Лексико-семантична характеристика української музичної термінології

2010;
: сс. 68 - 71

Булик-Верхола С. Лексико-семантична характеристика української музичної термінології / Софія Булик-Верхола // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології» – 2010. – № 675. – С. 68–71.

1
L'viv Polytechnic National University

У статті окреслено склад та специфіку системної організації української музичної термінології, виділено основні тематичні групи, визначено особливості лексико-семантичних відношень (полісемії, омонімії, гіперо-гіпонімії, синонімії, антонімії, паронімії), охаракте-ризовано зміни, які відбулися в складі музичної термінології української мови.

Ключові слова: українська музична термінологія, лексико-семантичне поле, полісемія, омонімія, гіперо-гіпонімія, синонімія, антонімія, паронімія.

Ukrainian musical terminology is the specially organized subsystem of literary language, which represents the certain system of notions and is characterized by the well developed lexical-semantic organization. Within the musical terminology system there is the terms’ unity, in the theme groups, which is based on the specific correlation of hyponimia, synonymia, antonymia, polysemy, оmonymy and paronymy.

Keywords: Ukrainian musical terminology, lexical and semantic field, hyponimy, synonymy, antonymy, polysemy, оmonymy, paronymy.

Лексико-семантичні процеси, що відбуваються в музичній терміносистемі української мови вже були предметом наукового зацікавлення. У праці «З історії української церковно-музичної термінології» О. Горбач скрупульозно проаналізував музичну лексику, зафіксовану в писемних джерелах ХІ–ХVІІІ ст. [1]; у центрі зацікавлень З. Булика була діалектна музична лексика [2]; окремі аспекти музичної термінології фрагментарно висвітлювали М. Шекера та В. Ярмак [3; 4]; певні спостереження про музичну термінологію наведено в колективній монографії Т. Панько, І. Кочан, Г. Мацюк «Українське термінознавство» [5]; комплексне синхронно-діахронне дослідження аналізованої термінології здійснила автор, захистивши кандидатську дисертацію на тему: «Формування і розвиток української музичної термінології» [6].

Метою цієї статті є аналіз лексико-семантичних особливостей музичної термінології української мови, виявлення змін, які відбулися в її складі. Актуальність цього дослідження зумовлена необхідністю простежити специфічні кореляції гіперо-гіпонімії, синонімії, антонімії, полісемії, омонімії та паронімії в межах музичного термінологічного поля.

Сучасна українська музична термінологія — це відносно стабільна й закріплена традицією лексико-семантична система, що перебуває в стані безперервного руху й поступового вдосконалення. Її розвиток зумовлений факторами суспільно-політичного, фахового й мовного характеру. Елементи музичної терміносистеми відповідають усім вимогам, які стосуються термінів будь-якої галузі знань: системності, тенденції до однозначності, точності, дефінітивності, експресивної нейтральності, лаконічності. Ці риси музична термінологія зберігає лише в межах цієї системи чи лексико-семантичного поля. Поза цим полем терміни зазнають усіх тих впливів, що й загальновживана лексика.

За тематичним принципом можна виділити 20 груп термінів: назви музичних інструментів та їх деталей; професій, спеціальностей, амплуа; співацьких голосів та їх реґістрів; музичних колективів та їх груп; дій і процесів праці в галузі музики; напрямів, стилів, течій, шкіл у музиці; видів і жанрів музики, окремих музичних творів та їх складових частин; нотного письма; музичних форм та їх елементів; назви, що означають інтервали, співзвуччя та їх складові частини; назви ладів і тональностей; метроритмічних понять; музичних темпів; динамічних відтінків і позначення характеру виконання; прикрас мелодичного рисунка; прийомів і способів виконання музики; музичних звуків, їх властивостей і музичних систем; наукових і навчальних музичних дисциплін та їх розділів; різновидів музичного слуху; музичних навчальних закладів і концертних організацій.

