У статті представлено аналіз тлумачень терміна код у різних галузях технічного та гуманітарного знання. Особливу увагу звернено на формування розуміння терміна в антропології та лінгвістиці й запропоновано визначення культурного та мовнокультурного кодів. Останній розглядається як основне поняття спеціального підрозділу антропологічних студій – антропокультурної лінгвістики.
The article deals with the term code as used in different subdivisions of science and humanities. Special attention has been paid to the formation of the term comprehension in anthropology and linguistics. Definitions of cultural and linguocultural code have been suggested. The latter is viewed as the principal notion of the special subdivision of anthropological studies – anthropological linguistics.
Світ може мати спільну долю, але не спільну культуру
П. Гуревич
Функціювання фахової мови забезпечує чітко встановлена термінологія, у якій можна виділити: 1) терміни даної галузі, які мають власну дефініцію, 2) міжгалузеві загальнонаукові термінологічні одиниці (у т.ч. терміни суміжних наук) – наприклад, поширені терміни філософії, політології, математики, філології тощо, 3) напівтерміни або професіоналізми, 4) професійні жаргонізми [1, с. 4]. Термін код, який є об’єктом дослідження в цій статті належить до другої з вищеназваних груп і може розглядатися як «термін-потенція», оскільки успішно «вписується» у різні області фахових студій. Цей термін має латинське походження як, до речі, більшість термінів цієї групи. Латинське слово codex означало: 1) стовбур дерева, колоду, до якої прив’язували рабів для покарання; 2) твір, книгу (оскільки древні початково писали на натертих воском дошках). Зустрічається у значеннях священних книг (codices sacri), рахункових книг (referre in codicem). У Ціцерона вживається в значенні закон: legere або recitare suum codicem – читати свій власний закон, а у подальшому – збір постанов [2, с. 176]. В українську мову слово прийшло як запозичення з французької – «система умовних знаків; ключ для шифрування чи розшифровування тексту», хоча вживається й латинське кодекс, у значенні «сукупність законів, у якій-небудь галузі права; сукупність правил поведінки, звичок, переконань тощо; старовинний рукопис в оправі» [3, с. 490–491]. СУМ дає визначення коду як системи умовних знаків або сигналів для передавання відомостей [4, с. 207]. У термінологічних сенсах код застосовується в інформатиці та кібернетиці: «універсальний спосіб відображення інформації при її збереженні, передачі і обробленні у вигляді системи відповідностей між елементами повідомлень і сигналами, за допомогою яких ці елементи можна зафіксувати. Застосовується для представлення дискретної інформації в лініях і каналах зв’язку, системах автоматики, обчислювальних пристроях та інших системах, що використовуються в різних областях техніки» [5]. З визначення випливає, що поняття коду невіддільне від поняття інформації. Інформація в зовнішньому середовищі виражається за допомогою якихось матеріальних об’єктів (носіїв інформації) асортимент і спосіб розміщення яких задають інформацію. «Відображення множини станів джерела в множину станів носія в кібернетиці називають способом кодування, а образ стану при обраному способі кодування кодом цього стану (або кодом інформації, що задається цим станом). Абстрагуючись від фізичної сутності носіїв інформації й розглядаючи їх як елементи якоїсь абстрактної множини, а спосіб їхнього розміщення – як відношення в цій множині, приходять до абстрактного поняття коду інформації як способу її представлення» [5]. Наприклад, у програмуванні код – комп’ютерна програма або частина програми: послідовність команд, даних та описів даних, із яких вона складається [6, с. 110]. Відображення інформації у вигляді кодів широко застосовують і живі організми. У генетиці одним з основних термінів є генетичний код – спадкова інформація, яка передається за допомогою генів від покоління до покоління.
Видається, що ключовими в семантичній структурі цього терміна є дві ознаки: 1) знаковий характер; 2) особливий спосіб представлення знака (знаків). Фактично, ці ознаки забезпечують потенційну можливість застосування терміна код у різних фахових сферах, де виникає потреба описати способи представлення інформації, зокрема, у семіотиці та мовознавстві.
