ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС ЗАХИСНИКА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

За умов реформування кримінального процесуального законодавства України статус захисника набуває якісно нових, позитивних рис. Процес реформування кримінального судочинства зумовлює необхідність дослідження важливих питань гарантій прав і свобод особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, зокрема участі у ньому захисника. Важливими питаннями для розгляду залишаються участь захисника у кримінальному процесі як одного із найважливіших учасників кримінального провадження, дослідження проблем, пов’язаних із реалізацією законних прав та інтересів людини і громадянина. Сьогодні одним із аспектів цієї проблеми залишається невизначеність процесуальних прав, реалізацію яких здійснюють безпосередньо підозрюваний, обвинувачений; її не можна доручити захиснику. Визначення і чітке закріплення в КПК України відповідних прав і обов’язків захисника стане запорукою забезпечення ним ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів особи, оскільки недосконалі положення законодавства нині унеможливлюють реалізацію прав захисника щодо збирання доказів у повному обсязі. Задекларовані питання актуальні та своєчасні, оскільки правовий статус адвоката та захисника – це хоч і дещо суміжні, однак нерівнозначні поняття як за обсягом, так і за джерелом нормативно-правового регулювання. Згідно із положеннями КПК України, реалізація прав захисника відбувається виключно на основі КПК України, а діяльність адвоката як професійна діяльність особи унормована Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, що зумовлює невизначеність процесуального статусу захисника-адвоката. Встановлено, що у положеннях ст. 46 КПК України доречно навести загальні положення щодо участі захисника у кримінальному провадженні, де серед іншого передбачити, що одна особа може мати декілька захисників, кожний з яких може з’являтися під час кримінального провадження і брати у ньому участь незалежно від іншого. Ст. 47 КПК України слід іменувати як “Права та обов’язки захисника”, закріпивши у ній відповідні права та обов’язки захисника, випадки відмови від виконання ним своїх обов’язків, а також те, що йому заборонено робити під час реалізації функції захисту. Однак під час формулювання положення наведених статей недоречно імплементувати усі норми ст. 20 “Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, оскільки окремі з них збігаються із положеннями КПК України і додаткового закріплення не потребують. Введення до новосформованих статей КПК України деяких норм цього закону недоцільне, оскільки вони фактично суперечать КПК України, що ускладнить захисникові реалізацію своїх прав та обов’язків у кримінальному провадженні. Зокрема, не варто в КПК України вказувати на “адвокатський” запит, оскільки положення цього кодексу регулюють відносини між учасниками кримінального провадження без ознак професійного спрямування, що, фактично, унеможливлює використання терміна “адвокатський запит”.