Українське зіставне термінознавство – новий перспективний напрям сучасного мовознавства, що виник на стикові трьох наук – загального термінознавства, зіставної лінгвістики й теорії перекладу – і виокремився в самостійну науково-застосовну дисципліну в 80-і рр. XX сторіччя.
Актуальність зіставних досліджень термінологій і терміносистем у різних мовах полягає в тому, що вони дають змогу виявити в досліджуваних мовах схожі й відмінні ознаки, знайти універсальні та унікальні явища, допомагають глибше проникнути до внутрішнього механізму кожної із зіставлюваних мов і зрозуміти їхню національну специфіку. Крім того, вони сприяють удосконаленню чинних й укладанню нових термінологічних словників, розвиткові машинного перекладу та систем штучного інтелекту, вивченню чужоземних мов для спеціальних цілей.
Велика заслуга в розроблянні й обґрунтуванні теоретичних проблем зіставного термінознавства як особливого напряму в мовознавстві належить насамперед А. В. Крижанівській, Ф. А. Циткиній, В. М. Лейчику, Л. Б. Ткачовій та ін. у працях цих науковців-термінознавців, опублікованих у 80-і рр. XX сторіччя. Саме там закладено теоретичні засади зіставних досліджень термінів і терміносистем, представлено досвіди практичного аналізу термінологій різних мов. Ці науковці вперше спробували сформулювати об’єкт, предмет і завдання зіставного термінознавства, описати структуру цієї лінгвістичної науки, розробити принципи зіставного аналізу термінів і терміносистем, виокремити рівні зіставного аналізу термінів та їхніх упорядкованих сукупностей, визначити методи й методику зіставного вивчення термінологій та їхніх елементів, виявити специфічні теоретичні й практичні продукти зіставного термінознавства.
Однак, незважаючи на значні успіхи в цій царині, українське зіставне термінознавство значно відстає від інших галузей зіставного мовознавства – фонології, граматики, лексикології, фразеології та стилістики. Чимало кардинальних проблем теорії та практики зіставного дослідження терміносистем і досі нерозв’язано, наприклад, низка проблем, пов’язаних із визначенням одиниць, категорій, принципів і параметрів термінологічних зіставлень, а також питань, пов’язаних з методикою проведення зіставного аналізу термінів і терміносистем.
Отже, постала негайна потреба зінвентаризувати й узагальнити досягнуті в рамках зіставного термінознавства теоретичні та практичні результати, розв’язати низку пекучих проблем, окреслити завдання для дальшого розвитку цієї науки.
Мета статті – висвітлити становлення і розвиток зіставного термінознавства в Україні. Завдання статті: 1) уточнити об’єкт і предмет зіставного термінознавства; 2) схарактеризувати основні завдання та розділи зіставного термінознавства на сучасному етапі; 3) визначити аспекти, одиниці й параметри термінологічного зіставлення; 4) зінвентаризувати і проаналізувати наявні дисертаційні дослідження українських науковців у галузі зіставного термінознавства; 5) визначити завдання для дальшого розвитку зіставного термінознавства в Україні.
Узагальнюючи досягнення в розробленні теоретичних засад зіставного термінознавства, сформулюймо такі положення.
Зіставне термінознавство – це одна із галузей зіставного мовознавства й рівночасно одна із галузей термінознавства, що, за визначенням В. М. Лейчика, зіставляє терміни та їхні сукупності тобто термінології та терміносистеми, які належать до однієї, двох чи декількох близьких галузей знання або діяльності при відмінності природних мов, на базі яких ці терміни й терміносистеми існують [16, с. 3], або зіставляє декілька термінологій і терміносистем у тій самій мові.
Таким чином констатуємо, що об’єктом вивчення зіставного термінознавства є різномовні терміни й цілі терміносистеми однієї поняттєвої сфери, або зрідка – низка термінологій різних поняттєвих сфер у тій самій мові.
Предметом зіставного термінознавства, на думку Ф. А. Циткіної, є закономірності системи подібностей та відмінностей у граматичній, словотвірній і лексико-семантичній структурі термінів і терміносистем двох, трьох або більше національних мов [28, с. 138]. А також вивчення системи подібностей і відмінностей на граматичному, словотвірному й лексико-семантичному рівнях термінологій різних галузей знання в тій самій мові.
Щодо структури зіставного термінознавства, то нині можна виокремити, на думку В. М. Лейчика, принаймні, декілька розділів. У першому розділі – зіставлення термінів, що входять до тієї самої галузі знань або діяльності й належать до двох або більше національних мов. Другий розділ містить зіставлення термінів і терміносистем двох, трьох або більше близьких галузей знань або діяльності, що функціюють на базі як однієї, так і двох або більше національних мов. У третьому розділі – проблематика міжмовного запозичення термінів. Четвертий розділ містить проблематику лінгвістичної теорії перекладу, наскільки це належить до перекладу термінів у складі текстів науково-технічної літератури й документації. Ці розділи названо та схарактеризовано в науковій праці В. М. Лейчика «Основні положення зіставного термінознавства» [16, c. 5].
