У статті здійснено спробу детального аналізу українського термінознавства 60–90-х років ХХ ст., періоду досить неоднозначного в історії становлення української наукової мови, перелічено основні праці з термінології та термінологічні словники, окреслено роль діаспори в утвердженні національної термінології.
Ключові слова: українська мова, термінологія, термінознавство, термінографія, 1960–1990-ті рр.
The article contains an attempt of detailed analysis of Ukrainian term science of 60–90’s of the XX-th century – rather controversial period in the history of formation of Ukrainian scientific language, lists main terminological works and terminological dictionaries, describes the role of Diaspora in adoption of national terminology.
Keywords: Ukrainian language, terminology, terminography, 60–90’s XX-th century.
Цей період в усіх виданнях уважається застійним, періодом гноблення української термінології. Чи справді слід паплюжити термінознавство цього часу? Спробуймо розібратися.
Мета статті – описати українське термінознавство цього періоду. Об’єктом дослідження став відрізок часу від 1960 до 1990 рр. Предметом – наукові публікації та практична діяльність за цей час у галузі української термінології як в Україні, так і за її межами.
Розвиток термінознавства цього періоду відбувався не відповідно до природного розвитку мови, а за історично-політичними ознаками. Тому нерідко його іменують лінгвоцидом української мови.
Актуальність публікації полягає у виокремленні непростих десятиліть нашої історії, намаганні об’єктивно оцінити всі здобутки й негаразди в розвитку українського термінознавства.
Президія АН УРСР у 1957 році створила спеціальну Словникову комісію, до складу якої входили провідні вчені під головуванням академіка Й. З. Штокала. Завдання комісії полягало у визначенні основних принципів складання словників, організації авторських колективів, доборі спеціалістів-редакторів, а також у пильному контролі за їх працею й затвердженні словників до друку. Комісія залучила до складання словників фахівців різних галузей знань, максимально використовуючи при цьому допомогу лінгвістів-лексикографів. Передбачали підготувати спочатку 18 російсько-українських, а згодом українсько-російських словників. Перекладні двомовні словники відображали термінологію технічної тематики: з гірничої справи, машинознавства і машинобудування, гідротехніки, електрорадіотехніки, теплотехніки і газотехніки, зварювання, поліграфії і видавничої справи, металургії, швейного виробництва; науково-природничої тематики: з геології, географії, фізики, механіки, хімії, математики, ботаніки, фізіології, ветеринарії, анатомії; інших галузей: соціально-економічної лексики, сільського господарства, журналістики, лінгвістики, спорту.
Короткочасне відродження термінологічної лексикографії в радянській Україні припало на кінець 1950-х і першу половину 1960-х рр – у період так званої хрущовської відлиги. Починаючи із середини 1960-х рр, процес українського термінотворення в природничих науках загальмувався.
У Харкові в цей період вийшла брошура В. М. Овчаренка «Структура і семантика науково-технічного терміна» (1968). Але час хрущовської відлиги тривав недовго.
Якщо зіставити кількість фахових термінологічних словників, виданих у період від 1961 до 1989 рр, то «величезні досягнення радянської науки» виглядатимуть так [3]:
Таблиця 1.
|
1961 – 3 1962 – 3 1963 – 3 1964 – 6 1965 – 3 1966 – 2 1967 – 2 1968 – 1 1969 – 1 1970 – 2 |
1971 – 5 1972 – 2 1973 – 4 1974 – 6 1975 – 1 1976 – 5 1977 – немає 1978 – немає 1979 – 2 1980 – 2 |
1981 – 1 1982 – 1 1983 – 2 1984 – 1 1985 – 7 1986 – 1 1987 – 1 1988 – немає 1989 – 1 1990 –3 |
У більшості словників домінували засади «унормування великого шару лексики різних термінологічно-номенклатурних систем сучасної української літературної мови» на кшталт найменшого розходження з російськими науковими назвами. Так, українську науково-технічну мову заполонили іменники на -ка: накладка, намотка, настройка, обмотка, підстройка, прокладка, розгортка, установка, формовка і под., а також покручі на зразок – башмак, карман, полоса, шарикопідшипник, сиворотка, відрижка, відказ, казна, казначей тощо; форми активних дієприкметників на -ачий, -учий: генеруючий, крокуючий, модулюючий, приймаючий, несучий, регулюючий, розвиваючий, узагальнюючий і под.; чужорідні слова процент, еквівалент, фактор та ін. Як зазначає Т. Кияк, «російська мова “подарувала” разом із новими термінами інших мов водночас чимало огріхів суб’єктивного характеру. Мали місце … явища невдалого калькування, штучного відходу від усталених зразків для більшості європейських мов, наявності лакун (пропусків) у терміносистемах, конструювання термінів-монстрів тощо» [1, с. 22].
