Вітання МОН України
Шановні учасники 10-ї Міжнародної наукової конференції «Проблеми української термінології СловоСвіт 2008» !
Вітаємо вас із початком важливої наукової конференції з обговорення стану та перспектив розвитку термінології української мови. Державний статус української мови зумовлює потребу творення української термінології в усіх галузях нашого життя, що стане важливим чинником взаєморозуміння та співпраці вітчизняних фахівців і на міжнародному рівні.
Історія української наукової термінології переконливо спростовує заяви недоброзичливців про начебто «неповновартісність» української мови. Адже перша наукова стаття з вищої математики українською мовою з'явилася ще 1893 року - раніше, аніж аналогічні праці мовами більшості тодішніх «державних» націй.
Бажаємо Вам плідної праці на конференції та творчих успіхів у подальших дослідженнях, що сприятимуть конкурентоспроможності України.
З повагою,
Перший заступник міністра
освіти і науки М. Стріха
Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики
Новини регіонів
У львові відбулася міжнародна наукова конференція на тему:
«Проблеми української термінології словосвіт-2008»
30 вересня – 2 жовтня ц.р. фахівці «Львівстандартметрологія» взяли участь у 10-ій Міжнародній науковій конференції на тему: «Проблеми української термінології: СловоСвіт-2008», що традиційно проводилася в стінах Національного університету «Львівська політехніка». Співорганізатором цього заходу виступив Держспоживстандарт України.
Захід урочисто відкрив голова Програмного комітету, а також Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології Держспоживстандарту Богдан Рицар. У своєму вітальному слові він поінформував, що цьогорічна конференція передбачає розгляд питань теоретичних засад термінознавства, лексикографії та міжмовних зв'язків, нормування та стандартизації термінології, зокрема термінології природничих і гуманітарних наук. Він висловив сподівання, що науковці, учасники конференції, не тільки поділяться досвідом, а й внесуть конкретні пропозиції щодо вирішення проблем із цих напрямків. Зі свого боку, Богдан Рицар запропонував створити Комітет захисту української мови, який мав би не допускати спотворення термінологічної плутанини у засобах масової інформації, наголосивши, що такий Комітет має бути створено не на базі громадської організації – він повинен стати складовою частиною Ради національної безпеки України.
ДП “Львівстандартметрологія” представив доповідь на тему: “Реєстрування технічних умов і термінологія. Сучасний стан і проблеми” за авторством кандидатів технічних наук – генерального директора Друзюка В.М. і начальника сектора Сімчук Г.Д. Доповідачі у своєму виступі запропонували шляхи вирішення термінологічних проблем, що виникають при реєстрації технічних умов (ТУ). Зокрема, на їхню думку, необхідно: постійно піддавати нормативні документи мовно-термінологічній експертизі й науково-технічному редагуванню; вдосконалювати чинні нормативні словники та працювати над створенням нових; відстежувати документи різних наукових конференцій з української термінології та їхні рекомендації реалізовувати в офіційних документах центральних органів законодавчої та виконавчої влади; налагодити тісну співпрацю між технічним комітетом зі стандартизації № 19 „Науково-технічна термінологія”, Інститутом української мови та Інститутом мовознавства.
Серед інших, не менш актуальних питань, які викликали пожвавлене обговорення в учасників були: вузькогалузеві терміни, що використовуються у фахових текстах; синтаксичні конструкції у фахових текстах; українська наукова мова в академічному «Російсько-українському словнику за редакцією А.Кримського та С.Єфремова»; роль діаспори у творенні української термінології тощо.
У рамках пленарного засідання відбулася Урочиста Академія, присвячена пам’яті видатного українського науковця Івана Пулюя. Зокрема, йшлося про феномен і роль цієї визначної особистості у формуванні української наукової термінології.
За підсумками проведення конференції було прийнято ухвалу, спрямовану на вирішення проблем української термінології.
02.10.2008 | прес-служба
http://www.dssu.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id=117405
Аудиторія
Аудиторія / ч. 28. — 9—15 жовтня 2008 р. — С. 4—5.