Методи зіставного термінознавства доволі різноманітні. Загальновідомо, що зіставне термінознавство запозичує методи із суміжних галузей мовознавства й широко використовує їх для зіставного вивчення термінів і терміносистем. До них належать: зіставний метод, описовий метод, морфемний аналіз, аналіз за безпосередніми складниками, словотвірний аналіз, методи лінгвостатистики, дефінітивний і контекстний аналізи. Головним методом є зіставний, тобто сукупність прийомів дослідження й опису терміносистеми однієї поняттєвої галузі через її системне синхронне зіставлення з терміносистемами інших мов, або зіставлення терміносистем різних поняттєвих галузей на основі однієї мови з метою виявлення системи ізоморфних і аломорфних рис зіставлюваних терміносистем.
Українське зіставне термінознавство ставить перед собою комплекс теоретичних і застосовних завдань. Узявши за основу сформульовані У. К. Юсуповим завдання зіставного мовознавства, до теоретичних завдань зіставного термінознавства зарахувати: 1) визначення подібностей і відмінностей термінів і терміносистем у різних національних мовах; 2) виявлення тих ознак терміносистем зіставлюваних мов, що залишилися непоміченими під час вивчення терміносистем однієї мови; 3) визначення системних відповідностей / невідповідностей між терміносистемами зіставлюваних мов (тобто визначення міжмовних термінологічних еквівалентів і лакун); 4) виявлення характерних для терміносистем певних мов тенденцій; 5) визначення взаємодії та взаємозбагачення терміносистем зіставлюваних мов [19, с. 6].
До застосовних завдань зіставного термінознавства належать: 1) формування фонду загально-наукових, міжгалузевих й інтернаціональних термінів; 2) удосконалення практики зіставної термінографії, тобто створення двомовних і багатомовних термінологічних словників; 3) удосконалення методики модернізації й стандартизації термінології зіставлюваних мов; 4) готування рекомендацій щодо перекладу термінів в умовах наукового, виробничого й навчального спілкування [16, с. 9–10].
Зіставне вивчення термінологічної лексики, як і лексики загальновживаної, можливе в семасіологічному й ономасіологічному аспектах [6; 9; 20]. У семасіологічному аспекті зіставляють значення термінів, визначається обсяг лексико-семантичних груп термінів і виявляються семантичні відмінності між компонентами цих груп [6, c. 233–234]. Семасіологічний підхід до зіставлення термінологічних одиниць двох або більше мов ґрунтовано на близькості їхніх значень і цікавиться відповідностями тільки на рівні змісту, тобто обсягом і характером значеннєвої структури термінів, єрархією їхніх лексико-семантичних варіантів [9, с. 6]. Семасіологічний аспект, на думку В. М. Манакіна, дає змогу виявити специфіку варіювання зіставлюваних термінів, або семантичні подібності й відмінності великих термінологічних об’єднин [20, с. 73].
Якщо взяти за основу сформульовані В. М. Манакіним параметри зіставлення лексичних одиниць, семасіологічними параметрами зіставлення термінологічних одиниць можна вважати: 1) обсяг і зміст основних компонентів семантичної структури термінів: лексем, сем тощо; 2) парадигматичні угрупування термінів (гіперогіпонімічні, синонімічні, антонімічні); 3) явище асиметрії в термінологічній лексиці (полісемія, омонімія) тощо, тобто такі ознаки, які виявляють відмінності в семантичному наповненні термінологічних відповідностей різних мов.
У ономасіологічному аспекті зіставляють різноманітні терміни, що позначають той самий об’єкт, визначають своєрідність уживання лексико-семантичних груп термінів у кожній мові, виявляють нерівномірність уживання термінів із різними семантичними компонентами [6, с. 234]. Ономасіологічний аспект ґрунтовано, на думку Ю. О. Жлуктенка, на спільності або тотожності денотата [9, с. 4].
Ономасіологічними параметрами термінологічного зіставлення можна вважати ознаки, які виявляють розбіжності термінів за способом термінологічної номінації. До них належать: 1) джерело номінації (питомі / запозичені терміни); 2) структуру термінологічних найменувань (прості / похідні терміни, спільнокореневі / різнокореневі терміни тощо); 3) характер мотивації термінів; 4) форму термінологічних найменувань (терміни-слова / терміни-словосполуки) та інші ознаки [20, с. 153].
І, нарешті, одиницями зіставлення у термінознавстві треба визнати: 1) терміни й основні компоненти їхньої семантичної структури; 2) тематичні й лексико-семантичні угрупування термінів; 3) словник, що охоплює ввесь термінологічний континуум цієї галузі знання або діяльності.
Аналіз наукової літератури свідчить, що зіставне термінознавство в Україні поступово розвивається. Про це свідчить як наявність розроблених теоретичних засад для зіставних термінологічних досліджень, так й активізування дисертаційних досліджень на початку XXI ст. в цій царині, що стосується передовсім кандидатських праць, аналіз яких дає можливість установити напрями розвитку цієї галузі науки. Обстеження 20 кандидатських дисертацій, захищених в Україні у 2000–2017 рр., висвітлює основні тенденції, напрями, аспекти зіставних термінологічних досліджень, реєстр досліджуваних терміносистем і зіставлюваних мов.
