Терміни української лінгводидактики на етапі гармонізації

1
Львівський національний університет імені Івана Франка

У статті розглянуто терміни української лінгводидактики в контексті гармонізації. Українські терміноодиниці описано в порівняльному аспекті з англійськими, польськими і російськими варіантами. Виявлено труднощі, які супроводжують гармонізацію.

Терміни різних галузей, незважаючи на те, що функціюють обмежено у фаховому дискурсі, потребують упорядкування, основною метою якого є виявлення, аналіз, фіксація термінів, з’ясування їхньої відповідності позначуваним поняттям, рекомендації до вживання правильних із погляду мовної норми термінів.

Упорядкування передбачає уніфікацію, унормування, кодифікацію та гармонізацію. Саме така послідовність є найприйнятнішою в дослідженні різних галузевих терміносистем. Українські термінознавці активно працюють над випрацюванням принципів зазначених процесів [1; 2; 4; 6; 7].

Унормування означає узгодження термінів з актуальними мовними нормами й безпосередньо пов’язане з уніфікацією.

Щодо уніфікації, то найповніше її функції окреслив Т. Кияк. Він уважає, що уніфікація передбачає усунення різноманітності форм (елімінації синонімії в межах однієї терміносистеми) або зведення значень, тобто ліквідація полісемії та семантичної омонімії [4, с. 15]. Уніфікація терміносистеми уможливить її ідеальне існування, проте, як засвідчує досвід, повне усунення синонімії, багатозначності, омонімії є неможливим через динаміку семантичних процесів. Проте розгляд різних галузевих терміносистем в аспекті уніфікації в українському термінознавстві триває, а результати беззаперечно мають позитивне значення.

Кодифікація – це систематизація спеціальних мовних одиниць у словниках. Це завершальний етап, який спрямовує науковців відповідної галузі на правильне й узгоджене використання термінів.

Технічну термінолексику стандартизують, зокрема закріплюють одну мовну форму за відповідним поняттям і публікують у відповідних документах. На міжнародному рівні це усуває перешкоди співпраці (виробництві, торгівлі, винаходах) передовсім у технічній царині.

Процесом, спрямованим на порівняння термінів у різних мовах із метою узгодження єдиної системи понять є гармонізація. Усі наукові поняття мають національні відповідники, виражені відповідною мовною формою, зафіксовані у словнику чи вживані у фаховому дискурсі. Інколи певна галузь запозичує вже сформовані терміни з іншої мови, зчаста терміни, які вживають в одній галузі, не мають відповідників в аналогічній галузі за кордоном, тому метою гармонізації є проаналізувати й узгодити всі термінні процеси на міжмовному рівні, а безпосереднім результатом має стати галузевий термінологічний перекладний словник.

Якщо розглянути терміни української лінгводидактики з погляду вищенаведених стадій, то стане зрозумілим, що значної актуальності набула стадія гармонізації. Постійний обмін досвідом у царині викладання мови як іноземної, створення Загальноєвропейських рекомендацій із мовної освіти, які мають на меті уніфікувати окремі аспекти викладання мов, актуальність викладання мов у контексті міграції, тобто збільшення ролі мовної освіти у світовому масштабі зумовлюють потребу гармонізації, і як результат – створення перекладного словника, який допоміг би фахівцям використовувати іноземні матеріали, а отже, дав би змогу побачити прогалини, які могли утворитися у процесі становлення термінолексики.

Предметом аналізу є українські терміни в порівнянні з їхніми відповідниками в польській, російській та англійській мовах, то саме на їхньому прикладі проаналізуємо труднощі, що супроводжують гармонізацію.

Метою статті є розглянути терміни на етапі гармонізації, зокрема виявити і дослідити проблемні терміни, тобто ті, які не мають відповідників (в одній чи всіх) досліджуваних мовах, виявити неточності у встановленні відповідника тощо.

У кожній із цих мов є фахові словники з лінгводидактики [9–11], які по-різному осягають терміни досліджуваної галузі, тому об’єктом аналізу були посібники, статті, навчальні матеріали, які є джерелом функціювання термінів.

Першочерговим аспектом стало виявлення й аналіз українських термінів, які не мають відповідників в англійській мові.

Значна частина з них – це спеціальні одиниці, які стосуються позначення вмінь (акцентуаційні, артикуляційні, граматичні тощо). В українській лінгводидактиці це одне із трьох базових понять (разом зі знаннями й навичками), які формують протягом вивчення мови як іноземної. Спеціальні одиниці знання й навички мають англійські варіанти – knowledge, skills, а терміноодиниця вміння не має відповідника. У польській мові її варіантом є umiejętności, у російській – умения. І відповідно вся парадигма різновидів умінь має відповідну систему мовних одиниць у польській і російських мовах.

Ще одну групу термінів, що не має англійських варіантів формує спеціальна одиниця лінгво-країнознавство й усі інші терміносполуки, які її містять. У польській лінгводидактиці ці терміни теж проблемні, тому що одиниці, пов’язані з цим поняттям, поодиноко трапляються в окремих працях у формі lingworealioznawstwo.