Музичні терміни неоднорідні за обсягом понять, які вони виражають. Це дозволяє встановити гіперо-гіпонімічні відношення між термінами в межах виділених тематичних груп. Наприклад, у групі «професії, спеціальності, амплуа» родовим є поняття музикант, видовим — виконавець, композитор, музикознавець (за характером занять). У групі «назви співацьких голосів» родовим є поняття співацький голос, видовим — чоловічий, жіночий, дитячий голоси (за фізіологічними ознаками), підвидовим — високий, середній, низький голоси (за обсягом звуків), груповим — ліричний, драматичний, лірико-драматичний (за характером звучання). Родо-видові відношення між предметами та явищами, з одного боку, і поняттями, з іншого, сприяють структуризації складу музичної терміносистеми.

Полісемія, яка є однією з форм економії мовних засобів, виникає в результаті термінологізації слів літературної мови (вступ, головка, ключ) або як наслідок семантичних змін самих музичних термінів (адажіо, альт, тріо). У музичній термінології української мови спостерігаємо тенденцію до однозначності термінів, наявність багатозначності та омонімії є безсумнівним фактом, хоча й небажаним.

У межах музичної термінології характерна полісемія [7] (нона — один із складених інтервалів, який охоплює дев’ять ступенів; дев’ятий ступінь від того, що заданий [8, с. 70]), а омонімія не властива (гармонія1 — закономірне поєднання тонів при одночасному звучанні, співзвуччя; злагоджене звучання, приємне для слуху, милозвучність; гармонія2 — пневматичний музичний інструмент (ручний, губний) з металевими язичками, що урухомлюються струменем повітря [9, т. 2, с. 33]).

Багатозначними є номінації, що належать до різногалузевих терміносистем (елегія — вокальний чи інструментальний твір задумливого, сумного характеру; ліричний вірш задумливого, сумного характеру; смуток, меланхолія [9, т. 2, с. 467]).

Музичні терміни, утворені шляхом термінологізації загальновживаних слів, стають омонімами (доля1 — частина чого-небудь, зокрема частина розміру музичного такту; доля2 — хід подій, напрям життєвого шляху, що ніби не залежить від бажання, волі людини; майбутнє чогось [9, т. 2, с. 360]; камерний1 — призначений для виконання невеликою кількістю музикантів-солістів або ансамблями з кількох учасників; камерний2 — прикметник, похідний від камера [9, т. 4, с. 82]). Ставши термінами, побутові слова (коза, равлик, ребро, язичок, душа) набувають нових термінних значень.

Багатозначні музичні терміни й терміни-омоніми не залежать від контексту, вони можуть існувати, не змінюючи семантики, і поза контекстом. Цим терміни відрізняються від загальновживаних слів, які можуть змінювати значення залежно від контексту.

Явище синонімії виявилося найпоширенішим на всіх етапах розвитку української музичної термінології [10]. У її межах виділено лексичні синоніми, які виникли внаслідок паралельного вживання запозиченого й українського термінів: акомпанемент (італ.) — супровід, демпфер (нім.) — глушник, нюанс (фр.) — відтінок) або кількох запозичених (плектр (гр.) — медіатор (лат.), каданс (фр.) — каденція (італ.).

Терміни вступають у синонімні відношення і з термінолексикою: застарілий — сучасний (ікт — акцент, наголос; піснеписець, піснетворець — композитор-пісняр), діалектна лексема — термін (дримля, дрімля, дрімка, дрімки, дрімливиці, дрімота, доромба, турумба (Бойківщина) — дримба, варган; коза, козиця, баран, міх, ґайда, ґайдиця, ґайдичка (Гуцульщина) — дуда, волинка, мюзет (фр.)), професіоналізм — термін (весло — гітаракляпа — клавішний інструментпіаніно; лабати  — грати).

В аналізованій терміносистемі наявні словотвірні синоніми: омоосновні (барабанник — барабанщик, скрипаль — скрипак — скрипач) та гетероосновні (інструментування — оркестрування, дудар — волинник). Названі музичні терміни є синонімами і словотвірного, і лексичного рівнів.

Структурні синоніми — це терміни різних структурних рівнів: складений і простий терміни (нотний стан — нотоносець, перелом голосу — мутація, провідний мотив  лейтмотив). Ці назви наукових понять не відрізняються один від одного ні семантично, ні стилістично. Заміну складеного терміна простим пояснюємо бажанням зменшити кількість слів у висловлюванні або прагненням не повторювати терміна кілька разів. За поняттями, що названі складеними термінами-синонімами слід закріпити перший і найбільш вдалий термін (сильна доля — важка доля, прості інтервали — основні інтервали, баскійський барабан — ручний барабан).