Семіотика (від грецького sзmйion – знак, ознака) вивчає знаки й знакові системи як засоби збереження, передачі й переробки інформації в людському суспільстві, в природі та у самій людині [7, с. 6]. Термін семіотика метонімічно застосовується також як ‘знакова система’. У семіотиці поняття коддозволяє розкрити механізм породження смислу й повідомлення. У роботах Р. Якобсона та У. Еко код, семіотична структура й знакова система виступають як синонімічні поняття. А. Р. Усманова зазначає, що код може бути визначений трояко: (1) як знакова структура; (2) як правила сполучуваності, впорядкування символів або як спосіб структурування; (3) як окказіонально взаємооднозначна відповідність кожного символа якомусь певному означуваному (Еко) [8]. Мовні знаки, що утворюють мовну семіотику є об’єктом дослідження спеціального підрозділу мовознавчих студій – лінгвосеміотики. У лінгвосеміотиці мовний знак розглядається як двобічна матеріально-ідеальна одиниця системно організованого мовного коду, яка довільно, символічно й конвенційно фіксує в чуттєвій сприйманій формі певний зміст і служить засобом збереження, отримання, обробки й передачі інформації [9, с. 122]. За визначенням Ч. У. Морріса мова в повному семіотичному сенсі цього терміна є будь-яка міжсуб’єктна сукупність знакових засобів, застосування яких визначене синтаксичними, семантичними й прагматичними правилами. У випадку мовних знаків інтерпретація стає особливо складною, а індивідуальні й соціальні результати особливо важливими [10, с. 76] . Беручи за основу твердження, що мовне значення – це семіотична сутність [11, с. 35], а система мови – це мовний код [12, с. 119], спробуємо показати значущість терміна код та його похідних для інтерпретації знань про людину в рамках антропології.
Уважається, що вперше ідеї теорії інформації та семіотики були застосовані в антропології Клодом Леві-Стросом. У своїх пізніх роботах він визначав антропологію як частину семіотики [7, с. 66]. Низка його ідей мала визначальний уплив на подальший розвиток антропологічних досліджень, зокрема, думка про типологічну подібність (аналогію чи паралелізм) структур мови й структур культурної організації соціуму. Можливість тлумачення суспільства в цілому у залежності від теорії комунікації він називав «коперниківською революцією» [7, с. 67]. Сьогодні виділяються різні галузі антропологічних студій, які задають новітню парадигму антропологічного мислення. Для останнього характерна тенденція до комплексного узагальнення даних нагромаджених у філософській, культурній, соціальній, соціально-історичній, лінгвістичній, структурній, когнітивній антропології. Встановлено, що «антропологічні засади виявилися плідними в подоланні методологічних і світоглядних розбіжностей між філософськими, природничо-науковими та гуманітарними науками, а також для вироблення єдиних людиномірних цінностей, що консолідують теоретичні знання й практичну діяльність [13, с. 9]. Весь регістр антропологічних студій зорієнтований на універсальне осмислення людини як феномена. На думку авторки це осмислення може бути успішним лише за умови орієнтації досліджень на аналіз смислотвірної здатності людини. Смислотвірна здатність людини є єдиною творчою силою людського буття, а сам процес «олюднення» людини є створенням сукупності смислів (і їх комбінацій), що містяться в усіх аспектах життєдіяльності людини (тілесному, духовному, соціальному). Беручи за основу твердження, що надання смислу будь-якій людській дії чи вчинкові є діянням культури, можна визначити сукупність смислів (і їх комбінацій), які містяться в будь-якому предметі життєдіяльності людини, як код культури.
Національно-культурний простір як форма існування культури в свідомості людини включає в себе всі існуючі й потенційно можливі уявлення про феномени культури в членів національно-культурної спільноти [14, с. 7]. Фактично національно-культурний простір співвідноситься з тим інформаційно-когнітивним простором, у який занурена людина, і тому може розглядатися як середовище кодування інформації, у якому витворюється й упорядковується система культурних кодів.
Оскільки в культурі «фіксується спосіб життєдіяльності (виділення авторки статті) окремого індивіда, соціальної групи або всього суспільства в цілому» [15], то можна стверджувати, що інформаційно-когнітивний простір людини як середовище кодування інформації описується як співвідношення інформації й культури (рис. 1).
