Про пасивні дієприкметники

1998;
: сс. 36 – 40
1
Професор кафедри інформаційних систем і стандартизації Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Пасивні дієприкметники в українській науково-технічній термінології вживають, щоб передати ознаки стану об’єкта, що перебуває в дії. Найчастіше доводиться позначати ознаки стану, зумовлені перебуванням об’єкта у доконаній дії, для чого вживають дієприкметники доконаного виду (змінена величина, розтягнена пружина, здійснена процедура). Не рідко доводиться позначати ті самі ознаки, пов’язані з перебуванням у недоконаній дії, для цього служать дієприкметники недоконаного виду (змінювана величина, розтягувана пружина, здійснювана процедура). Часом без потреби, але під впливом російської мови, пасивні дієприкметники недоконаного виду (див. останній приклад) вживають не за їхньою прямою признакою, а щоб позначити здатність об’єкта піддаватися дії, але ж для цього українська мова має цілком досконалі засоби – віддієслівні прикметники (змінна величина, розтяжна пружина, здійсненна процедура). Оскільки склалося так, що абсолютна більшість українців краще володіє російськомовними засобами позначання згаданих вище понять, то дуже важливо показати, чим відрізняються українськомовні засоби від російськомовних.

 

Засоби української мови

Поняття

Засоби російської мови

Пас. дієприкметник док. виду (-ний,-ований; від дієслова док. виду); відпо­від­ний іменник (-ність, -ованість)

(1)

Стан об’єкта, зумовлений перебуванням у доконаній дії

Пас. дієприкметник мин. часу (-нный; від дієслова док. або недок. виду); відповідний іменник (-нность)

Пас. дієприкметник недок. виду (-ний, -ований, -овуваний; від дієслова недок. виду); відповідний іменник (-ність, -ованість)

(2)

Стан об’єкта, зумовлений перебу­ванням у недоконаній дії

Пас. дієприкметник теп. часу (-мый; від дієслова недок. виду); відповідний іменник (-мость); акт. дієприкм. (-щийся)

Віддієслівний прикметник  (-ний, -енний, -анний, -овний; від дієслова док. виду); відповідний іменник (-ність, -овність)

(3)

Здатність об’єкта піддаватися дії

Віддієслівний прикметник (-мый; від дієслова док. виду); дієприкметник теп. часу (-мый); відповідний іменник (-мость); акт. дієприкм. (-щийся)

 

 

Поєднаний, поєднаність                     – (1) –             объединенный, объединенность

Поєднуваний, поєднуваність              – (2) –             объединяемый, объединяемостьобъединяющийся

Поєднанний, поєднанність                 – (3) –             объединимый, объединимостьобъединяющийся

Здійснений, здійсненість                     – (1) –             осуществленный, осуществленность

Здійснюваний, здійснюваність           – (2) –             осуществляемый, осуществляемость

Здійсненний, здійсненність                 – (3) –             осуществимый, осуществимость

Спрогнозованийспрогнозованість   – (1) –             спрогнозированный, спрогнозированность

Прогнозований, прогнозованістьспрогнозовуваний, спрогнозовуваність – (2) – прогнозируемый, прогнозируемостьпрогнозирующийся

Спрогнозовний, прогнозовність         – (3) –             прогнозируемый, прогнозируемость, прогнозирующийся

Зорганізований, зорганізованість      – (1) –             организованный, организованность

Організований, організованістьзорганізовуваний, зорганізовуваність – (2) – организуемый, организуемостьорганизующийся

Зорганізовний, зорганізовність          – (3) –              организуемый, организуемость, организующийся

Здеформований, здеформованість    – (1) –              деформированный, деформированность

Деформований, деформованістьздеформовуваний, здеформовуваність – (2) – деформируемый, деформируемостьдеформирующийся

Здеформовний, здеформовність        – (3) –             деформируемый, деформируемость, деформирующийся

Напружений, напруженість              – (1) –             напряженный, напряженность

Пружений, пруженістьнапружуваний, напружуваність – (2) – напрягаемый, напрягаемость, напрягающийся

Напружний, напружність                 – (3) –             напрягаемый, напрягаемость, напрягающийся

 

Найпоширеніші помилки, щодо вживання українських пасивних дієприкметників, такі:

Через зовнішню схожість українських пасивних дієприкметників недоконаного виду (організований, деформований) і російських пасивних дієприкметників минулого часу (организованный, деформированный), перших вживають на російський лад і позначають стан, зумовлений перебуванням у доконаній дії, замість того, щоб ужити прямо призначені для цього дієприкметники доконаного виду (зорганізований, здеформований). Якщо для побутового чи художнього стилю допустимо говорити одне, маючи на увазі інше, то для наукового чи ділового стилю це – зовсім не потрібно; якщо у побутовому мовленні не великий гріх – вишиту сорочку назвати вишиваною, то у викладі технологічного процесу це – недопустимо, бо вишивана – насамперед та, що перебуває в недоконаному процесі вишивання (поняття 2), а вишита – однозначно та, яку вже вишито (поняття 1); отже, якщо є два поняття (1) і (2), і є в українській мові, практично завжди, два слова, що їх означають, то чому б заради однозначности термінології не унормувати вживання пасивних дієприкметників за прямою признакою. Російська мова має підстави, щоб дозволити собі плутати такі дієприкметники, як, наприклад, деформированный і сдеформированный, бо по-перше – обидва слова стосуються минулого часу, а по-друге – для теперішнього часу вона має слово деформируемый. Наявні в українській мові пасивні дієприкметники деформованийздеформований та здеформовуваний насамперед розрізняються за категорією виду – доконаністю (здеформований) та недоконаністю (деформованийздеформовуваний), бо розрізняти їх за часом, як це робить офіційне українське мовознавство, не можна, адже два останні стосуються як теперішнього, так і минулого часу, а відрізняються тим, що здеформовуваний – ознака перебування в недоконаній багаторазовій дії, а деформований – у процесі деформування взагалі. Оскільки відмінність між двома останніми не дуже вагома та й не всі дієслова, а лише ті, доконаний вид яких утворюється за допомогою префікса, мають два похідних дієприкметники недоконаного виду, то їх, здебільшого, можна вважати синонімами.