Заслуговують на особливу увагу підготовлені в Інституті мовознавства імені О. О. Потебні АН УРСР за участю фахівців різних галузей знань великі російсько-українські словники – технічний, який обіймає 80 тис. термінів, та сільськогосподарський – на 40 тис. термінів, електрорадіотехнічний словник (30 тис. термінів) за редакцією професора Львівської політехніки Ю. Т. Величка, а також «Словник лінгвістичних термінів» Є. Кротевича та Н. Родзевич (К., 1967), «Енциклопедія кібернетики» у 2-т. Укл. В. М. Глушков, М. М. Амосов, І. П. Артеменко та ін. (К. 1973), «Мінералогічний словник. Українсько-російсько-англійський» (Київ, 1975), що його уклав академік Є. К. Лазаренко в співавторстві з О. М. Винар.
Зокрема з’явився словник Є. Кротевича та Н. Родзевич, що містить термінологію загального мовознавства, славістики та індоєвропеїстики (700 термінів). Та після виходу в 1973 р. україномовної «Енциклопедії кібернетики» (першої у світі енциклопедії кібернетики) термінографічний процес майже припинився. Лише «Мінералогічний словник» був тією ластівкою, яка намагалася пронести національну весну в термінологічне словникарство. Ці лексикографічні праці довели, що термінологія «не просто список термінів, а семасіологічне вираження конкретної системи понять, яка, у свою чергу, відображає відповідний науковий світогляд» того, хто творить термінологію конкретної науки, культури, мистецтва, військової справи та ін.
У 60–70 роки осередком словникового книговидання був Київ. Лише поодинокі словники виходили у Львові чи Харкові передусім унаслідок наявності в цих містах потужних наукових шкіл. Так, в Українському поліграфічному інституті укладено «Англо-український словник-мінімум газетної термінології» (Львів, 1974), «Німецько-український технічний словник-мінімум» (Львів, 1974). Розташування у Харкові Книжкової палати України, Інституту культури зумовлювало зосередження тут значного творчого наукового потенціалу в царині документно-інформаційної діяльності. В аспекті розвитку термінологічної лексикографії це знайшло свій вияв у виданні «Довідника з бібліотекознавства і бібліографії» (укладачі Е. В. Куделько і С. Й. Мінц; Харків, 1969).
У діаспорі виходять систематично збірники НТШ, де друкують праці з українського мовознавства і термінології (Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто).
У 1959–1979 роках було опубліковано 75 термінологічних лексикографічних видань, із них 22 тлумачні й тлумачно-перекладні словники, 14 довідників, 4 енциклопедії, 32 перекладні словники. Тлумачні словники цього періоду відтворюють поняттєво- термінологічний апарат винятково гуманітарної й природничої сфери: політики, філософії, юриспруденції, психології, атеїзму, математики, фізики, біології, сільського господарства, музики, нумізматики. Аналогічна ситуація була й серед галузевих енциклопедій. Було створено енциклопедії бджільництва, садівництва, сільського господарства.
У 70-х роках переведено на російську мову всі спеціалізовані наукові журнали АН УРСР із природничих та технічних наук. Почався тотальний процес зросійщування вищої школи й науки. Як результат зросійщування й двомовності викладання в школах і вищих навчальних закладах утворилася своєрідна «українсько-російська» мова й відповідна їй термінологія. Із вжитку було вилучено величезну кількість слів, що не мали спільних з російською мовою коренів або не були кальками чи прямими запозиченнями з неї.
