Проаналізовано проблеми, з якими стикаються органи державної влади, місцевого самоврядування, працівники сфери освіти та громадяни в процесі реалізації регіональної освітньої політики. У причинно-наслідкових зв’язках досліджено короткострокові та довгострокові стратегії, які можуть сприяти розвитку освіти в регіонах.
З’ясовано, що правовий механізм системи регулювання вищої освіти являє собою
сукупність міжнародно-правових актів, зобов’язань України, Конституції України,
законів України, підзаконних нормативних правових актів та індивідуальних актів
застосування, покликаних здійснювати регулювання правовідносин між суб’єктами
освітньої діяльності в процесі впливу на сферу освіти. Визначено, що особливостями
організаційно-правового механізму державного регулювання трансформації вищої
освіти є самостійний розвиток та інноваційна діяльність, як акцентовано в Законі
У статті визначено стратегічний потенціал реформування системи вищої освіти України у контексті аналізу сучасних соціокультурних змін та інтеграційних процесів в європейський освітній простір. З’ясовано, що в умовах інноваційного розвитку змінюється функціональна роль освіти: із транслятора знань і генератора специфічних навичок і вмінь вона перетворюється, по-перше, в безпосереднього виробника знань і, по-друге, в активного учасника процесу трансформації цих знань у нові продукти, технології та послуги.