Державна мова мусить бути захищена
Традиційно щодва роки у Львівській політехніці відбувається Міжнародна наукова конференція «СловоСвіт», присвячена проблемам української термінології
Гаслом цьогорічної Х конференції стали слова Рене Декарта: «Визначте значення слів — і ви звільните людство від половини турбот». Однак у нашому суспільстві чомусь не поспішають ні зважати на значення слів, ні розв’язувати мовні проблеми. Традиційно після кожної конференції її делеґати приймають ухвалу, у якій — звернення до Президента і Кабінету Міністрів. Як запевняє мене голова Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології Держспоживстандарту та Міністерства освіти і науки України Богдан Рицар, ще жодного разу чиновники не відреагували на ці звернення науковців. Лише на початку 1990-х років, коли міністром культури був І. Дзюба, ми отримали від нього привітання.
Однак нині створюється враження, що на проблеми української термінології починають звертати увагу. На підсумковому пленарному засіданні конференції Богдан Рицар зачитав листа-привітання учасникам конференції від заступника міністра освіти і науки України Максима Стріхи.
У цьогорічній ухвалі делеґати «СловоСвіту», крім пропозицій щодо проблем терміноголії, наголошують на стурбованості станом української мови в Україні. Державна мова мусить бути захищена, адже втрата мови призводить до втрати державности. Тому на державному рівні треба створити Комітет захисту української мови, вважає пан Рицар.
Попри те, що 10-та стаття Конституції України є ґарантом державної мови на всіх рівнях нашого суспільства, на мовному полі праці є чимало. Насамперед це стосується реклами, яку зустрічаємо щодня, а також назв організацій. Про митарства у впровадженні грамотних вивісок на установах та організаціях розповіла Наталя Куземська з ДП «УкрНДНЦ».
Значні мовні проблеми і в сфері маркетування продукції, адже грамотним написам на товарах ще далеко до досконалости. Цій темі присвятила свою доповідь («Реєстрування технічних умов і термінологія: сучасний стан і проблеми») Галина Сімчук із ДП «Львівстандартметрологія». Вона впевнена, що написи на товарах мусять бути зрозумілі і аж ніяк не мати двоякого тлумачення.
На пленарному засіданні цікавою і доречною була доповідь Ольги Кочерги, наукової співробітниці Інституту теоретичної фізики ім. М. Боголюбова НАН України. Вона представила слухачам академічний «Російсько-український словник» за редакцією А. Кримського та С. Єфремова. Наразі світ побачили три томи словника. Пані Кочерга зазначила, що з нього можна почерпнути багато знань про слововживання, багатозначність, розмаїття способів передавання понять. Цей словник дає змогу дізнатися про втрачену за радянський період лексику, про правильне вживання тих чи инших слів.
На секційних засіданнях делеґати конференції працювали над темами: «Теоретичні засади термінознавства та лексикографії. Нормування та стандартизація термінології», «Лексикографія та міжмовні зв’язки», «Термінологія природничих знань», «Термінологія гуманітарних знань».
Як бачимо, на мовному полі (особливо там, де засіяні терміни) жниво велике. Там працюють мовознавці, котрі небайдужі до того, аби українську мову знали без труднощів у будь-якій сфері. А поступ буде тоді, коли матимемо грамотні написи, рекламні висловлювання, книжки.
Українська мова багата не лише щоденним, а й науковим слововжитком. Ще в 1893 році українською мовою побачила світ наукова стаття з математики. Тому не сумніваймося, що будь-який російський термін має український відповідник.
Позаяк цьогорічна конференція ювілейна, її делеґати не залишилися без подарунків. Їх отримали науковці, які зголосилися узяти участь у конкурсі «оковирводів», а це десятеро осіб. Саме вони методом жеребкування, що його проводив трирічний хлопчик Назарчик, отримали тритомне видання «Новий тлумачний словник», «Практичний словник синонімів української мови» та «Російсько-український словник складної лексики» С. Караванського, посібник цього автора «До зір крізь терня, або Хочу бути редактором», а також диски «Словники України» та путівники «Мандрівка Львовом».
Ще одна приємна несподіванка цьогорічного «СловоСвіту» ― «Вісник Львівської політехніки» «Проблеми української термінології» отримав гриф ВАКу.
На Х Міжнародній науковій конференції також відбулася урочиста академія, присвячена пам’яті видатного українського науковця Івана Пулюя, який першим відкрив так звані «рентґенівські промені», брав участь у розробленні української наукової термінології, а також у співпраці з П. Кулішем перекладав Біблію. На цю урочистість з Австрії прибув його онук професор Петро Пулюй.
Ірина Мартин
Аудиторія / ч. 28. — 9—15 жовтня 2008 р. — С. 4—5.
Аудиторія / ч. 32. — 6—12 листопада 2008 р. — С. 8—9.