У тих нечисленних наукових текстах, що час від часу виходили українською мовою, та в шкільних підручниках термінологія зазнавала подальших змін. Навіть дисертації з проблем української термінології писали російською мовою.
80-ті роки позначені спадом спеціальної лексикографії. Назагал за десятиріччя вийшло у світ лише близько 20 видань здебільшого енциклопедично-довідкового типу. Про стан словникарської праці цього періоду красномовно свідчить те, що в Україні в окремі роки не було видано жодного словника спеціальної лексики. У цей період українською мовою не видавався жоден фаховий журнал, окрім гуманітарних і ботанічного, українською мовою не було написано жодного дисертаційного дослідження.
Але були й світлі сторінки історії українського термінознавства в цей час. З ініціативи академіка П. С. Погребняка в листопаді 1970 року було проведено першу науково-методичну нараду із проблем упорядкування й нормалізації наукової термінології. На ній підбили підсумки багаторічної праці, накреслили шляхи подальшої розбудови термінології, дослідження її розвитку, укладання словників. І хоча на нараді йшлося не лише про українські терміни й терміносистеми, однак і вони були в полі зору доповідачів. Науково-технічний прогрес сприяв розвитку науково-технічної термінології.
Цього ж року проф. А. П. Коваль видає книгу «Науковий стиль сучасної української літературної мови», у якій значна частина приділена термінам. Ця книга не втратила своєї актуальності ще й до сьогодні.
1978 року при Президії Національної академії наук України створюється Комітет наукової термінології, котрий продовжив діяльність Словникової комісії.
Перед Комітетом стояли завдання:
1) розробити принципи та методологію створення галузевих терміносистем та впровадити їх у практику;
2) обґрунтувати питання стандартизації та уніфікації наукової термінології;
3) впроваджувати термінологічну лексику та термінологічну норму в практику.
Під егідою Комітету було видано: «Російсько-український юридичний словник» (1985, понад 20 тис. термінів), «Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Термінологія і номенклатура» О. Маркевича і К. Татарка (1983, 19 тис. термінів), «Російсько-український словник термінів лісівництва» (1980, 8 тис. термінів), фундатором і натхненником укладання якого був академік П. С. Погребняк.
Позитивним моментом цього періоду є те, що в кінці 70-х – на початку 80-х років ХХ століття виникає українське теоретичне термінознавство як самостійна наука. Розробляється відповідний термінологічний апарат та методологія досліджень терміносистем. Їх завдання – досліджувати історію виникнення та розвитку окремих терміносистем, аналізувати співвідношення національного та запозиченого в терміносистемах. Свідченням цього були численні наукові конференції на зразок «Науково-технічний прогрес і мова» (Житомир, 1976, Київ, 1978), «Науково-технічний прогрес і проблеми термінології» (Львів, 1980), з’являються окремі публікації на сторінках «Культури слова», які стосувалися проблем нормалізації українських фахових систем та окремих професійних назв.
Захищають дисертації Панько Т. І. ( «Розвиток економічної термінології Х1Х–ХХ ст.» (1965), Сербенська О. А. («Розвиток української юридичної термінології» (1965), Кирик Д. П. («Філософська термінологія в українській літературній мові» (1967), Кочерган М. П. («Назви понять часу в українській мові» (1967), Пазяк О. М. («Назви сільськогосподарських знарядь в українській мові» (1969), Крейтор А. М. («Формування і розвиток української термінолексики елементарної математики» (1971), Стасевський С. Б. («Семантико-граматична структура української технічної термінології» (1973), Симоненко Л. О. («Мікологічна лексика української мови» (1973), Фещенко М. М. («Назви лікарських рослин в українській мові» (1974) тощо [9].