Рис. 1. Інформаційно-когнітивний простір людини як середовище кодування інформації
При цьому код культури можна розглядати (у найширшому розумінні) як сукупність знаків (символів) і їх комбінацій, які містяться в будь-якому предметі матеріальної і духовної діяльності людини, та спосіб їх інтерпретації. Таке розуміння кодів співвідноситься з поняттям символатів. Л. А. Уайт вводить цей термін на позначення предметів або явищ, що залежать від здатності людини до символізування, які існують самостійно, але при розгляді в певному контексті набувають особливого смислу. Їх можна розглядати й пояснювати у взаємозв’язку з організмом людини або у взаємозв’язку один з одним, абстрагуючись від організму людини. У першому випадку, тобто в соматичному контексті, ці предмети і явища є для нас людська поведінка й ми займаємося психологією. При розгляді в екстрасоматичному контексті вони стануть для нас культурою – культурними елементами чи культурними рисами, а ми займемося культурологією (виділення Л. Уайта). Отже, символати є об’єктом дослідження психології і культурології й вони різняться лише контекстами, у яких вивчається даний об’єкт [16].
Прикладом культурного коду є ікона як художній витвір, що має сприяти поклонінню, править за «браму таїни», «двері сприйняття» духовного світу за межами відтворених образів. Її «декодування» залежить від теологічних знань спостерігача та його здатності до інтерпретації інформації в рамках певної культури.
У когнітивній лінгвокультурології «мова культури» розглядається як різнорівнева знакова система особливого роду, що здатна передавати культурну інформацію в процесі вербалізації культурних концептів [17, c. 99]. Згідно з концепцією, що пропонується в цій статті, ця система становить певний мовнокультурний код. Мовнокультурні коди є частковим випадком культурних кодів, які забезпечують передумови комунікації, а їх оформлення відіграє визначальну роль у формуванні національно-культурного простору. Ці коди становлять окремий предмет антропологічних досліджень, і доречним є виокремлення окремого підрозділу мовознавчих студій – антропокультурної лінгвістики. Цей підрозділ передбачає дослідження зв’язку мови, культури та історії при відтворенні образу людини на основі мовних даних (рис. 2).
Одним з основних завдань антропокультурної лінгвістики є виявлення й аналіз монокультурних кодів, які репрезентують певні смислові домінанти культури. Такий аналіз набуває характеру інтерпретації мовних одиниць різних рівнів через інтерпретацію елементів культури, тобто осмислення того, яка культурна інформація в них закодована. К. Завершинський уважає, що людей об’єднує, перш за все, смислова єдність, прагнення утвердити певну смислову домінанту культури. Такі смислові домінанти народжуються» в лоні релігії, моралі, мистецтва й саме тому ці сфери є найбільш «культуромісними» [18]. Таке розуміння співвідноситься з нашою знаково-символічною концепцією монокультурного коду. За цією концепцією певні лексичні одиниці виступаючи носіями «культурних смислів» перетворюються в особливі знаки – знаки-символи. Наприклад, ікона як мовнокультурний код «декодується» в лінгвістичному контексті, оскільки є полісемантичною мовною одиницею, і у кожному випадку можемо виявити різні «культурні» семи в структурі цього коду.
Рис. 2. Комплексний характер дослідження мовної картини людини в антропокультурній лінгвістиці
Світ культури – світ культурних смислів, котрі згуртовують людей у національно-культурні спільноти. Для мовно-культурного коду суттєвою є міра смислової символічної насиченості при кодуванні будь-якого компонента життєдіяльності людини: фізичного, духовного, соціального. Таким чином, мовнокультурний код як відкрита для багатьох інтерпретацій система мовних знаків та їх комбінацій, що становлять вербальний модус культурного універсуму, забезпечує виконання пізнавальної, ціннісно-орієнтаційної та адаптаційної функцій у процесі приєднання феноменів людського буття до смислів людської діяльності.