У музичній термінології використовують синоніми на міжзнаковому рівні (D7 — домінант-септакорд, ff — фортисимо, ♪ — вісімка).

Синонімію вважають небажаною в термінології, вона свідчить про етап формування терміносистеми. Але, зважаючи на несприятливі умови для функціювання української наукової мови в період національної бездержавності, синонімні найменування вважаємо позитивним явищем. За сприятливіших умов для розвитку музичної термінології постане можливість відібрати найвдаліші з-поміж синонімних назв для позначення музичних понять.

Антонімія апріорно посідає вагоме місце в термінології, адже будь-яке явище, поняття, предмет сприймаються глибше та яскравіше в зіставленні чи протиставленні, віднаходженні антитези, протилежного значення [11]. У музичній терміносистемі української мови можна виділити різнокореневі терміни-однослови (вступ — фінал, бемоль — дієз, крещендо — димінуендо), спільнокореневі терміни-однослови (тональність — атональність, гармонія — дисгармонія) і терміни-словосполуки (професійний ансамбль — аматорський ансамбль, головна партія — побічна партія). Виявлено антонімні відношення між термінами, які протиставляються за такими ознаками: властивості явищ, предметів (головні голоси — супровідні голоси), наявність чи відсутність ознаки (звучання — беззвучність), кількісні відношення (одноголосся — багатоголосся), локалізація (надструнник — підструнник), спрямованість дій чи ознак (висхідна секвенція — низхідна секвенція), розмір (великий симфонічний оркестр — малий симфонічний оркестр).

Антонімні відношення сприяють глибокому проникненню в сутність протиставлюваних понять, дають змогу цілісно та системно сприймати наукову інформацію, визначаючи місце кожного терміна. Антонімія відіграє позитивну роль в організації музичної терміносистеми.

Для паронімії в термінології й загальновживаній лексиці характерними є спільні риси. Виділяють зовнішньосистемну паронімію (одне найменування паронімної групи належить до терміносистеми, а друге є загальновживаним словом або терміном іншої галузі): інвенція (музична п’єса поліфонічного характеру [12, с. 279]) — інтенція (намір, ціль [13, с. 298]), хіт (модна пісня, шлягер [13, с. 820]) — хід (іменник від дієслова ходити), дуоль (дводольна ритмічна фігура в музиці [13, с. 222]) — дуель (збройний поєдинок; змагання [13, с. 221]). Найпоширенішою є внутрішньосистемна паронімія, що створює труднощі вживання термінів: звукозапис (фіксація звукових коливань за допомогою пристроїв на звуконосіях [12, с. 91]) — звукопис (відтворення об’єктивного світу за допомогою виражальних музичних засобів [12, с. 91]), гармонія (виражальний засіб у музиці; наука про акорди; назви окремих акордів як образне визначення їх виразності; характерна для творчості певного композитора послідовність акордів; навчальна дисципліна [12, с. 49–50]) — гармоніка (назва групи пневматичних музичних інструментів; тони, що виникають унаслідок одночасного коливання вібратора і його частин [12, с. 48]).

Серед термінів вирізняємо пароніми трьох типів: автохтонні найменування (шум — шумка, дума — думка, заспів — приспів), назви іншомовного походження (вокаліз — вокалізм, епізод — епілог, туш — туше), українські та запозичені найменування (нарада — нарація, доля — дуоль).

Українські паронімні назви — це переважно спільнокореневі слова, що відрізняються афіксами (музичний — музикальний, гармонічний — гармонійний, приспів — заспів), а пароніми іншомовного походження поділяють на спільнокореневі (канцона — канцонетта, децима — дециметр, дует — дуетино) та різнокореневі (тембр — темп, тріоль — тріодь, кантор — кантрі).

Слід пам’ятати, що фонетична близькість паронімних найменувань може спричиняти їх сплутування. Для усунення неправильного вживання термінів-паронімів треба враховувати семантику національних та іншомовних словотвірних елементів.