«Повік науці не обняти всього, що ти создав єси...»
«Я пишаюся своїм великим дідусем»
На Х ювілейній конференції «СловоСвіт 2008» пам’яти вченого світового рівня Івана Пулюя присвятили врочисту академію. На зібрання прибув і внук видатного вченого Петро Пулюй, котрий мешкає в Австрії (нині пенсіонер, раніше займався виробництвом фільмів):
― Як найстаршому нащадкові професора доктора Івана Пулюя, на мою долю випала честь узяти участь у цій присвяченій моєму дідусеві академії, і я радію зі змоги висловити якнайсердечнішу подяку від імени всіх мені відомих представників родини Пулюїв за виявлену до нього глибоку пошану. Щорічно ми влаштовуємо присвячену Пулюю зустріч у місцевості Альтаусзеє, у мальовничій австрійській скарбниці покладів солі, в улюбленому місці відпочинку мого дідуся, на яку збираються представники навіть із далеких сторін, щоб ознайомитися з найновішими здобутками та взяти участь у дискусіях щодо справи всього його життя.
Пулюй ― українське прізвище, і ми, Пулюї, свідомі того, що маємо в цій прекрасній країні наше коріння. Але жоден з нас не є громадянином України і жоден, на жаль, не розмовляє українською мовою (пан Петро знає дві мови: німецьку — добре, англійську трохи гірше), тому нам якоюсь мірою соромно за такий факт, хоча цей сором зумовлено насамперед політичними обставинами останнього століття, та це, певна річ, не може применшувати наші власні недогляди. Позаяк, на нашу думку, період безмежного перебільшення своєї винятковости окремими тоталітарно керованими державами в Европі остаточно відійшов у минуле, ми нині усвідомлюємо, що лише взаєморозуміння, взаємоповага та пошана до инших ґарантують добрі стосунки між людьми та відносини між державами.
Наш предок Іван Пулюй усе це усвідомлював ще до нас. Народжений в українській селянській родині, він навчався у Відні, надавав підтримку та був також президентом заснованого там українського молодіжного товариства «Січ» у морській академії у Рієці, навчався далі у Штрасбурзі, одружився з німкенею з чеським прізвищем Стошицька, став професором та ректором Німецького технічного університету у Празі, був дослідником, винахідником та, між иншим, також розробником технічних передумов до відкриття «рентґенівських» променів (Х-променів), вільно розмовляв багатьма мовами (15-ма!).
Його життя та його справа підтверджують, що духовна єдність демократичної Европи, яка спирається на права людини та культурну свободу всіх та простягається далеко поза всілякі економічні об’єднання, не є якоюсь мрією, а незаперечним фактом.
Як австрієць я пишаюся своїм українським дідусем, який був зразковим українцем!
Я певен, що говорю так, як думав він, коли бажаю нам, европейцям, від усього серця, щоб Україна як самостійна держава стала також із політичного погляду членом об’єднаної Европи, хоча в духовному та культурному розумінні вона такою є уже давно. Мій дідусь незаперечно засвідчує таку духовну єдність.
Народжений у Гримайлові
Іван Пулюй, син Павла, народився у Гримайлові на Тернопільщині в релігійній греко-католицькій родині. З відзнакою закінчив Тернопільську класичну гімназію. 1864 року вступив на теологічний факультет Віденського університету. Водночас відвідував лекції з математики, фізики та астрономії. По закінченні курсу богослов’я замість сану священика (а саме про такий шлях для свого сина мріяли його батьки-хлібороби, які сповідували греко-католицьку віру) обрав звання студента філософського факультету Віденського університету. Навчаючись там, поглиблено вивчав фізику та електротехніку.
Після закінчення навчання — асистент кафедри експериментальної фізики цього Університету, згодом — асистент-викладач кафедри фізики, механіки та математики Військово-морської академії у м. Фіуме (тепер Рієка в Хорватії). 1875 року у Страсбурзькому університеті вивчав електротехніку, з відзнакою захистив дисертацію і здобув ступінь доктора філософії цього ж Університету (спеціялізація з фізики). Здобув також звання приват-доцента Віденського університету. Обіймав посади технічного директора електротехнічного бюра у Відні, професора експериментальної та технічної фізики в Німецькій високій технічній школі (Прага). 1902 року — перший декан першого в Европі електротехнічного факультету. Цісар Франц-Йосиф іменував Івана Пулюя радником двору, нагородив Лицарським хрестом. Помер Іван Пулюй 31 січня 1918 р. у Празі.
