У статті обґрунтовано невмотивованість українського терміна «поняття» на познаку одиниці думки й запропоновано вживати замість нього цілком умотивований, давно оприлюднений, але зрепресований під час ліґвоциду термін «утямок».
Ключові слова: українська мова, поняття, утямок, вмотивованість терміна, наслідок події, виознака, слововжиток.
The paper presents the proof that there is no ground to use the Ukrainian term «ponyattya» (concept) in the sense of a thought unit and, instead of this, it is suggested to use the term «utyamok» (concept), which is well grounded and publicized long ago but repressed during the linguocide.
Keywords: Ukrainian language, notion, concept, well-grounded term, event effect, definition, word usage.
«Та як-не-як, а з поняттям треба нам покінчити…»
Василь Сімович [1, с. 45; 2, с. 270]
Суть проблеми полягає в невмотивованості українського терміна поняття, що його часто вживають у сучасних наукових творах на познаку одиниці думки. Це можна пояснити такими двома фактами:
1) віддієслівний іменник поняття на познаку одиниці думки не має значинного (семантичного) зв’язку з українським дієсловом поняти, від якого його утворено, проте, має його з російським дієсловом понять;
2) віддієслівний іменник поняття, утворений від українського дієслова поняти, відповідно до своєї будови й вимог стандартів [3; 4] має означати ту саму подію, що її означає дієслово поняти.
Аналіз публікацій і результатів досліджень щодо порушеного питання
Василь Сімович [1, с. 44–45] пояснює все просто: «виходячи з того, що в нас немає слова понимати, я вже тоді геть чисто викинув був із ужитку в нашій школі в Чернівцях слов.- рос.-польск. поняття, замінивши його словом тямка, й замітив, що дехто прийняв і вживає цей термін. Слово це не нове, відоме в літературі, хоч вигляд його в різних авторів різний».
Так само термін тямка замісць поняття вживав у своїх творах визначний український мовознавець, професор, провідний діяч у нормуванні української літературної мови 1917–1931 рр, фактичний редактор остаточного тексту «Українського правопису» 1927 р. Олекса Синявський: «Не устаткований іще як слід правопис, не скрізь зовсім одноманітна морфологія, не вповні визначена синтакса, не цілком однакові, а то й цілком не однакові терміни для сили силенної тямок наукового значіння» [5, с. VII]; «Певні, визначені тямки [поняття] повинні мати певний точний знак – слово…» [5, с. 120].
Мені відома лише одна публікація Д. Задорожного [6], цілком присвячена порушеному питанню. Її автор, докладно заналізувавши кілька відомих словників, зокрема Б. Грінченка [7], В. Даля [8] та ин., щодо того, чим відрізняється значина́ українського слова поняти від російського слова понять, робить не зовсім точний висновок про те, що слово поняття з’явилось у словнику [9] як наслідок зреалізування політики «злиття мов», що її впроваджував більшовицький режим СРСР стосовно української мови – такий собі витвір «кабінетного» словотворення». На думку Д. Задорожного, поняття не є питомо українське слово, а – це невдала калька з російського слова понятие.
Отже, згадані автори, викладаючи свої висновки щодо цілком слушно порушеної проблеми, висловилися трохи неточно, стверджуючи, що «в нас немає слова понимати» [1, с. 44] і що «поняття не є питомо українське слово» [6, с. 7]. Такі слова українська мова має, див.: понимати (понімати) [7, т. 3, с. 311; 10, с. 700; 11, т. 7, с. 163]; понятє (поняття) [10, с. 701; 12, с. 195]. Слово поняття у вигляді словосполуки вони поняття не мають уживала навіть Леся Українка (1871–1913 рр) [11, т. 7, с. 168]. Як бачимо, ці слова зафіксовано в українських словниках, виданих як у Західній Україні, що була в складі Австро-Угорщини, так і в Радянській Україні, ще до початку реалізування політики «злиття мов», яке розпочалося 1933 року після опублікування статті А. Хвилі [13].
Але я впевнений, що автори мали на увазі трохи инше ніж те, що написали, бо варто після слова понимати додати «в значині російського понимать» і слова В. Сімовича стануть цілком правдивими. А якщо так само уточнити слова Д. Задорожного: «слово поняття в значині російського понятие не є питомо українське», то і тут матимемо правду.
Мета статті – обґрунтувати невмотивованість терміна «поняття» на познаку одиниці думки й запропонувати иншого терміна, що відповідав би вимогам національних стандартів.