У процесі формування української музичної термінології в її складі відбуваються такі зміни:

1)  виходять з активного вжитку а) музичні терміни, які сприймають у наш час як історизми (авлос, зінґшпіль, знамено, лірник), б) архаїчні назви (ес, піканда, чвертка в’язаная), в) терміни-синоніми, які вживали в певний період як назви одного поняття (музика — мусикія, музика веселого тону — мажор);

2)  поповнюється склад музичної терміносистеми завдяки а) дериваційним процесам (інструментуванняв’язкамажорний тризвук), б) залученню діалектних назв (дудакатеринниккосмачанка), в) використанню запозичених термінів (рок-н-рол, свінґ, фонограма).

Отже, українська музична термінологія становить сформовану підсистему літературної мови, яка репрезентує відповідну систему понять і характеризується добре розвиненою лексико-семантичною організацією. У межах музичного термінологічного поля спостерігаємо системність термінів, що виявляється в закономірних явищах гіперо-гіпонімії, синонімії, антонімії, полісемії, омонімії, паронімії.

Музична термінологія як невід’ємна частина лексичної системи мови належить до найбільш відкритих, вона постійно розвивається, оскільки в її межах відбуваються такі процеси, як зникнення одних і поява інших термінів, уживання старих термінів у новому значенні, заміна одних термінів іншими, ліквідація паралельних форм. Розвинута національна музична термінологія є свідченням високої духовної культури, що дає підставу прогнозувати її збагачення новими чи забутими номінаціями. Процес удосконалення музичної термінології безпосередньо пов’язаний з розвитком музичної культури. Тому кількісні та якісні зміни в межах української музичної термінології є результатом взаємодії лінгвальних та екстралінгвальних чинників і закономірностей. З огляду на зроблені висновки відкривається перспектива нових досліджень музичної термінології в лінгвокраїнознавчому аспекті.

1. Горбач О. З історії української церковно-музичної термінології / Олекса Горбач — Мюнхен, 1965. — 40 с. 2. Булик З. Лексико-словотвірна будова бойківських і гуцульських назв музичного інструментарію / З. Булик // Культура і побут населення Українських Карпат. — Ужгород, 1973. — С. 216–223. 3. Шекера М. З історії назв музичних інструментів / М. Шекера // Українська література і мова в школі. — К., 1991. — № 1. — С. 87–89. 4. Ярмак В. Мовностилістичне функціонування музичної термінології у сучасній українській поезії / В. Ярмак // Мовознавство, — К., 1987. — № 3. — С. 58–61. 5. Панько Т. І., Кочан І. М., Мацюк Г. П. Українське термінознавство: підручник / Т. Панько, І. Кочан, Г. Мацюк — Л.: Світ, 1994. — 216 с. 6. Булик-Верхола С. Формування і розвиток української музичної термінології: Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.02.01 / С. Булик-Верхола / Львівський нац. ун-т ім. Івана Франка. — Л., 2003. — 20 с. 7. Булик-Верхола С. Омонімія і полісемія в українській музичній термінології / С. Булик-Верхола // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка» № 490. Проблеми української термінології. — Л., 2003. — С. 142–146. 8. Юцевич Ю. Словник музичних термінів / Ю. Юцевич — К.: Муз. Україна, 1971. — 142 с. 9. Словник української мови в 11‑ти тт. — К.: Наук. думка, 1970–1980. — Т. I–XI. 10. Булик-Верхола С. З. Синонімія в українській музичній термінології / С. Булик-Верхола // Вісник Харківського нац. ун-ту № 491. Серія філологічна. Традиції Харківської філологічної школи. До 100‑річчя від дня народження М. Ф. Наконечного. — Х., 2000. — С. 264–267. 11. Булик-Верхола С. Антонімія в українській музичній термінології / С. Булик-Верхола // Вісник Львівського ун-ту. Серія філологічна. — Л., 2003. — Вип. 30. — С. 248–251. 12. Юцевич Ю. Музика. Словник-довідник / Ю. Юцевич — Тернопіль: Богдан, 2003. — 352 с. 13. Новий словник іншомовних слів: 20 000 слів./ [уклад. і передмова О. Сліпушко]. — К.: Аконіт, 2007. — 848 с. — (Серія «Нові словники»)