Українська мова і український правопис про повновартісність українських фонем і та и

2000;
: сс. 41–45
1
Професор кафедри інформаційних систем і стандартизації Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Відомо, що правопис — це система правил відображування мови на письмі. Ця система сьогодні в Україні набуває неабиякої ваги у справі відродження української мови, бо за браком суцільного мовного середовища основною опорою у цьому процесі стає не так жива мова, як письмова. А чи відображає сучасне письмо всю досконалість та гармонійність української мови, яку віками виробляли наші пращури? Ні, не відображає. Бо якщо тільки справа торкнеться якоїсь особливости української мови, що ніяк не влазить в рамки російськомовного ладу і способу мислення, так і потрапляє ця особливість до числа зайвих і непотрібних.

До таких особливостей належить, наприклад, наявність в українській мові слів, які починаються з и (инший, иноді, индик і т.ін.) та наявність як твердих, так і м'яких складів з голосними і та и (в російській мові ы утворює лише тверді склади, а и — лише м'які). За українським правописом: перед и та перед і пишемо завжди тверді приголосні, а читаємо, як і по-російському, перед і — м'яко, а перед и — твердо. Але ж українська мова таких обмежинь не знає! Погляньмо на приклади відмінювання прикметників, наведені у таблиці 1. Там можна побачити, про що йдеться:

 

     тверді склади з и - черво-ний;                    м'які склади з и - си-ньий, безкра-йий;

     тверді склади з і  черво-ні;                        м'які склади з і  си-ньі,    безкра-йі.

 

Як бачимо, у разі фонетичного запису відмінювання прикметників, українській мові ніякий поділ на тверду і м'яку групу не потрібен, бо усі прикметники, зберігаючи незмінну основу, відмінюються однаково (порівняйте таблицю 1 з таблицею 2). Такого поділу потребують російські прикметники, бо, наприклад, красн-ый, красн-ого і син-ий, син-его, як не крути і не записуй, матимуть різні закінчення. Тож за російським і пішов український правопис. Точніше, не зміг вирватися з обіймів. І тим зробив свою справу. Тепер уже мало хто з добре освічених українців одразу повірить, що в українській мові є і м'які і тверді склади з і та и та ще й слова, що починаються з и. Під впливом російської мови та російського і українського правописів у багатьох вже склалося враження, що і від и тільки тим і відрізняються, що перша утворює м'які склади, а друга — тверді. А як тільки щось не влазить у рамки російськомовного способу мислення і світосприймання, як контрарґументи використовують архаїчність, діяктність, негармонійність, грубість тощо.

Однак, правду кажуть, що все геніяльне — просте. Яке багатство звукової гармонії (табл.1) і як просто (до того ж легко, правильно та системно) писати і вчити школярів. Та вікова колоніяльна (мисленнєва і чуттєва) залежність, а через те — традиція спочатку чужого навчатися не дає змоги брати за основу своє і дивитися на світ свойими очима. Ще раз слід зауважити,  що ці дві таблиці є надзвичайно яскрава ілюстрація співвідношення ладу в правописі і ладу в мові. Здається, ніби у правописі хтось на збитки все ускладнив, спотворив і заплутав.

Таблиця 1

Приклади відмінювання прикметників за правилами мови

 Тверда група

Н

червон

-ий

червон

червон

червон

Р

червон

-ого

червон

-ого

червон

-ойі

червон

-их

Д

червон

-ому

червон

-ому

червон

-ій

червон

-им

З

червон

-ого

червон

червон

червон

-их

О

червон

-им

червон

-им

червон

-ойу

червон

-ими

М

червон

-ому(-ім)

червон

-ому(-ім)

червон

-ій

червон

-их

 

 

М'яка група

Н

синь

-ий

синь

синь

синь

Р

синь

-ого

синь

-ого

синь

-ойі

синь

-их

Д

синь

-ому

синь

-ому

синь

-ій

синь

-им

З

синь

-ого

синь

синь

синь

-их

О

синь

-им

синь

-им

синь

-ойу

синь

-ими

М

синь

-ому(-ім)

синь

-ому(-ім)

синь

-ій

синь

-их

 

 