Він належить до найбільших учених світу
Цією людиною не можна не захоплюватись. Звісно, то були цілком инші умови та инші пріоритети в суспільстві та житті кожної людини, однак можна собі тільки уявити бажання Івана Пулюя навчатися, якщо до гімназії часто добирався пішки, хоч відстань між Гримайловом і Тернополем була понад сорок кілометрів!
Вчені відзначають передусім праці Івана Пулюя у галузі молекулярної фізики. В галузі електротехніки учений вдосконалив технологію виготовлення розжарювальних ниток для освітлювальних ламп, першим дослідив неонове світло. Чимало промислово розвинених країн Европи запатентувало запропоновану Іваном Пулюєм конструкцію телефонних станцій та абонентських апаратів, зокрема застосування розподільчого трансформатора. З його участю запущено не одну електростанцію на постійному струмі в Австро-Угорщині, а також першу в Европі на змінному струмі.
Досі залишається спірним питання про відкриття рентґенівських променів. На думку науковців, внесок Рентґена у дослідження Х-променів явно завищений. Рентґен надавав значення тільки фактам, а не їх поясненню. Певний час він навіть заперечував вивчення механізму явищ, зокрема й нововідкритих променів. «Лампа Пулюя» (1881 р.) стала прототипом рентґенівської трубки. До речі, навіть його знайомство з майбутньою дружиною Роман Іваничук у романі «Шрами на скалі» пов’язав із тим, що вченому дуже сподобалося волосся Катерини Станішевської: йому треба було таких гарних міцних волосин для «трубки Пулюя», а вже потім стосунки переросли в кохання. Пулюєві рентґенограми як найкращі публікувала на початку 1896 р. европейська преса. Учений поєднував найвищий рівень тонкого експерименту з глибоким теоретичним осмисленням суті фізичних явищ. Він не тільки відкрив іонізаційну властивість X-променів під час їх проходження через розріджені гази, дослідив місце їх виникнення та просторовий розподіл, а й перший дав справді наукове пояснення їхніх природи і механізму утворення.
― Я иноді кажу, що безпосереднім винахідником Х-променів був Іван Пулюй,― зазначав у своєму виступі на врочистій академії провідний науковий співробітник Інституту фізики НАН України професор Василь Шендеровський, під загальною редакцією якого вийшла у світ збірка праць Івана Пулюя у перекладі українською мовою. ― Але це наша українська ментальність ― ми боїмося сказати, що наш учений належить до найбільших учених світу. І навіть стосунки Пулюя з иншими вченими, зокрема з Рентґеном, ― це теж наша українська добродушність: він винайшов лампу, отримав патент і зразу ж подарував її Рентґенові. А всі зразу нагадують про дати публікацій Рентґена, мовляв, він опублікував свої статті раніше.
Невідомо, чи зміг би Рентґен зробити таке відкриття, якби не Іван Пулюй. Адже попри суперечки щодо часу публікування наукових статей обидвома дослідниками виходить, що Рентґен просто наважився оприлюднити явище (не розуміючи докладно суті ефекту), мабуть, покладаючись на авторитет Пулюя. Зрештою, це не єдине досягнення українця.
Завжди почував себе українцем
Іван Пулюй був не лише відомим науковцем. Він зробив прекрасну кар’єру. І ще невідомо, чого він міг би досягнути ще, але для нього важливою була громадська робота. Ще гімназистом у Тернополі він заснував молодіжний гурток для вивчення і популяризації української історії та літератури, піднесення національної свідомости народу. Навчаючись в Університеті, переклав українською мовою підручник геометрії для українських гімназій, брав активну участь в організуванні українських студентських товариств у Відні. Пізніше виступав за створення українського університету у Львові, публікував статті на захист української мови, забороненої царським указом 1876 року, засудив акції австрійського уряду під час аграрних страйків у Галичині 1902 року. Під час Першої світової війни закликав відродити українську державність. Учений опублікував близько 30 статей та брошур на українську тематику. Ще одне значне досягнення в утвердженні українства ― переклад уперше українською мовою Біблії, який Пулюй здійснив разом з письменниками Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким.