Плідно працюють у цю пору у царині наукової термінології В. Л. Карпова (привертають до себе увагу її праці: «Використання термінологічної лексики в мові поетичних творів М. Рильського» (1965), «Мовознавча термінологія галицьких шкільних підручників» (1962), «З історії української наукової термінології» (1962), «Математична термінологія галицьких шкільних підручників у 20–30-х роках ХХ ст.» (1964), «Нова термінологічна лексика в мові поезії (На матеріалі творчості львівських письменників)» (1964), монографії «Термін і художнє слово: Термінологічна лексика в мові сучасної української поезії» (1967) та ін.; Краковецька Г. О. «Власні імена античної медичної термінології» (1970), «Про лексико-семантичну трансформацію в сфері термінології» (1976), «Метафора у формуванні медичної термінології» (1980) та ін.); Лагутіна А. В. «Про жаргонні терміни» (1970), «Особливості наукової термінології в період НТР» (1979), «Термін і загальновживана мова» (1980), «Проблеми термінології в Україні» (1980) тощо [9].
1979 року виходить монографія Т. І. Панько «Від терміна до системи», у якій детально описано становлення й розвиток української економічної термінології, 1984 року – колективна монографія «Склад і структура термінологічної лексики української мови», 1989 – праця Т. Кияка «Лінгвістичні основи термінознавства».
Уже у 80-х роках захищають дисертації Ж. Красножан «Виноградарська лексика в українській мові», В. Пілецький «Співвідношення національного та інтернаціонального у словотвірній структурі українських фізичних термінів», І. М. Кочан «Іменний словотвір в українській технічній термінології (на матеріалі радіотехніки)», Б. П. Михайлишин «Парадигматичні зв’язки та функційні особливості української термінолексики образотворчого мистецтва», Г. П. Мацюк «Роль термінології у збагаченні значень загальновживаної лексики української мови» (1986) та ін.
«У кінці 70-х – на початку 80-х рр. теоретичне термінознавство, що як самостійна наука, постає з досвіду практичної термінознавчої роботи, остаточно набуло статусу сформованої науки зі своїм поняттєвим апаратом та методологією», – зазначає Л. О. Симоненко [7, с. 5].
На думку О. Тараненка, «з кінця 1980-х років … посилюється галицько-діаспорний вплив. Такий помітний вплив діаспорної мовної традиції на материкову мову – явище нечасте для світової практики розвитку літературних мов, і його можна зрозуміти на тлі … відсутності належної соціальної бази для активного (нормального) функціонування української літературної мови внаслідок потужної конкуренції з боку російської…» [8, с. 5].
Українську наукову термінологію на основі принципів ІУНМ і НТШ у цей час розробляла діаспора в Америці – УТЦА (Український термінологічний центр в Америці); НДТУК (Науково-дослідче товариство української термінології) та в низці інших наукових інституцій. Зокрема, Український науковий інститут Гарвардського університету в 1979 р. проводив сесію, присвячену історії української термінології.
За кордоном розвивається й українська термінографія. Так, у 70-х роках в місті Нови Сад (Югославія) було видано низку перекладних термінологічних словників (українсько-сербохорватських) з історії, музичного виховання, техніки [2, с. 11]. 1981 року у Мюнхені виходить «Німецько-український електротехнічний словник» М. Савчука, 1982 року в Едмонтоні – «Українсько-англійський словник комп’ютерних термінів», укладений у Канадському інституті українських студій, а в Нью-Йорку «Вибірковий англійсько-український словник з природознавства, техніки і сучасного побуту» А. Вовка, а 1986 року – його «Англійсько-український словник назв кольорів та кольороназв» (Нью-Йорк-Торонто). У Канаді в 1990 р. видано «Українсько-англійський словник комп’ютерної термінології і англо-українські аудіовізуальні терміни» (укладачі: П. Фединський, Т. Городиська, Т. Кінен, Р. Робін) [3].
Праця українських учених не пропала марно. Вперше за всю історію українська термінологія була систематизована на наукових засадах. Відродження національного термінологічного генофонду продовжилося лише після прийняття в 1989 р. Закону про мови в УРСР і особливо після проголошення в 1991 р. незалежності України.