка, дописувачка.
Пропозиція 2
§ 25, п. 5 (стор.31)
Через те, що деякі правила п.5 сформульовано не точно (наприклад, напружити — напруження, удосконалити — удосконалення суперечить 3‑му абзацові, падання, витягнення — 5‑му абзацові) абзаци 3—5 треба подати:
Суфікс ‑енн‑(я) [‑єнн‑(я)] мають іменники середнього роду, утворені від дієслів, що мають суфікси, відмінні від ‑ати (‑яти) чи наголошеного ‑іти (‑їти): напружити — напруження, тягнути — тягнення, витягнути — витягнення, розколоти — розколення, нести — несення, відвезти — відвезення, випекти — випечення, гоїти — гоєння.
Суфікс ‑анн‑(я) [‑янн‑(я)] мають іменники середнього роду, утворені від дієслів із суфіксом ‑ати (‑яти): гукати — гукання, гуляти — гуляння, вигукувати — вигукування, спаковувати — спаковування.
Суфікс ‑інн‑(я) [‑їнн‑(я)] мають іменники середнього роду, утворені від дієслів із наголошеним суфіксом ‑іти (‑їти): горіти — горіння, гноїти — гноїння, хотіти —хотіння
Примітка. Іменники, утворені від дієслів із наголошеним ‑ити можуть мати суфікси ‑інн‑(я) та/або ‑енн‑(я): ходити — ходіння, ходження; носити — носіння, ношення, гонити — гоніння, хрестити — хрещення.
До п. 5 (стор.31) треба додати:
‑ованн‑(я),
‑уванн‑(я),
‑овуванн‑(я) Суфікс ‑ованн‑(я) вживаємо у віддієслівних іменниках, що означають наслідок дії: спростовання, угруповання, устатковання, риштовання на відміну від іменників на ‑уванн‑(я) та ‑овуванн‑(я), що означають дію: спростовування, угруповування, устатковування, риштування чи подію: спростування, угрупування, устаткування, обриштування.
Пропозиція 3
§ 25, п. 11 (стор. 33)
Останній абзац п. 11 треба викласти:
Суфікс ‑овк‑(а) вживаємо у деяких іменниках, що означають назви предметів головка, духовка, циновка, а також наслідок дії: штамповка, зарисовка на відміну від іменників, що означають дію: штампування, зарисовування чи подію: виштампування, зарисування.
Суфікс ‑к‑(а) вживаємо в іменниках жіночого роду, що означають предмети: пилка, річка, ложка, ніжка та у віддієслівних іменниках, що означають наслідок дії: оцінка, розробка, посадка на відміну від іменників, що означають дію: оцінювання, розробляння, садження чи подію: оцінення, розроблення, посадження.
Примітка. Від іменників з суфіксом ‑овк‑(а), ‑к‑(а), а також ‑ок прикметники утворюють переважно за допомогою суфікса ‑ов‑(ий): головковий, циновковий, виставковий, посадковий, замковий, станковий.
Пропозиція 4
§ 26, п. 2, (cтор. 36)
Сказане у п. 2 — стосується одного прикладу страшенний, через це п. 2 треба викласти:
2. Прикметникові суфікси ‑анн‑(ий), ‑енн‑(ий) вживаємо:
а) у прикметниках для підкреслювання більшої, ніж звичайна чи найбільшої міри якости: страшенний, височенний, важенний, глибоченний, здоровенний;
б) у віддієслівних прикметниках, що означають пасивні дійові властивості об’єктів (здатність піддаватися спрямованій на них дії): (не)здійсненний, (не)здоланний, (не)впізнанний, (не)зліченний, (не)скінченний. Такі прикметники завжди мають наголос на суфіксі, що відрізняє їх від пасивних дієприкметників, утворених за допомогою суфіксів ‑ан‑(ий), ‑ен‑(ий): (не)здійснений , (не)здоланий, (не)впізнаний, (не)злічений, (не)скінчений.
У зв’язку з цим треба скоригувати § 23, п. 2 (стор. 26):
2. Буквосполуки ‑нн‑ пишемо:
а) у наголошеному суфіксі ‑енн‑(ий) прикметників, які вказують на більшу, ніж звичайну, чи найбільшу міру якости: височенний, здоровенний, страшенний, численний та в прикметнику старанний;
б) у наголошених суфіксах ‑енн‑(ий), ‑анн‑(ий) прикметників, що означають пасивні дійові властивості об’єктів (здатність піддаватися спрямованій на них дії): (не)здійсненний, (не)здоланний, (не)впізнанний, (не)зліченний, (не)скінченний;
в) у прикметниках на ‑енн‑(ий), ‑янн‑(ий) старослов'янського походження: благословенний, блаженний, мерзенний, огненний, окаянний; священний, спасенний, а також божественний.