Підсумовуючи слід зазначити, що використання терміна код для аналізу способів представлення інформації в культурологічних та лінгвістичних дослідженнях є абсолютно обґрунтованим, оскільки він чітко відображає семіотичний (тобто кодовий) характер позначуваних одиниць. Слід також додати, що, оскільки природна людська мова, взаємодіючи із значною кількістю різноманітних немовних чинників, виявляє себе як особливий мовний код, якому властива специфічна категоріальна організація [12], то подальшу перспективу цього дослідження можна визначити як вивчення категорій організації мовних кодів в спілкуванні з урахуванням національно-культурної специфіки останнього.
1. Кияк Т. Вузькогалузеві терміни як основа формування та квазіреферування фахових текстів / Тарас Кияк // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – 2008. – № 620. – С. 3–5. 2. Полный латинскій словарь, составленный по современнымъ латинскимъ словарямъ Ананьевымъ, Яснецкимъ и Лебединскимъ. – М.: Въ Типографіи Каткова и К., 1862. – 910 с. 3. Етимологічний словник української мови: [у 7 т.] / [ред колегія О. С. Мельничук (гол. редактор), В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко] – Т. 2 (Д–Копці). – К.: Наук. думка, 1985. – 570 с. 4. Словник української мови: [в 11 т.] / [Білодід І. К. (голова ред. колегії)] – Т. ІV (І–М) – К.: Наук. думка, 1973. 5. Енциклопедія кібернетики: в 2 т. / [Глушков В. М. (відпов. ред.)] – Т. І. ‒ К.: Головна редакція УРЕ, 1973. – 583 с. 6. Англо-український тлумачний словник з обчислювальної техніки, Інтернету і програмування. – вид. 2. – К.: Видавничий дім «СофтПрес», 2006. – 824 с. 7. Мечковская Н. Б. Семиотика: Язык. Природа. Культура: курс лекций / Нина Борисовна Мечковская. – М.: Издательский центр «Академия», 2004. – 432 с. – (Учеб. пособие для студ. филол., лингв. и переводовед. фак. высш. учеб. заведений). 8. Усманова А. Р. Код // Социология: энциклопедия: [сост. А. А. Грицанов, В. Л. Абушенко, Г. М. Евелькин, Г. Н. Соколова, О. В. Терещенко] / А. Р. Усманова ‒ Мн.: Книжный дом, 2003. ‒ 1312 с. ‒ (Мир энциклопедий). 9. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми: підручник / Олена Олександрівна Селіванова. – Полтава: Довкілля-К, 2008. – 712 с. 10. Моррис Ч. У. Основания теории знаков / Чарльз Уильям Моррис // Семиотика: Антология [сост. Ю. С. Степанов] – изд. 2-е, испр. и доп. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2001. – С. 45–97. 11. Васильев Л. М. Значение как знаковая модель неязыкового содержания (образного и логическог) / Л. М. Васильев // Исследования по семантике: межвуз. научн. сб. Вып. 24: [отв. ред. С. Е. Родионова]. – Уфа: РИЦ БашГУ, 2008. – С. 33–38. 12. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: підручник / Флорій Сергійович Бацевич. – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – 344 с. 13. Головко Б. А. Сучасна філософська антропологія: історико-філософський аналіз основних напрямків: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філос. наук: спец. 09.00.03 «Історія філософії»/ Б. А. Головко. – К., 1994. – 48 с. 14. Красных В. В. Точки над і или многоточие?.. (к вопросу о современной научной парадигме) / В. В. Красных // Язык, сознание, коммуникация: сб. статей [отв. ред. В. В. Красных, А. И. Изотов] – М.: МАКС Пресс, 2001. – Вып. 16. – С. 5–12. 15. Философский энциклопедический словарь / [гл. ред.: Л. Ф. Ильичев, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалев, В. Г. Панов] – М.: Сов. энциклопедия, 1983. – 840 с. 16. White L.A. The Concept of Culture/ L. A. White // American Anthropologist. – Wash., 1959. ‒ Vol. 61. – P. 227–251. 17. Алефиренко Н. Ф. Языковая картина мира и этнокультурная специфика слова / Николай Федорович Алефиренко // Мова і культура: науковий журнал. ‒ Вип.9. ‒ Т. І (89). Філософія мови і культури – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2007. ‒ С. 97–104. 18. Завершинский К. Культура и культурология в жизни общества [Електронний ресурс] / К. Завершинский. – Режим доступу:http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Culture/Zaver/03.php.