Певною мірою автори висловилися неточно через те, що плутають «слово поняття» з «об’єктом поняття». Тому надалі слово називатимемо словом, а «об’єкт поняття» – одиницею думки або значино́ю. Зауважмо, що питання не в тому, є такі слова в українській мові, чи нема, бо вони є і вони питомо українські, а в тому, що са́ме (які одиниці думки) ці слова в українській мові означають або мусять означати. А точніше – чи варто словом поняття називати речі, подані в державних стандартах України (ДСТУ) та у Словнику української мови (СУМ) такими виознаками1 (дефініціями):
- будь-яка одиниця думки [14, п. 4.1.1.3];
- одиниця думки, встановлена на підставі забстрагування властивостей, спільних для певної сукупности об’єктів [15, п. 4.1];
- результат узагальнення суттєвих ознак об’єкта дійсности [11, т. 7, с. 168];
Слово поняття – це віддієслівний іменник, утворений від дієслова доконаного виду поняти, тому в українській мові він насамперед мусить означати те саме, що й дієслово – подію. А дієслово поняти означає такі події [7, т. 3, с. 311; 11, т.7, с. 7]:
- осягнути (охопити, захопити, покрити, сповнити) собою кого- що-небудь;
- зловити, схопити;
- узяти за жінку;
- у словосполуці «поняти віри» – повірити.
Одразу зауважу на слові «собою» в першому витлумку. Отже, «собою», а не чимсь иншим, наприклад, розумом.
А тепер зазначу, що в СУМі немає справді українського витлумку, що мав би стояти перший у статті поняття – «подія за знач. поняти (пойняти)», себто – «осягнення, охоплення, покриття, сповнення собою чого-небудь». Адже в словнику [9, т. 3, с. 322] подано «Поима́ние – (водою) поняття́ (-ття́)». Тому слово поняття в такій значині́ на познаку події можна було б часом ужити, наприклад, так: «Через поняття водою левади, сіно намокло». Чому такого витлумку немає в СУМі? Бо словника [9] зрепресували, а в російських словниках такого нема. Російське слово понятие означає тільки те, що зазначено в російських словниках. А українське слово поняття, згідно з СУМом, означає те саме, що російське понятие, і виходить, не означає те, що означає українське поняти, від якого воно походить. А отже, поняття відірване від української мови й слугує українськуватою наліпкою на російське понятие. Таких наліпок у сучасній українській мові маємо безліч. Невелику частину з них подано в Додатку Д до стандарту [4, с. 43–96]. Наявність значної кількости таких наліпок становить основну ознаку «радянського діялекту української мови»2, структура речень, словосполук, а часом і слів якого – російська, а лексика – українськувата (зовнішнім виглядом українська, а змістом російська) й уживана за російським взірцем слововживання. Переважну більшість наліпок створено в радянський період, але є винятки до яких належить слово поняття. Бо зросійщування української мови, але в значно менших обширах, почалося ще до того, як було створено російську мову, – від упровадження церковнослов’янської мови як офіційної в Україні-Русі, від якої безпосередньо пізніше постала російська.
На спотворення значини слова поняття вплинула також і польська мова, бо польською як і церковнослов’янською та російською слово pojąć (поѧти, понять) – осягнути розумом, а pojęcie (поѧтїє, понятие) – результат осягнення розумом. До речі, jąć, jęc, ѧт, нят і йнят – це варіянти того самого кореня. Мушу сказати, що іменника поѧтїє в словниках церковнослов’янської мови не виявив, бо, напевно, його немає у Святому Письмі, але він цілком природний, як і будь-який віддієслівний іменник, утворений за допомогою суфіксів –нїє (-тїє) від дієслова і в ужиткових текстах його, напевно, вживали, бо де б він узявся в російській мові. Тож, сказане стосовно церковнослов’янських поѧтїє (понѧтїє) треба вважати припущенням. А от у словнику староукраїнської мови [17, т. 2, с. 193, ], як і в СУМі та в словнику Б. Грінченка, слова понѧти, понѧть, пояти не означають «осягнути розумом», а лише – «взяти». Отже можна впевнено сказати, що українське дієслово поняти (пойняти) принаймні від ХІV ст. і донині «осягнути розумом» не означало. А іменник поняття набув зв’язку з мисленням окремо від дієслова поняти під потрійним тиском зазначених мов і напевно насамперед у популярній у народі словосполуці «поняття не мати», яку ще й досі селяни на Черкащині вживають у значині́ «не бути пойнятим (не перейматися)». Наприклад речення: «Я його гукаю, а він поняття не має» значить: «Я його гукаю, та це його не поймає». І ще: «Усі вже жнуть, а я й поняття не маю» – «Усі вже жнуть, а я й не переймаюсь». Таке вживання слова поняття цілком узгоджене із значино́ю українського дієслова поняти, бо воно означає «зайняти (пойняти) собою». А згодом словосполуці «поняття не мати» надають ще й польського та російського змісту «нічого не тямити». Саме такий штамп народного походження із чужим змістом ужила Леся Українка та й не лише вона. Тому і з’явилося українське понятє в словнику Желехівського [10] під впливом польської та в инших – під впливом російської в значині висліду осягнення розумом. Тож коли почався лінґвоцид [13], слово поняття остаточно затверджено як наліпку на російське поняття. А инші відповідники скасовано через «непотрібність». Бо головна вимога до наліпок – зовнішня схожість з російським словом.