Н

безкрай

-ий

безкрай

безкрай

безкрай

Р

безкрай

-ого

безкрай

-ого

безкрай

-ойі

безкрай

-их

Д

безкрай

-ому

безкрай

-ому

безкрай

-ій

безкрай

-им

З

безкрай

-ого

безкрай

безкрай

безкрай

-их

О

безкрай

-им

безкрай

-им

безкрай

-ойу

безкрай

-ими

М

безкрай

-ому(-ім)

безкрай

-ому(-ім)

безкрай

-ій

безкрай

-их

 

  

Таблиця 2

Приклади відмінювання прикметників  за правилами правопису

 Тверда група

Н

червон

-ий

червон

червон

червон

Р

червон

-ого

червон

-ого

червон

-ої

червон

-их

Д

червон

-ому

червон

-ому

червон

-ій

червон

-им

З

червон

-ого

червон

червон

червон

-их

О

червон

-им

червон

-им

червон

-ою

червон

-ими

М

червон

-ому(-ім)

червон

-ому(-ім)

червон

-ій

червон

-их

 

  

М'яка група

Н

син

-ій

син

син

син

Р

синь

-ого

синь

-ого

синь

-ої

син

-іх

Д

синь

-ому

синь

-ому

син

-ій

син

-ім

З

синь

-ого

син

син

син

-іх

О

син

-ім

син

-ім

синь

-ою

син

-іми

М

синь

-ому

синь

-ому

син

-ій

син

-іх

 

син

-ім

син

-ім

 

 

 

 

 

 

Н

безкра

-їй

безкра

безкра

безкра

Р

безкрай

-ого

безкрай

-ого

безкрай

-ої

безкра

-їх

Д

безкрай

-ому

безкрай

-ому

безкра

-їй

безкра

-їм

З

безкрай

-ого

безкра

безкра

безкра

-їх

О

безкра

-їм

безкра

-їм

безкрай

-ою

безкра

-їми

М

безкрай

-ому

безкрай

-ому

безкра

-їй

безкра

-їх

 

безкра

-їм

безкра

-їм

 

 

 

 

 

 

Ще трохи про системність правопису. Зокрема, про системність засобів писання твердих і м'яких складів за українським правописом.

Таблиця 3

Засоби писання складів за українським правописом

(знаком “~” позначено якусь приголосну літеру чи буквосполуку)

твердих

[~а]

[~e]

[~у]

[~і]

[~и]

[~о]

м'яких

[~ьа]

[~ьe]

[~ьу]

[~ьі]

~і

[~ьи]

~і

[~ьо]

~ьо

йотованих

[йа]

  я

[йe]

  є

[йу]

  ю

[йі]

  ї

[йи]

  ї

[йо]

  йо

 

 

У перших трьох парах стовпців можна легко помітити першу систему, за якою м'які і йотовані склади пишуть за допомогою двозначних єрогліфів я, є, ю (так їх названо через те, що вони часом означають цілі склади йа, йе, йу, а часом  — півтори фонеми ьа, ье, ьу). Хоч погана, бо здатна заплутати не тільки учня, а й науковця,  але — система.

Другу систему, абсолютно досконалу і прозору, видно в останній парі стовпців, — система писання складів з фонемою о.

У 4-й і 5-й парах стовпців ніякої системи немає (літери, що не вписуються в жодну із зазначених систем, виділено грубим шрифтом). Проте, якщо помічено якийсь ґандж в українському правописі, то причину, як правило, треба шукати у правописі російському.

 

Таблиця 4

Засоби писання складів за російським правописом

твердих

[~а]

[~e]

[~у]

[~ы]

[~о]

м'яких

[~ьа]

[~ьe]

[~ьу]

[~ьи]

[~ьо]

йотованих

[йа]

  я

[йe]

  е

[йу]

  ю

[йо]

  ё

 

 

Щодо російської мови, у якій и утворює лише м’які склади, ы  — лише тверді, а йотованих  — ні з и, ні з ы не буває, то її правопис, стосовно писання твердих і м'яких складів, можна вважати цілком системним. Але ж українська мова стосовно фонем і та и не має жодних, наявних у російській мові, винятків. З ними  вона поводиться, як з усіма иншими. Тобто:

-         як із і, так і з и можуть починатися слова (див. словники, видані до початку тотальної русифікації 30-х років, наприклад, словник Б. Грінченка та ин.).

