У статті досліджено особливості стилістичного маркування й тлумачення в словниках сучасної української мови номенів рибальської галузі. З’ясовано основні проблеми їхнього лексикографічного опрацювання. Запропоновано механізми віднесення рибальських назв до термінологічних одиниць.
Ключові слова: рибальський термін, стилістична позначка, синонімічний ряд, похідник, термінологізація.
The features of fishing industry’s names stylistic marking and interpretation in modern Ukrainian dictionaries are investigated in the article. The basic problems of the lexicographic working of them are found out. The mechanisms of taking the fishing names to terminology units are offered in the article.
Keywords: fishing terminology unit, stylistic marking, synonymic lines, derivative, term formation.
Усталення термінологічного корпусу українського рибальства є справою майбутнього. Рибальська лексика й фразеологія залишаються ніби «законсервованими» в межах діалектних словників. Наша держава не має жодного українськомовного наукового чи науково-популярного часопису цієї галузі (журнал «Світ рибалки» є таким лише за назвою, бо всі статті там публікують російською мовою, українською ж — окремі листи дописувачів). Мабуть, через це стародавня професійно-термінологічна система українського рибальства до сьогодні залишається невпорядкованою. І хоча впродовж ХХ ст. захищено кандидатські дисертації, у яких дослідники представили численні українські рибальські професіоналізми говірок Нижнього Подністров’я (А. Берлізов), північно-західного Причорномор’я (Є. Мотузенко), Нижньої Наддніпрянщини (І. Ліпкевич), у тлумачних словниках сучасної української мови лексикографічне подання номенів цієї галузі відчутно поступається представленню дотичних спортивної й мисливської термінології. Переконані також, що зараховувати українські рибальські назви до професіоналізмів, пов’язаних лише з архаїчною лексикою спеціальних занять, які виникли в період середньовіччя [1, с. 76], немає жодних підстав, бо в нашій державі офіційно функціює рибальський промисел.
Мета розвідки — з’ясувати стан висвітлення назв рибальської галузі в сучасних тлумачних словниках української мови.
Проблема полягає в тому, що лексеми, які мають усі ознаки галузевого терміна, не мають у тлумачних словниках жодних ремарок: напр., ава ‘різновид подвійної рибальської сітки, у якій одна сітка має більші вічка’ [2, с. 3], жерлиця ‘рибальська снасть для лову хижої риби’ [2, с. 366], кукан ‘у рибалок — тонка мотузка, на яку нанизують пійману рибу’ [2, с. 595] тощо. Натомість у лексикографічній практиці наших сусідів такі одиниці вже розроблено в спеціальних словниках як терміни рибальського промислу, пор.: «кукáн м. 1. рыб. (у спискові скорочень розтлумачено як рыбопромысловый термин — Р. М.). Простейшее устройство (бечёвка, прут, др. подручный материал), на которое рыбу нанизывают за жабры с целью её сохранности» [3, с. 332].
Зауважимо, однак, що укладачі словників загальномовної лексики можуть і не маркувати галузеві номени, пояснюючи це тим, що сфера їхнього вживання «розкривається в тлумаченні цих слів» і «лише відсутність такого розкриття у тлумаченні передбачає використання відповідного галузевого позначення (хім., геол., астр., археол. тощо)» [2, с. V]. Такий підхід є не дуже вдалим, зокрема тоді, коли треба вибрати із синонімічного ряду саме термінологічну одиницю, напр.: бовт ‘тичина, жердина з порожнистим потовщенням на кінці — рибальське знаряддя, яким заганяють рибу в сітку’ [2, с. 90] і хрокало ‘рибальський прилад, яким б’ють по воді, ловлячи рибу сіткою’ [2, с. 1573], остень ‘риболовецьке знаряддя, схоже на вила, із зазубреними ріжками для утримування настромленої риби’ [2, с. 862] і сандоля ‘рибальське знаряддя — довга жердина із залізною вилкою на кінці’ [2, с. 1292], нерестилище, нерестовище ‘місце нересту рибу’ [2, с. 777] і терло, тирло ‘місце, де нереститься риба’ [2, с. 1444, с. 1451] тощо.