― Уявіть собі, ― звертає увагу провідний науковий співробітник Інституту прикладних проблем механіки і математики імени Я. Підстригача НАН України доктор фізико-математичних наук Роман Пляцко. ― Маючи 20 років, він укладає спочатку підручник планіметрії (сам укладає, не копіює, не перекладає). За якийсь час — підручник ботаніки (правда, уже перекладний) відомого німецького автора. Бо мав надію, що будуть урешті-решт українські гімназії, і викладання провадитиметься українською мовою. До речі, перша гімназія з викладанням у старших класах української мови появилася тільки десь через сім років після таких зусиль Івана Пулюя. У 69 році він своїм коштом видав молитовник українською мовою, через два роки — його побільшене видання. Ну, і саме в 1871 році на нього виходить Куліш, який шукав собі помічника для перекладу спочатку Нового Заповіту, а потім усієї Біблії. Так ось уявіть собі: студент другого курсу філософського факультету анґажується до перекладу Біблії! Можна собі уявити, скільки часу він віддає цій справі. В одному з листів до Олександра Барвінського він пише таке: «Робили ми сей переклад більше, як сім місяців, день в день, від рання аж до пізньої ночі. Над иншими словами думали ми тижні, місяці, поки рішились його прийняти». Здебільшого Старий Заповіт перекладав Пантелеймон Куліш, але рукопис було дуже складно передати до біблійного товариства через кордон. І в останній момент, коли Пулюй узяв до рук рукописний текст, виявилося, що переклад зроблений лише в першому наближенні — Куліш помер і не встиг закінчити. Уявіть собі: Пулюй, котрий мав дуже поважні обов’язки як професор технічної школи, береться допрацьовувати той текст!
Може, і шкода, що Пулюй не здобув собі достатньо лаврів як науковець, але для нього та громадська робота була невід’ємна від себе самого. Все це Пулюй зробив саме тому, що почувався українцем. Попри суперечки на тему ― австрійський чи чеський науковець ― він сам себе однозначно асоціював з Україною. Так само вважає і найстарший внук відомого українця Петро Пулюй, котрий називає себе навіть не австрійцем, а европейцем.
До речі, цікаву довідку щодо його прізвища подає кандидат фізико-математичних наук, доцент Тернопільського державного економічного університету Ольга Збожна. Вона спростовує усі суперечки щодо того, як правильно ― Пулюй чи Пульгуй (як подають окремі джерела): і Іван Павлович, і його батько підписувались Пулюями, а літера «г» цілком могла виникнути у прізвищі внаслідок різних написань иншими мовами ― чеською чи німецькою.
Найцікавіше, що приблизно столітньої давности висновки та міркування Івана Пулюя актуальні дотепер. Наприклад, як цитує Василь Шендеровський статтю «Україна і її міжнародне значення», де Пулюй аналізував ситуацію, що склалася на той час в Европі: «Московит хоче забрати останнє, що є в українського народу: його душу, а душа ― це мова».
Чи та тепер Україна, задля якої працював Іван Пулюй?
Заповіт Івана Пулюя
І ще одна мрія залишилася нездійсненою: Іван Пулюй мріяв бути похованим поряд зі своїми батьками, в українській землі. Це побажання він вписав у свій заповіт. Та наразі його прах спочиває у Празі. Петро Пулюй в інтерв’ю «Аудиторії» сказав, що не має нічого проти того, аби прах діда повернувся на землю, де він народився: «Але я таких великих коштів, аби переховати діда, не маю». А я так і не знайшла відповіді, до кого ж апелювати стосовно цього питання.
― Іван Пулюй помер через 9 днів після проголошення у Києві Української Народної Республіки. У клепсидрі опублікованих празьких газет читаємо: «Радник двору, доктор Іван Пулюй, звичайний державний професор електротехніки в Німецькій технічній високій школі, кавалер ордена Франца-Йосифа, рицар Австрійського кайзерівського ордена Залізної корони, 31 січня 1918 року о 7 годині вечора тихо відійшов у засвіти. Тлінні останки нашого дорогого мужа й батька в п’ятницю 5 лютого 1918 року о 4 годині пополудні будуть відспівані в каплиці кладовища Мальванзинка і поховані на Сміховському цвинтарі, поки обставини не дозволять йому знайти вічний спокій у його батьківській землі. Родина», ― цитує професор кафедри геодезії Львівської політехніки, голова Товариства «Просвіта» Університету Христина Бурштинська.
Він заповідав перенести свій прах в Україну, яку палко любив і для котрої так жертовно працював.
Підготувала Тетяна Пасович
Аудиторія / ч. 32. — 6—12 листопада 2008 р. — С. 8—9.