-         як і, так і и можуть утворювати тверді і м'які склади (стояти після твердих і м'яких приголосних) (див. орфоепічні словники, наприклад, Орфоепічний словник / Укл. М.Погрібний. — К.: Рад. шк., 1986 тощо).

Отже, в українській мові (на відміну від російської) і та и — абсолютно повновартісні голосні фонеми, такі самі, як а, е, у та о. Немає ніяких обмежин щодо розташовування у слові та сполучання їх з приголосними, чого не скажеш, зважаючи на український правопис.

Зрозуміло, що безсистемність у 4-й і 5-й парах стовпців (табл. 3) українського правопису спричинена відповідними прогалинами у російському правописі (не було що скопіювати).  Український правопис спромігся трохи відірватися від російського і вживає літеру ї, позначаючи  нею [йі] та [йи]  замість того, щоб за системою я, є, ю позначати [ьі] та [йі] (таку спробу було зроблено у правописі Желехівського). Що ж до [ьи] та [йи], то ніяких спроб, крім помічених у малописьменних селян на Черкащині (бо вони писали, як говорили і чули), авторові не відомо.

І ще один приклад на тему системности і самобутности нашого правопису. У прикметниках, утворених за допомогою суфікса –ськ(ий) від іменників, корінь яких закінчується на л та н, останні звуки кореня дуже давно (а не тоді, коли їх читають), згармонізувалися і перетворилися на ль та нь: поділ  — подільський, Україна  — україньський. Але чомусь у першому прикметнику м'який знак після л за правописом пишемо, а у другому після н  — не пишемо. Причину шукай там само. По російському — подольский і украинский. Хоч закони у російській мові свої, а в українській свої, та ми все копіюємо, бо так навчені.

Дехто вважає, що можна, як англійці, писати одне, а мати на увазі та читати инше. Але для нас це — нереально, бо для цього треба мати абсолютно суцільне і повновартісне українськомовне середовище (таке, як в Англії  — англійськомовне), якого у нас немає практично ніде. А тому українську мову певною мірою визначає і скеровує правопис. Сьогодні ні з радіо, ні з телевізора неможливо почути українську мову без чужомовного (насамперед російського) акценту. (Наприклад, українский звук [и] з українського радіо чи телебачення від дикторів чи журналістів почути неможливо. Замість ясного голосного переднього ряду звучать російські-(татарські, польські чи румунські але неукраїнські) середньо-задні голосні [ы], [ъ] або [и]рос..) Причин неукраїнської вимови – дві: російськомовне довкілля і український правопис — почасти зросійщений, почасти недоукраїнізований і нефонетичний (часто через те, що — зросійщений). Під впливом  довкілля замість українських звуків, відмінних від російських, вимовляють російські, через що українська мова звучить грубо, неотесано, фальшиво і негармонійно. А український правопис, через який близько 10-ти відсотків тексту пишемо не так, як треба вимовляти, почасти спричинив те, що правильно по-українському читати не вміє практично ніхто: ні селянин, ні самий освічений інтеліґент, бо за відсутности суцільного українськомовного середовища, а через те і природнього чуття гармонії, говорять як написано, підставляючи російські звуки замість українських (та ще й — українськуваті слова в по-російському збудовані речення). Цього їх щодня вчить українське радіо і телебачення. Тож певно, що слово ындык звучить грубо і тому «народ» буде противитися відродженню українських слів на и.

Хибність багатьох граматичних правил зумовлена тим, що правопис зорієнтовано не на закони і традиції української мови, а на закони і традиції правопису, який походить від церковнослов'янського та російського і сяк-так приладнаний до української мови. Він зводить будову української мови до російської. Але є немало мовців і мовознавців, що готові мову підладнати під той чинний правопис. А що важливіше вберегти: здобутки української мови чи здобутки правопису? Напевне, що доцільніше вберегти, вироблену протягом багатьох віків, досконалість і гармонійність мови, а правопис має бути у цьому допомогою, а не перешкодою. А для того, зокрема, треба правописно унормувати повновартістність українських фонем і та и, відновивши слова на и та запровадивши систему писання твердих і м'яких складів з і та и ту, що запроваджена для о.

 

Моргунюк В. Українська мова і український правопис про повновартість українських фонем і та и / Виталь Моргунюк // Вісник Держ. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології» : матер. 6-ї Міжн. наук. конф. СловоСвіт 2000. – 2000. – № 402. – С. 41–45.