Приклади похідних термінів: лінгвокраїнознавча компетенція – пол. kompetencja lingwo-realioznawcza, рос. лингвострановедческая компетенція; лінгвокраїнознавчий матеріал – пол. materiał lingworealioznawczy, рос. лингвострановедческий матеріал. Це можна пояснити тим, що цей термін уперше запропонували і згодом активно поширили власне в російській лінгводидактиці В. Г. Костомаров й Є. М. Верещагін [5].

Терміни української лінгводидактики, до яких не вдалось знайти відповідників у польській мові, можна поділити на кілька груп:

1) терміноодиниці на позначення окремих видів мовленнєвої діяльності: комунікативне письмо – англ. writing for communication (free writing), рос. коммуникативная письменная речь; комунікативне читання – англ. communicative reading (fluent reading), рос. коммуникативное чтение;

2) терміни, що позначають окремі види вправ, завдань: диктант на тлі шуму (диктант із шумовими перешкодами) – англ. dictation with noise, рос. диктант со звуковыми помехами; С тест – англ. С-test, рос. Си-тест; умовно-комунікативна вправа – англ. pseudo-communication activity, рос. условно-коммуникативное упражнение;

3) терміни, що номінують типи лексики, яку вивчають в іншомовній аудиторії: національно-маркована лексика – англ. culturally marked words, рос. культурно-маркированная лексика; фонова лексика – англ. culturally marked words, рос. фоновая лексика.

Останній приклад стосується вже згадуваної раніше царини лінгвокраїнознавства, тому власне і до українських варіантів запропоновано англійський аналог, який узагальнено найменує обсяг поняття.

Терміни перших двох зазначених груп переважно містять спеціальні одиниці, що з’явились на новітньому етапі розвитку лінгводидактики, тому, мабуть, перебувають у пошуку відповідного мовного оформлення, і не викликає сумнівів, що, наприклад, у практиці вже використовують зазначені вправи, проте в писемному фаховому дискурсі ще не використано спеціальних одиниць для їхнього позначення.

Процес неузгодженості між мовними найменуваннями одного поняття спостерігаємо і в українській лінгводидактиці, а надто у групі термінів, які позначають вправи й завдання, але це є об’єктом окремого дослідження.

Терміни, відповідники до яких не зафіксовано в російській мові стосуються переважно понять, запропонованих у Загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти [3]. Приклади, які це підтверджують: завдання з «реального життя» – англ. real-life task (target task, rehearsal task), пол. zadania «z zycia wzięte»; педагогічне завдання (методичне завдання) – англ. pedagogic task, пол. zadanie o charakterze «pedagogicznym»; складене завдання – англ. complex activity (complex task), пол. zadanie złożone; програма, спрямована на методи навчання – англ. мethod-based syllabus, пол. program, ukierunkowany na metody nauczania. Варто зазначити, що в методиці викладання УМІ ці терміни з’явились на сучасному етапі її розвитку, вони ще неусталені (вживають поодиноко і в різних варіантних формах, часто як скалькований варіант з англомовного джерела), проте позначають важливі для процесу викладання поняття і є активно вживаними у фаховому дискурсі.

Крім термінів, відповідники до яких ще не сформувались, в окрему групу термінів можна об’єднати спеціальні одиниці з незначними семантичними розбіжностями в досліджуваних мовах.

Різниця в освітній системі, становленні методик викладання, принципах навчання тощо спричинила те, що окремі українські терміни, які позначають основоположні методичні категорії, не мають однозначних варіантів. Наприклад, в українській лінгводидактиці усталеним є вживання цілої групи термінів зі стрижневою одиницею мінімум: мовний, лексичний, граматичний, синтаксичний, тощо, які мають чітко сформоване значення. У методиці викладання української мови як іноземної мінімум – сукупність мовних і мовленнєвих засобів, обов’язкових для засвоєння, які забезпечують визначений рівень володіння мовою відповідно до програмових вимог. І, наприклад, лексичний мінімум – мінімальний набір лексичних одиниць, який необхідний для засвоєння, щоб володіти мовою на певному рівні. Основні критерії відбору лексичного мінімуму – абсолютна, відносна, сполучна, твірна цінність слова, частотність, типовість, нормативність тощо. Для володіння мовою на елементарному рівні лексичний мінімум становить приблизно 800 лексичних одиниць, на базовому рівні – 1300 [8].

У польському фаховому дискурсі функціюють співвідносні одиниці: minimum językowe, minimum leksykalne (słownictwo minimum), minimum struktur gramatycznych, minimum struktur syntaktycznych. Проте ці спеціальні одиниці вживають обмежено, переважно у проаналізованих методичних працях активно функціює тільки поняття słownictwo minimum, тобто лексичний мінімум.

В англійському варіанті аналізовані терміни існують у формі (basic language, basic vocabulary (core vocabulary), basic elements of grammar (basic grammar), basic sentence structure (basic sentences, basic phrases). Їхнє семантичне навантаження є близьким до українського варіанта мінімум, оскільки, терміни з основою basic позначають основні, найважливіші одиниці, потрібні на певному етапі вивчення мови. У такому випадкові фаховий контекст допомагає визначити відповідність понять. Як видно із прикладів, у польській лінгводидактиці ці терміни на стадії становлення, а оскільки це важливі категорії у вивченні мови як іноземної, то мусять закріпитися в певному варіанті. У російській лінгводидактиці заналізовані терміни функціюють у варіантах: языковой минимум, лексический минимум, грамматический минимум, синтаксический минимум.

