За час існування в умовах незалежності України непростий шлях становлення і розвитку пройшли її Збройні сили, які сьогодні належать до найефективних армій світу. Такий же шлях здолали військова освіта й наука, а отже, і військова субмова загалом. Маємо нині неабиякі здобутки військової терміносистеми. Про це свідчать військові статути, численні галузеві словники, навчальні підручники та посібники, монографії, захищені дисертації тощо. Серед них: «Словник основних термінів з питань бойової і мобілізаційної готовності у Збройних силах України» [11], «Словник ракетних військ і артилерії» [12], підручники й навчальні посібники С. Власенка [1], О. Дробана [4], В. Зеленського [6], О. Гулика [3], О. Красюка [7], П. Ткачука [13], В. Яковенка [16] та інших.
Звертає на себе увагу й інший аспект проблеми: уже доволі широко досліджено етапи історії розвитку української військової термінології, які відображено зокрема у працях С. Гриценко [2], І. Литовченко [8], Л. Мурашко [9], Л. Туровської [14], Я. Яремка [17], Н. Яценко [19] та інших.
У більшості з них предметом аналізу є писемні пам’ятки, твори красного письменства. Адже, відтворюючи певну добу, письменники використовували питомі й запозичені терміни, які відповідали тогочасним досягненням військового ремесла. Цікаві щодо цього є статті Н. Яценко «Військова лексика в історичних романах Ліни Костенко» [18], О. Дубинець «Військова лексика в романі Романа Іваничука “Мальви”» [5], «Військова лексика в історичній прозі П. Куліша» [20], С. Гриценко «Тенденції розвитку лексико-семантичної групи, «назва зброї та її частин» (на матеріалі українських писемних пам’яток XVI–XVII ст.)» [2] й інші. Отже, заналізування військових термінів у цих працях стосується творів на історичну тематику.
Однак поза увагою науковців і досі є проблема функціювання військових термінів і номенів як частини термінологічної лексики сучасної української мови в художньому дискурсі про наше сьогодення. Саме військова термінологія документально-фантастичного роману Ю. Щербака «Зброя Судного дня» [15] (2016 р.) і є предметом цього дослідження.
Твір рясніє військовою термінологією та номенами, що тепер використовують у зоні бойових дій на Донбасі й поза нею. Це назви операцій, військових центрів, лабораторій, штабів, найменування компаній, проектів, новітніх бойових виробів, військових ударів, кодових імен осіб тощо.
Уже в зав’язці твору генерал Голубко, доповідаючи своїми однодумцями зазначає: змінилася «оперативно-тактична і стратегічна ситуація» [15, с. 36]. Це типовий загальновійськовий термін. Там само: «вони (росіяни – К. П.) обстріляли аеропорт (ідеться про Іловайськ)», із «240-мілі-метрового самохідного міномета “Тюльпан”» [15, с. 36]. Це складний п’ятикомпонентний термін, що належить до сучасної ракетно-артилерійської термінології. Далі військовик припускає, що в районі Іловайська ворог міг використати проти українських десантників і «ядерні двокілотонні заряди “Світоч”, “Смола” чи “Фата”» [15, с. 36]. Це також типові чотирикомпонентні терміни, якими послуговуються в сучасній ракетно-артилерійській галузі.
На зібранні до 50-річчя Василя Нечерди, загиблого в зоні АТО, огрядний чоловік зі зеленими шевронами батальйону «Київська Русь» згадує про перші дні війни на Донбасі: «ми були голі й босі, погано озброєні тільки АК, ПМ, СВД» [15, с. 146–147]. Так, абревіатурою АК позначено автомат Калашникова, ПМ – пістолет Макарова, СВД (українською СГД) – скорочена назва снайперської ґвинтівки Драгунова – це й досі широковживані загальновійськові терміни. Той самий боєць згадує, що музейники, подарували атовцям свій музейний експонат БРДМ – бойова розвідувальна дозорна машина ще часів Чапаєва. Так автор окреслює реальне становище, у яке потрапили вояки на початку російсько-української війни.
Роздуми-зізнання персонажів роману підводять до думки, що теперішня війна з Росією є кара Україні за злочини тих високопосадовців, що нищили армію, розпродаючи національне озброєння. Читач дізнається, що саме продали тодішні очільники Збройних сил України [15, с. 234]:
– Зенітно-пускові ракетні комплекси «Тунгуска» і «Тор» до Сомалі;
– загоризонтальну РЛС (радіолокаційну станцію) до Ефіопії;
– шість надсекретних крилатих ракет повітряного базування Х-22 см до Китаю та Ірану;
– танки Т-64 до Конго.
А ще, як на догоду Москві, Янукович і міністр оборони Лебедєв знищили «Сапсап» [15, с. 75] – тактичний комплекс дальністю 500 км, комплекс швидкого розгортання, високоточна ракета. Це реальні терміни, назви виробів сучасної української зброї, яка могла б зміцнити силу української армії, якби на чолі держави й війська були патріоти.
Роман Юрія Щербака «Зброя Судного дня» засвідчує розвиток української військової термінології, подає її певну еволюцію і характеристику. Так, у картині, де змальована спецоперація, яку мала здійснити на території України російська диверсійна група зі знищення одного з творців ядерної зброї – українця Василя Рубана, зазначено види модерного озброєння, яке мали використати вороги: «снайперська гвинтівка 54М-24 з важкими набоями Win Mac 300 і прицілом із 32-разовим збільшенням; найновіший штурмовий автомат Калашникова АК-12 м з підствольним гранатометом; граната ГРД-3 (граната ручна димова)» [15, с. 300]. Це характеристики новітньої зброї як українських, так і російських військ.