Інвентаризація українських дисертаційних досліджень за 2000–2017 рр. у галузі зіставного термінознавства свідчить, що досліджені такі 9 терміносистем на матеріалі двох мов, одна з яких українська: лінгвістики на матеріалі української та англійської (Рогач, 2000), фінансів – англійської та української (Кришталь, 2003), менеджменту – російської та української (Зеленцова, 2006), юриспруденції – української та англійської (Ляшук, 2007), юриспруденції – української та французької (Смужаниця, 2011), виборчого процесу й виборчих процедур – англійської та української (Старченко, 2013), торгівлі – німецької та української (Мороз, 2013), маркетинґу – німецької та української (Коваленко, 2013), кінематографії – французької та української (Лоскутова, 2016). І, крім того, є одне дослідження суспільно-політичної термінології на матеріалі турецької та кримськотатарської мов (Арслан, 2006).
На матеріалі трьох національних мов, і української теж, досліджено такі 7 термінологій: кібернетики на матеріалі англійської, української та російської (Брагіна, 2001), інформатики та обчислювальної техніки – французької, української та російської (Нікуліна, 2004), біржової галузі англійської, української та російської (Жданова, 2003), юриспруденції – російської, української та німецької (Баланаєва, 2013), сільськогосподарської та ґрунтової мікробіології – англійської, української та польської (Кислухіна, 2014), соціолінгвістики – української, польської та англійської (Бутковська, 2016), інструкцій до медичних препаратів – української, польської та німецької мов (Перхач, 2017).
На матеріалі чотирьох національних мов досліджено терміносистему правових актів ЄС англійської, німецької, французької та української мов (Гідора, 2017).
На матеріалі п’ятьох національних мов досліджено термінології юриспруденції та економіки української, російської, німецької, французької та англійської мов (Вакулик, 2004).
Аналіз дисертаційних праць свідчить, що більшість їх виконано в межах першого розділу зіставного термінознавства, який присвячено вивченню однієї терміносистеми на матеріалі двох, трьох або більше зіставлюваних національних мов, а основними зіставлюваними мовами є українська, англійська, французька, німецька, польська й російська. Причому частину зіставних досліджень проведено в ономасіологічному аспекті, тобто параметрами для зіставлення є джерело номінації, структура термінів, характер мотивації термінів, форма термінологічних найменувань тощо (Жданова, 2003; Нікуліна, 2003, Баланаєва, 2013 та ін.), а частину – у семасіологічному аспекті, тобто ознаками для зіставляння є компоненти семантичної структури, парадигматичні угрупування термінів, явище асиметрії термінологічного знака тощо (Ляшук, 2007 та ін.). Однак більшість зіставних досліджень поєднують семасіологічний та ономасіологічний аспекти (Кришталь, 2003; Бутковська, 2016 та ін.). Крім того, наявні зіставні дослідження термінологій у соціокогнітивному аспекті (Рогач, 2000), у етимологічному й етнолінгвістичному аспектах (Арслан, 2006), у лінгвокогнітивному й лінгво-культурному аспектах (Перхач, 2017).
Одна дисертація стосується другого розділу зіставного термінознавства, який присвячено зіставному вивченню декількох терміносистем на базі однієї або декількох мов (Кім 2006). У цій праці проведено зіставне дослідження чотирьох термінологічних систем: економіки, металургії, інформатики та математики в тій самій мові (російській).
Окрему групу становлять дисертаційні дослідження, що розглянуто в рамках третього розділу зіставного термінознавства, який присвячено дослідженню міжмовних запозичин термінів, вивченню ролі й місця запозичин у творенні терміносистем спеціальних галузей знання, виявленню екстралінгвістичних і лінгвістичних чинників запозичення в терміносистемах тощо (Вакулик, 2004; Зеленцова, 2006; Смужаниця 2011).
Отже, зіставне термінознавство поступово розвивається в Україні, про що свідчить низка розроблених теоретичних засад у цій галузі й зактивізування процесу написання дисертаційних досліджень зі зіставного термінознавства на початку XXI ст.
Завданнями, які сприятимуть дальшому розвиткові цієї галузі знання, на наш погляд, є: 1) удосконалювання методики зіставного дослідження терміносистем різних мов; 2) додавання до зіставлення інших мов, і, першочергово, мов національних меншин України (білоруської, молдавської, кримсько-татарської, болгарської, угорської та румунської); 3) доєднання проблематики зіставного термінознавства до тематики регіональних, всеукраїнських і міжнародних термінознавчих конференцій в Україні; 4) продовження й удосконалення практики термінографії, тобто створення двомовних і багатомовних словників термінології різних галузей знання або діяльності; 5) написання навчальних посібників і підручників із зіставного термінознавства; 6) розробляння рекомендацій щодо методичного організування навчання студентів чужомовної термінології фаху у процесі викладання МСЦ (мови для спеціальних цілей) тощо.