З огляду на це, уважаємо, що обов’язкового позначення риб. (рибальський термін) потребують назви, які в цій галузі організують чітку ієрархічну систему понять, напр.: бредень ‘невеликий невід, яким ловлять рибу в мілководних місцях’ [2, с. 96], волок ‘невелика сітка з матнею для ловлі риби на неглибоких місцях’ [2, с. 200], невід ‘велика рибальська сітка’ [2, с. 750], трал ‘велика сітка, що має форму мішка, для ловлення морської риби з невеликих суден — траулерів’ [2, с. 1467; 4, с. 389]. На користь визначення таких лексем як українських рибальських термінів свідчить приналежність їх до словотвірних гнізд (може виявлятися як у синхронному, так і діахронному аспектах), а також існування на базі цих слів терміносполук, пор.: бродити ‘ловити рибу бреднем’ [5, т. І, с. 101], забрести ‘піти у воді (під час ловлі риби неводом, волоком і т. ін.)’ [2, с. 376]; волочити (неводом) ‘ловити рибу’ [6, с. 193]; невідничить, риб. ‘ловити рибу неводом’ (з покликанням на Д. Яворницького) [7, т. ІІ, с. 359], невідник ‘рибалка, який ловить рибу неводом’ [2, с. 750], грядовий невід ‘невід, який тягнуть не в човни, а на берег’ [5, т. І, с. 334]; тралити ‘ловити рибу за допомогою трала’, тральщик 1. ’риболовецьке судно, оснащене тралами’, 2. ’фахівець, який керує траловим ловленням риби; тралмейстер’ [2, с. 1467] тощо.
Термінами, на наш погляд, є й деякі рибальські номени, що на сучасному етапі не утворюють словотвірних гнізд, бо семантичну єдність між спільнокореневими словами втрачено, а етимологічно спільнокореневі слова є номенами різних професійних галузей, пор.: верша ‘сплетена з лози риболовна снасть, що має форму лійкоподібного кошика’ і верші́й ‘робітник, що укладає верх стогу, скирти’, вершити ‘доводити до кінця, закінчувати робити верх, покрівлю. // Укладати верх стогу, скирти певним способом’ [2, с. 123]. Водночас із цим словом верша названо конкретну реалію, яка має визначене місце серед рибальських приладів (відрізняється від волока, жерлиці, ятера тощо).
Рибальськими термінами вважаємо також усталені загальномовні галузеві назви, що утворюють словотвірні гнізда разом із говірковими професіоналізмами, напр.: блешня ‘прикріплена на кінці волосіні блискуча металева пластинка у формі рибки, що використовується як принада для лову на спінінг риби-хижака (щуки, окуня та ін.)’ [2, с. 87] — пор.: блистить ‘ловити рибу на блешню’, блисті́й ‘рибалка, який ловить рибу на блешню’ [7, т. І, с. 89]. Такі терміни нерідко є основою для творення терміносполук, напр.: горизонтальна блешня, вертикальна блешня, вертикальне блешнювання [8, с. 211].
У лексикографічному опрацюванні українських рибальських номенів виділяємо й інші неузгодженості.
Один зі складників рибальського пристрою укладачі словників кваліфікують як рибальський термін, а інші складники — ні, напр.: яз, риб. ‘пристрій у вигляді плоту, частоколу впоперек річки або затоки з ворітьми, в котрі вставляють вершу або ятір для ловлі риби’ [2, с. 1646; 4, с. 457; 9, с. 1002] — пор.: верша (без ремарки) [2, с. 123], ятір (без ремарки) [2, с. 1650]. Без спеціальної ремарки подано також назву котець (приладу, схожого за функційним призначенням на яз) ‘стаціонарне знаряддя лову, що складається з напрямного крила та відкритих згори пасток різної форми, виготовлених із жорсткого матеріалу (деревини, очерету тощо)’ [2, с. 580].
Непослідовне стилістичне маркування похідників, напр.: хрокало (без ремарки) ‘рибальський прилад, яким б’ють по воді, ловлячи рибу сіткою’ — хрокання, риб. ‘дія за знач. хрокати і звуки, утворювані цією дією’ — хрóкати, риб. ‘бити по воді хрокалом, видобуваючи глухі звуки під час ловлі риби’ [2, с. 1573]. Пор.: підсака і підсак, риб. ‘риболовна сітка, що має форму косого мішка, на обручі з довгим держаком’ [2, с. 964] — підсáчувати, риб. ‘ловити рибу, раків підсакою, підсаком’ [2, с. 964].
Зсув у маркуванні рибальських номенів як загальновживаних до етнографізмів, напр.: хватка ‘конусна сітка, напнута на обруч або рамку з держаком, яку використовують для ловлі риби, комах, птахів’ [2, с. 1558] — етн. ‘пристрій для ловлення риби, що складається із двох перехресних обручів, які обтягнені сіткою, та з держака; підсака; сака’ [9, с. 917–918], хрокало ‘рибальське знаряддя, яким б’ють по воді, заганяючи до невода сонну рибу’ [4, с. 419] — етн. ‘рибальське приладдя, яким б’ють по воді, коли ловлять рибу; бовт’ [9, с. 931].
Одне лексикографічне джерело кваліфікує рибальський номен як термін цієї галузі, інше — як загальновживане слово, напр.: живець, риб. ‘принада у вигляді дрібної живої рибки, яку використовують для ловлі хижих риб’ [9, с. 300] — (без ремарки) ‘тс.’ [2, с. 367].