Але нині термін «поняття» не відповідає вимогам національних стандартів, бо суперечить першому головному правилу слововживання: «Усі мовні засоби треба вживати відповідно до їхньої прямої (основної) призначености» [4, с. 11; 18, с. 12, п. 5.1.1]. А пряма призначеність віддієслівного іменника поняття, утвореного від дієслова доконаного виду поняти, – означати ту саму подію, що й дієслово, від якого його утворено.
А також термін поняття не відповідає четвертому головному правилу слововживання: «Слова треба вживати так, щоб формальний зв’язок між ними був узгоджений з логічним зв’язком між утямками, позначуваними цими словами» [4, с. 11], бо його формальний зв’язок з дієсловом поняти не узгоджений із логічним (семантичним), точніше – його зовсім немає.
Отже, «одиниця думки» – це наслідок (вислід) осягнення розумом (зрозуміння, утямлення) суті якогось об’єкта. За класифікацією дійових утямків [4, с. 6–8; 17, с. 50–51], цей утямок належить до класу «наслідків події». Терміни виходять найкраще усистемлені, якщо назва «наслідку події» походить від назви «події». До цього закликає четверте головне правило слововживання [4, с. 11].
У нашому випадку назву «події» можна передати словами зрозуміти (зрозуміння) або утямити (утямлення), а назву «наслідку події» – словами зрозу́мок або утя́мок. Якщо перше – явний новотвір, то друге – утя́мок (втя́мок) зафіксовано в словнику [9, т. 3, с. 364] з посилкою на І. Нечуя-Левицького:
Поня́тие – розумі́ння, поня́ття, тя́ма, утя́мок (-мку), тя́мо́к (-мку́). Национальные -тия – націона́льні розумі́ння. Абстрактные -тия – умозо́рні, абстра́ктні розумі́ння. Счастье -тие индивидуальное – ща́стя – розумі́ння індивідуа́льне. Два великие -тия смерти и любви – два вели́кі тямки – сме́рти і любо́ви (Конис.). Высокие -тия добра и правды – висо́кі втя́мки добра́ і пра́вди (Неч.-Лев.). -тия не имеет – тя́ми не ма́є; не тя́мить. Ложное -тие – фальши́ва тя́ма.
Словом тяма треба позначати те, завдяки чому людина здатна щось утямити. Так само, як розум – те, завдяки чому людина здатна зрозуміти. Що не суперечить СУМові [11, т. 10, с. 345]. А тямка – зменшене від тяма.
Пропозиція Д. Задорожного [6] запровадити замісць терміна поняття слово латинського походження концепт суперечить другому головному правилу слововживання національних стандартів: «За наявности двох рівнозначних слів: чужомовного походження й українського, треба вживати українське» [4, с. 11; 18, с. 13, п. 5.1.5].
Висновки
1) В українській мові є дієслова поніма́ти (пойма́ти), поня́ти (пойня́ти) й відповідні віддієслівні іменники поніма́ння (пойма́ння), поня́ття́ (пойня́ття́) і вони означають:
поніма́ти (пойма́ти) – дію «осягати (охоплювати, покривати, сповнювати) собою кого- що-небудь»;
поніма́ння (пойма́ння) – ту саму дію, що і поніма́ти (пойма́ти);
поня́ти (пойня́ти) – факт (подію) перейдення певного етапу в перебігу дії поніма́ти (пойма́ти);
поня́ття́ (пойня́ття́) – ту саму подію, що й поня́ти (пойня́ти).
2) В українській мові є дієслова утя́млювати, утя́мити й відповідні віддієслівні іменники утя́млювання, утя́млення, утямок і вони означають:
утя́млювати – дію «осягати, узагальнювати й зафіксовувати розумом суть, зміст чогось»;
утя́млювання – ту саму дію, що й утя́млювати;
утя́мити – факт (подію) перейдення певного етапу в перебігу дії утя́млювання;
утя́млення – ту саму подію, що й утя́мити;
утя́мок – наслідок події утя́мити (утя́млення) – суть, зміст чогось, осягнений узагальнений і зафіксований розумом.
3) Термін утя́мок на познаку одиниці думки, що його вживав І. Нечуй-Левицький, цілком відповідає усім вимогам національних стандартів і духові української мови. Додам, що слово утя́мок як похідник від утя́мити краще підходить на роль потрібного терміна, ніж зрозу́мок, бо дієслово утя́мити охоплює «осягнути розумом (зрозуміти)» та ще й має відтінок «узагальнити й запам’ятати». Через це його застосовано в стандарті [4] і вжито в сучасних публікаціях [19; 20] та ин.