Через те, що російська мова може утворювати віддієслівні прикметники для позначання здатности піддаватися дії лише від обмеженого кола дієслів (тих, доконаний вид яких має суфікса –ить, а недоконаний – -ать) і тому їй доводиться, для всіх інших випадків, замість прикметників вживати дієприкметники теперішнього часу, українці й собі замість прикметників вживають дієприкметники (мислячи по-російському вважають, що прогнозованийпередбачуванийзмінюваний це – той, якого можна спрогнозуватипередбачитизмінити і тому вживають їх замість спрогнозовнийпередбачнийзмінний).

Відомо, що мова – не тільки засіб передавання інформації, але й спосіб мислення. Говорити про застосування українського способу мислення в українській термінології можна буде тоді, коли український науковець не буде шукати українських відповідників до російських чи якихось інших слів або словосполук, а вільно володітиме тими понятійними категоріями, які виробила і здатна виражати українська мова.

Тож чи мислить сучасний український науковець цими засобами і чи потрібні вони йому ? А чи не ускладнює мови трохи більша, ніж в інших мовах, кількість слів? Не ускладнює, якщо їх утворено за певним ладом (правилами), бо тоді слів пам'ятати не треба, а треба знати лише кілька правил творення їх, а якщо до тих правил призвичаїтися, то вони працюватимуть самочинно і напівсвідомо, так, як зараз спрацьовують деякі російські. Початки такого ладу українська мова виробила, варто лише розвивати їх, а не відкинути і переймати чужі – часто примітивніші. Зважмо на те, що йдеться не про запровадження кількох іншомовних слів, а про цілу систему словотворення і позначання великого класу понять.

Щоб вирішити, якими засобами (українськими чи позиченими) користуватися, український науковець мусить відповісти собі, серед інших, на таке питання: що досконаліше і що зручніше, чи той варіянт, коли кілька понять позначено одним словом, чи той, коли для кожного поняття є своє відповідне слово? Напевне, що досконаліший другий варіянт, бо немає сумнівів у тому, що багатозначність слова ускладнює сприймання тексту, оскільки лише з контексту можна видобути конкретну значину багатозначного слова. Читаючи речення і натрапляючи на багатозначне слово, читач у свідомості залишає маняка з непевними обрисами доти, доки не дочитає речення до кінця, і, лише дочитавши і проаналізувавши текст, вертається і подумки ставить на місце маняка його конкретну значину.

Деформируемый в условиях высокого (такого-то) давления и такой-то температуры материал получают так-то.

Деформируемый в условиях высокого (такого-то) давления и такой-то температуры материал приобретает новые свойства.

У цьому конкретному прикладі перше деформируемый означає властивість (3), а друге – перебування у дії (2), про це довідуємося з контексту, лише прочитавши pечення до кінця. Російська мова, у даному разі, передати різницю між цими двома поняттями одним словом не спроможна. В українському перекладі все ясно з першого слова.

Здеформовний в умовах високого (такого-то) тиску і такої-то температури матеріял одержують так-то.

Деформований (здеформовуваний) в умовах високого (такого-то) тиску і такої-то температури матеріял набуває нових властивостей.

Розгляньмо ще два відомих терміни: механика деформируемого твердого тела і напряженно-деформированное состояние. У першому деформируемого означає поняття (3) – здатність піддаватися дії. У другому состояние – водночас напряженное і деформированное, тут обидва дієприкметники означають поняття (1) (див. приклади до таблиці 1), бо навіть, якщо цей стан не статичний, а щомиті змінюється, то все одно – в кожен певний момент часу стан визначають характеристики наслідку (напруга і деформація) спричинені доконаним на той момент часу процесом напруження-здеформування. Отже, українські відповідники цим термінам мають бути такі: механіка здеформовного твердого тіланапружено-здеформований стан.

Висновок. Оскільки українська мова спроможна практично від будь-якого дієслова утворити віддієслівного прикметника на познаку здатности об’єкта піддаватися дії (поняття 3), а також – пасивного дієприкметника доконаного виду (умисно створеного означати поняття 1), то немає ніякої потреби множити омонімію, вживаючи пасивні дієприкметники недоконаного виду (умисно створені означати поняття 2) для позначання понять (1) або (3).

Моргунюк В. Про пасивні дієприкметники / Виталь Моргунюк // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – 1998. – № 336. – С. 36–40.