Іншим прикладом є спеціальні одиниці підручник і посібник. В українській лінгводидактиці вони мають семантичні відмінності. Підручник – основний засіб навчання, який містить системний виклад навчального матеріалу відповідно до освітніх стандартів та програм, моделює навчальний процес, зумовлює систему навчальних дій на основі певним чином відібраного й організованого мовного та мовленнєвого матеріалу й системи завданьПосібник  засіб навчання, який моделює навчальний процес відповідно до певної мети й містить комплексний навчальний мовний і мовленнєвий матеріал та систему завдань для навчання іноземців певного аспекту мови чи виду мовленнєвої діяльності. Російськими відповідниками є учебникучебное пособие. Відповідно якщо підбирати англійські чи польські відповідники, то виникнуть труднощі. Адже в англійській мові функціюють терміни textbook (книга, яка є частиною серії для поетапного вивчення мови, метою якої є формування різних навичок (у слуханні, читанні, письмі, говорінні, граматиці) або розвиток однієї з цих навичок [10, с. 550] і coursebook (книга, частина серії, що містить увесь матеріал, потрібний студентові на відповідному рівні; типова книга ґрунтується на програму й містить частини для вивчення граматики, лексики, формування навичок слухання, говоріння, читання і письма [10, с. 129].

Із вищенаведених тлумачень випливає, що в царині лінгводидактики поняттю coursebook відповідає український термін підручник, а textbook в українському варіанті – посібник. У польській лінгводидактиці функціює лише одна спеціальна одиниця – podręcznik. У фаховій мові немає мовної одиниці, яка хоча б наближено номінувала поняття, мовно оформлене в українській лінгводидактиці як посібник.

Отже, заналізований матеріал дає змогу зробити висновок, що гармонізація термінів виявляє актуальний стан фахової мови української лінгводидактки, навіть уможливлює передбачити наступні рівні її розвитку. Завдяки розширенню професійних контактів, зокрема за допомогою найсучасніших способів передавання інформації, спостерігаємо активний обмін знаннями, у вигляді різних наукових, чи навчально-методичних праць різними мовами. Це зумовлює взаємодію терміносистем, взаємовплив, інколи навіть домінування терміносистеми однієї мови над іншою. Тому продовження роботи в аспекті гармонізації позитивно впливатиме на міжнародну співпрацю фахівців-лінгводидактів.

1. Боярова Л. Динамічна теорія норми в сучасній термінології / Л. Боярова // Українська термінологія і сучасність : зб. наук. праць / відп. ред. Л. О. Симоненко. – К. : КНЕУ, 2007. – Вип. VII. – с. 43–47. 2. Д’яков А. С. Основи термінотворення: семантичні та соціолінгвістичні аспеки / А. С. Д’яков, Т. Р. Кияк, З. Б. Куделько. – К. : Вид. дім «КМ Academia», 2000. – 218 с. 3. Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання / наук. ред. С. Ю. Ніколаєва. – К. : Ленвіт, 2003. – 273 с. 4. Кияк Т. Аспекти впорядкування термінології / Тарас Кияк // Українська термінологія і сучасність : зб. наук. праць / Відп. ред. Л. О. Симоненко. – К. : КНЕУ, 2007. – Вип. VII. – с. 14–18. 5. Костомаров В. Г. Лингвистическая проблематика страноведения в преподавании русского языка иностранцам : Доклад на международном симпозиуме «Страноведение и преподавание русского языка как иностранного» (Ленинград, 22–26 июня 1971 г.) / В. Г. Костомаров, Е. М. Верещагин. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1971. – 84 с. 6. Радченко О. Мовна норма і варіантність в українській науковій термінології : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : 10.02.01 «Українська мова» / О. І. Радченко. – Х., 2000. – 20 с. 7. Рожанківський Р. Зведення правил унормування української фахової мови / Р. Рожанківський // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – 2002. – № 453 – с. 203–209. 8. Туркевич О. Еволюція термінолексики методики викладання української мови як іноземної : дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / Оксана Туркевич. – Л. : Львівський національний університет імені Івана Франка. – 2012. – 402 с. – Рукопис. 9. Щукин А. Н. Лингводидактический энциклопедический словарь : более 2000 единиц / А. Н. Щукин. – М. : Астрель : АСТ: Хранитель, 2007. – 746 с. 10. Richards Jack C. Longman Dictionary of Language Teaching and Applied Linguistics / Jack C. Richards, Richard Schmidt. – England : Pearson, 2002. – 606 p. 11. Szulc Aleksander Podręczny słownik językoznawstwa stosowanego: dydaktyka języków obcych / Aleksander Szulc. – Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1984. – 381 s.

Туркевич О. Терміни української лінгводидактики на етапі гармонізації / Оксана Туркевич // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – 2014. – № 791. – С. 32–35.