Очевидно, на шляху до термінологізації як власне рибальські перебувають деякі назви, що в словниках мають ремарку спеціальне (слово, вираз), напр.: жор, спец. ‘активне клювання риби в певні періоди доби, пір року, за певної погоди’ [4, с. 139], перемет, спец. ‘рибальська снасть із гачками, яку звичайно ставлять поперек течії річки’ [4, с. 269]. Термін жор дійсно вживають в інших галузях, зокрема в рибництві, а от щодо терміна перемет така ремарка є сумнівною. До номенів із суперечливим маркуванням зараховуємо й лексеми з ремаркою техніка, напр.: блешня, техн. ‘прикріплена на кінці волосіні блискуча металева пластинка, що використовують як принаду для риби’ [4, с. 54].
Специфічно рибальськими є назви, ужиті в тлумачних словниках сучасної української мови без ремарок, але в тлумаченні їх у дужках завжди зазначено (про рибу) або ж слова риба, рибальський є центральними в тлумаченні. Такі назви можна поділити на декілька груп:
1) однозначні слова (переносних значень до них не зафіксовано; ці назви можуть мати похідники, що їх деякі тлумачні словники вже кваліфікують як рибальські терміни), напр.: виживúчувати (вúживичити) ‘ловити рибу сачком, підтягаючи її до човна чи берега’ [2, с. 134], пор.: живець, риб. (рибальський термін) [9, с. 300];
2) багатозначні слова (первинним є саме рибальський номен, до прямого значення якого можуть розвиватися загальновживані переносні значення), напр.: вýдити, недок. ‘ловити вудкою рибу’ [2, с. 211], виýджувати (вúудити) 1. ’виловлювати рибу вудкою // діставати, витягати на нитці, мотузці з принадою’, 2. перен., розм. ‘вибирати, шукаючи кого-, що-небудь серед когось, у чомусь’, 3. перен., розм. ‘домагатися чого-небудь, діставати щось за допомогою хитрощів’ [2, с. 158]; у терміносфері рибальства такі слова, як правило, мають численні похідники, пор.: вудка ‘знаряддя для ловіння риби, що звичайно складається з вудлища, волосіні, поплавця, грузила та гачка’, вудкар ‘рибалка, який ловить рибу вудкою’, вудлище ‘тонкий і гнучкий прут (звичайно бамбуковий, ліщиновий, пластмасовий або металевий), до якого прикріплюють волосінь’ [2, с. 211];
3) слова, які вживають як у спеціальному, так і неспеціальному мовленні, але в рибальській терміносфері вони перебувають у чітко організованій системі понять, напр.: волосі́нь ‘прив’язана до вудлища довга міцна нитка (з волосин коня, шовку і т. ін.), на кінці якої прикріплено риболовецький гачок’ [2, с. 201], пор.: сталька ‘тонкий сталевий дріт, який досвідчені рибалки намотують на спінінгові котушки замість волосіні, ліски; сталева ліска для ловлі риби у глибоких річках зі швидкою течією’ [2, с. 1383];
4) дієсловні рибальські номени, що є однозначними словами в певній видовій формі, напр.: наглушити ‘вибухами або ударами по льоду оглушити яку-небудь кількість риби. Наглушити коропів’ [2, с. 707], недоконаний же вид цього дієслова має, окрім прямого, вивідні й переносні значення;
5) дієсловні рибальські номени, що стають однозначними словами лише в синтаксичній ролі присудка без додатка (вони ніби «кам’яніють», зосередивши всю повноту значення на собі), напр.: клювáти ‘схоплювати принаду, наживу на вудці (про рибу)’ [2, с. 548]. Хоча й спостерігаємо тенденцію кваліфікувати подібні рибальські номени як галузеві терміни, пор.: підсікати (підсікти), риб. ‘смикати вудку в момент клювання, щоб сильніше зачепити рибу на гачок’ [2, с. 965].
Помітно, що укладачі словників (як загальномовних, так і діалектних) системніше маркують саме дієслівні назви, які відбивають процесові поняття. Це природно, оскільки саме терміни-дієслова є серцевиною української галузевої термінології. Цілком слушною є пропозиція науковців «уживати такі дієслова на правах застандартизованих термінів» [10, с. 531].
Отже, суперечливе подання рибальських номенів у тлумачних словниках сучасної української мови має такі вияви: несистемне галузеве позначення очевидних термінологічних одиниць, незважаючи на те, розкрито чи не розкрито сферу вживання їх у тлумаченні; відмінне стилістичне маркування досліджуваних назв у різних лексикографічних джерелах; непослідовне стилістичне маркування похідників. Спостерігаємо також хитання в тлумаченні номенів, напр.: рибальський, риболовний, риболовецький (треба — рибальський), для ловлення, для ловлі, для ловіння риби (краще — ловити або щоб ловити рибу) тощо.