Уявою автора під час сучасної російсько-української війни група патріотів створює підпільну організацію «Марс-Рось» з метою відновлення ядерного щита України. Організатором групи став колишній генерал розвідки Неселовський, якого колеги іменують Гровс (за аналогією до Леслі Гровса, генерал-лейтенанта США у 1942–1947 рр. керівника проекту «Мангеттен» щодо створення ядерної зброї). До групи ввійшли екс-заступник міністра оборони України Андрій Дергачов (позивний «Никодим»), академік Глобин – екс-радник президента Кучми з національної безпеки (позивний «Луна»), фінансист проекту Бородатий Господар (позивний «Карл Маркс»). А керував групою чоловік із позивним «Медуза» – особа, ні прізвища якої, ні посади ніхто не мав права знати [15, с. 83]. І «Никодим», і «Гровс», і «Луна», і «Карл Маркс», і «Циган» (позивний Василя Нечерди) – це кодові імена, що надають із метою безпеки, як колись під час Другої світової війни на фронті й тепер у межах Операції об’єднаних сил. Цілком логічно ці кодові імена вважати, якщо не суто військовою термінологією, то військовою номінацією, адже ними й тепер послуговуються у збройних силах.
Змальовуючи картини України й світу XXI ст., автор не міг обійтися і без використання технологічного номена – спеціальної ідентифікаційної одиниці термінологічної системи, «що називає конкретний зразок чи серію предметів масового виробництва й репрезентує номенклатуру певної галузі науково-технічних знань» [10, с. 140]. Це «Модуль» [15, с. 85] – номен підприємства в чорнобильській десятикілометровій зоні; назви ядерних центрів і лабораторій в Ізраїлі «Нахаль Сорек» і «Дімо» [15, с. 35]; НЯП (лабораторія порівняльного оцінювання отримання низькозбагаченого ядерного палива в Києві) [15, с. 45]; SILEX – австралійська компанія з розробки технологій збагаченого урану [15, с. 44]; назви компаній, які торгували краденою українською зброєю – «Радма» і «Атомир»[15, с. 236]; державна компанія «Military YMPEX» [15, с. 236], що у 90-х роках була стабільним гравцем на ринку зброї та годувала доларами владну верхівку.
Оскільки автор визначив жанр свого твору як документально-фантастичний роман. Це дало йому підстави ввести у канву сюжету уривки з журнальних і газетних статей, тексти військових донесень і декларацій, а також уявного монологу Звіра з безодні, за яким легко вгадується злочинна подоба російського президента Путіна. У мріях Звіра далекосяжні плани: спочатку створити Київську Русь-2, а згодом прийняти корону Володаря Світу, але неодмінно з рук американського президента! У своєму третьому внутрішньому монолозі [15, с. 339–341] Звір уже називає військову операцію «Різдвяний дар» із вторгнення 3 млн біженців із Близького Сходу на територію Священної Римської імперії, підготовку операції «Турецька лазня» – закладання ядерних мін великої потужності в Чорному морі, неподалік протоки Босфор. Звір-Путін хизується своїми володіннями – об’єктом «Светлячок» (Кремль-2)», що в товщі уральських гір, – головним резервним центром керування під час Третьої світової війни… Ці фантазійні роздуми Звіра разом з ужитими термінами й номенами сприймаємо як вірогідні на ґрунті сучасних політичних реалій. Так само як і згадувані ним абревіатури – ПРО (протиракетна оборона), ГРУ (головне розвідувальне управління), СЗР – служба зовнішньої розвідки), що сьогодні належать до військової термінології обох країн.
Завершальна частина роману також рясніє військовими термінами й номенами, зокрема в картині, де учасники проекту зі створення ядерної зброї збираються на березі Дніпра, щоб відзначити народження космічно-ядерних сил України. Коли зійшли до святкового столу на баржі присутнім відкрили отвір у трюмі, де вони побачили крилату ракету «Блискавка» із серії ракет «Умань-СД». Абревіатура «СД» – від Судний день (критичний момент загибелі України). Учасники проекту досягли своєї мети – з’явилося зброя помсти, зброя відстрашення, яка гарантує порятунок України від Орди.
Проте шлях до цього був сповнений небезпек, ризиків і труднощів. Змальовуючи його, показуючи ймовірну послідовність зі створення ядерної зброї, романіст, природно, уживав відповідні терміни. Спочатку було створення РРП – так званої «брудної» бомби з ужитого ядерного палива, оснастивши її високобризантною вибухівкою (трискладовий аналітичний ракетно-артилерійський термін – К. П.)». Дізнаємося, що важче було створити чисті А-бомби, бо тут ключовим складником є спосіб підпалу, який міг би всебічно стиснути півсфери з ураном чи плутонієм до критичної маси, тобто збагатити уран чи плутоній за допомогою лазера [15, с. 45]. Цього домоглися українські науковці!
Таким чином у творі «Зброя Судного дня» Ю. Щербаку вдалося створити особливу візію сьогодення: завдяки публіцистичним роздумам, уведенням у сюжет документів, газетних і журнальних повідом, усією системою образів. Та оскільки предметом його художнього дослідження є та зброя, яка має відвернути Армагедон, то письменникові мав задіяти ті численні військові терміни й номени, які нині є у практиці військовиків різних галузей. Вони дали змогу авторові подати повну картину дійсності та стали своєрідним свідченням того, як, розвиваючись, збагачується сучасна українська військова терміносистема.