Буквосполука ‑нн‑ зберігається в іменниках та прислівниках, утворених від таких прикметників: нездоланність, нездоланно, численність, численно тощо.
Пропозиція 5
§ 26 (cтор. 36)
Після п.8 (cтор. 36) треба додати:
‑уч‑(ий), ‑ач‑(ий),
‑юч‑(ий), ‑яч‑(ий)
9. Суфікси ‑уч‑(ий), ‑ач‑(ий), а після м’яких приголосних ‑юч‑(ий), ‑яч‑(ий), вживаємо у віддієслівних прикметниках, що означають активні дійові властивості суб’єкта і яких утворюють, додаючи відповідний суфікс до кореня дієслова безпосередньо: співучий, плавучий, квітучий, балакучий на відміну від активних дієприкметників, що означають стан, зумовлений перебуванням суб’єкта в дії, і яких утворюють від основи дієслова третьої особи множини теперішнього часу: співаючий, плаваючий, квітуючий, балакаючий.
Трапляються випадки, коли прикметникові форми збігаються з дієприкметниковими: живучий, лежачий, сидячий.
‑альн‑(ий),
‑ильн‑(ий)
10. Суфікс ‑альн‑(ий), ‑ильн‑(ий) вживаємо у віддієслівних прикметниках, що означають активні дійові властивості суб’єктів (призначених або здатних виконувати дію) і яких утворюють від основи інфінітива недоконаного виду: рятувальний, вимірювальний, холодильний, живильний, на відміну від дієприкметників на ‑чий, що означають стан суб’єкта, який перебуває в активній дії (див. § 92, п.1).
‑івн‑(ий),
‑овн‑(ий)
11. Суфікс ‑івн‑(ий) вживаємо у віддієслівних прикметниках, що означають активні дійові властивості суб’єктів (здатних виконувати дію) і яких утворюють від основи інфінітива недоконаного виду на -увати: рятівний, гальмівний, керівний, панівний, на відміну від активних дієприкметників на ‑чий, що означають стан суб’єкта, який перебуває в активній дії (див. § 92, п.1).
Суфікс ‑овн‑(ий) вживаємо у віддієслівних прикметниках, що означають пасивні дійові властивості об’єктів (здатних піддаватся спрямованій на них дії) і яких утворюють від основи інфінітива доконаного виду на -увати: (не)вгамовний, (не)спростовний, (не)застосовний, (не)з'ясовний, (не)виліковний, (не)спрогнозовний, на відміну від пасивних дієприкметників на ‑ован‑(ий), що означають стан об’єкта, спричинений срямованою на них дією ((не)лікований, (не)прогнозований тощо, див. § 92, п.2).
Пропозиція 6
§ 32, примітка 1, (стор. 45)
У прикладі вільно конвертований дієприкметник конвертований треба замінити на прикметник сконвертовний (якого утворюємо від інфінітива доконаного виду, див. пропоз. 5, п. 11), що означає пасивну дійову властивість валюти, а не стан, зумовлений перебуванням у дії, для означання якого слугують дієприкметники: конвертований і сконвертований.
Пропозиція 7
§ 92, п. 1, а), (стор.146)
У зв'язку з тим, що українська мова має більшу схильність, ніж російська, вживати прикметники і дієприкметники за своїм прямим призначенням, а вживання дієприкметників у значенні прикметників та іменників є калькування російськомовного способу мислення, бо українська мова має значно багатші, ніж російська, засоби творення віддієслівних прикметників та іменників, тому у вживанні дієприкметників у значенні прикметників та іменників немає ніякої потреби. Таке вживання лише збіднює українську мову і привчає до російськомовного способу мислення, тому § 92, п. 1, а), (стор.146) треба викласти:
1. Активного стану:
а) теперішнього часу на ‑чий (‑а, ‑е): живучий, лежачий, стоячий, сидячий, які утворюємо від основи дієслова третьої особи множини теперішнього часу і вживаємо лише на позначення стану суб’єкта, що перебуває в активній дії на відміну від віддієслівних прикметників, що означають активні дійові властивості (керівний, а не керуючий; вимірювальний, а не вимірюючий; див. § 26, п.п. 9 ‑ 11) та іменників, що означають виконавця дії (керівник, а не керуючий; командувач, а не командуючий; див. § 25, п. 1).
Пропозиція 8
§ 100, п. 1, примітка 1, (стор.154)
Пропонуємо з прикладів примітки 1 вилучити слово ієрарх, оскільки в науково‑технічній термінології державних стандартів України вживаються такі застандартовані терміни: єрархія, полієрархія, моноєрархія, єрархічна структура, єрархічна класифікація, єрархічне планування, єрархічна комп’ютерна мережа та ин.