Латинська графіка давно вже стала інтернаціональною системою письма, одним з основних засобів міжнародного спілкування. Згідно з міжнародними вимогами латинське написання всіх власних назв має повністю збігатися з написанням у мові-продуценті. Тобто німецьке прізвище Schiller або угорське Kovács має таке ж написання в усіх інших принаймні європейських мовах, що користуються латинкою, воно трансплантується на іншомовний ґрунт без змін та орфографії мови-реципієнта не підкорюється. У випадку, якщо для мови-продуцента використовується власна система письма, відмінна від латинки, то в такому разі мають бути чіткі та однозначні правила відтворення національної системи письма латинкою. Тобто засобами латинської абетки має відображатися написання національною абеткою з ґарантією недвозначного відтворення оригінального написання. У цьому можна переконатися на прикладі Китаю чи Японії, де власні назви пишуться латинкою однаково незалежно від мови: Qindao (Циндао), Xiao-Qun (Сяо-Цун), Fujiyama (Фудзіяма) тощо. І помилковою є думка, що ті народи, які не користуються латинкою, повинні передавати засобами латинської графіки не написання, а вимову своїх власних назв, пристосовуючи їх до конкретної мови. Бо згідно з міжнародними вимогами пріоритет повинен надаватися не практичній транскрипції, а транслітерації, тобто не вимові, а написанню.
Зараз у нас прийнято вважати, що українські власні назви повинні писатися так, аби їх могли прочитати за кордоном. Тобто, виходить, що правила передачі українських слів в англійській мові, затверджені спільно Мін’юстом та Інститутом української мови НАН України, поширюються лише на англійську мову, а інших мов вони не стосуються. Але ж пристосування латинського написання власних назв до фонетичних та орфографічних особливостей конкретної мови суперечить міжнародним вимогам зберігати єдине латинське написання. Виходить, що цей документ теж суперечить світовим стандартам. Та, взагалі, тут напрошується риторичне питання: чому ніхто в світі не замислюється над тим, як їх власні назви читатимуть іноземці, а ми, виявляється, повинні турбуватися про це?
До речі, у колишньому Радянському Союзі існувала цілком непогана система російської латинки, затверджена у 50-ті роки Академією наук СРСР [2]. Інша річ, що вона не мала практичного застосування, але це вже - із суто політичних міркувань.
Отже, в Україні також повинна бути прийнята власна система відтворення українських слів латинкою, яка б засобами латинської графіки демонструвала кириличне написання та ґарантувала недвозначне відтворення назад у кирилицю. Найкращою з таких систем української латинки на даний момент є система, розроблена Термінологічною комісією з природничих наук [1]. Звичайно, вона не позбавлена деяких вад, але їх можна просто усунути. В усякому разі, на наш погляд, необхідно керуватися відомим китайським принципом: не має значення, якою буде кішка, важливо те, чи зможе вона ловити мишей. Отже, перефразовуючи її, можна сказати: не має значення, якою буде українська латинка. Головне – чи відповідатимуть засади її побудови та практичного застосування світовим вимогам.
В усякому разі, українська транслітерація повинна бути прийнята як загальнонаціональний універсальний стандарт, який повинен мати практичне застосування в усіх випадках вживання латинської графіки. Необхідно, насамперед, внести правила відтворення українських слів латинкою до нової редакції «Українського правопису» як окремий розділ. Фактично український правопис повинен мати два обличчя – ориґінальне (для власних потреб) та латинізоване (для міжнародного спілкування). Тому з цією системою необхідно ознайомити всіх громадян України (насамперед учнів шкіл та студентів) та світову громадськість. Вивчення української латинки необхідно включити до курсу української мови у середній школі, а також до курсу ділової української мови у вищих навчальних закладах. Наші співвітчизники повинні навчитися правильно записувати українські слова латинкою. Пересічного українця необхідно переконати, що українські власні назви повинні писатися латинкою абсолютно однаково в будь-якій мові. Крім того, слід пам’ятати, що транслітерація призначена не лише для написання власних назв, але й для латинізованого написання зв’язних текстів українською мовою (наприклад, у науковій літературі чи в бібліографії, у міжнародному телеграфі, в електронній пошті). Випадки застосування практичної транскрипції треба скоротити до мінімуму, а в офіційно-діловій документації, науковій літературі та в комп’ютерних банках даних її взагалі треба вилучити з ужитку.
1. Вакуленко О. М. Українська латинка: Відтворення без спотворення // Відтворення українських власних назв (антропонімів і топонімів) іноземними мовами. Міжнародна наукова конференція, Київ 7–8 грудня 1993 р. Доповіді та повідомлення. – К., 1995. – С. 48–52. 2. Реформатский А. А. Транслитерация русских текстов латинскими буквами // Вопросы языкознания. – 1960. – №5. – С. 96–103.