Конституційні принципи права Європейського Союзу

У статті здійснено комплексний аналіз ролі конституційних принципів права в процесі легітимації та функціонування Європейського Союзу. Акцентовано на пробле мах практичної реалізації та застосування конституційних принципів на наднаціо нальному та національному рівнях. Зазначено, що умовою стабільного розвитку ЄС є забезпечення його правової однорідності, яка передбачає дотримання державами-члена ми основних принципів функціонування ЄС та положень двох конституційних актів – Договору про Європейський Союз (англ. Treaty on Еuropean Union, TEU) та Договору про функціонування Європейського Союзу (англ. Treaty on the Functioning of the Euro pean Union, TFEU).

В статті застосовано обмежений погляд на конституціоналізм, який охоплює лише ті принципи, які регулюють (а) підстави для легітимності на рівні Європейського Союзу і (б) відносини між наднаціональним і національним рівнями. Це такі принципи: наді лення повноважень, субсидіарності, пропорційності, інституційної незалежності, делего ваного суверенітету.

Аналіз п’яти конституційних принципів дає підстави зробити такі висновки: дого вори про Європейський Союз та функціонування Європейського Союзу не називаються “конституцією”, але вони мають усі ознаки кодифікованого зводу установчих правових актів; Європейський Союз створений як федерація, хоча за всіма ознаками він є конфе дерацією, оскільки джерелом його легітимності є принципи делегування, субсидіарності та пропорційності; єдиним безпосереднім джерелом легітимності в ЄС є Європейський парламент, повноваження якого все ще обмежені в певних сферах через загальні обме ження ЄС у таких питаннях, як загальносоюзне оподаткування або право підтримувати власну фіскальну спроможність та управляти своїми справжніми “власними ресурса ми”. ЄС має велику потенційну владу, хоч принцип делегування повноважень має на меті обмежити його повноваження вичерпним переліком компетенцій; необхідна ефективніша і формалізованіша платформа для прийняття законів у сферах політики, які перебувають на перетині наднаціонального і національного рівнів; сучасна система надання національними парламентами аргументованих висновків щодо проєктів зако нодавчих актів є доволі обмеженою для досягнення балансу між легітимністю Союзу і національною легітимністю щодо повноважень, які є справді “спільними”, наприклад, економічне управління; інституційна незалежність, принцип, який в інших випадках є обґрунтованим, повинен мати іншу сферу застосування для організацій, які виконують допоміжні або регуляторні функції, такі як Європейський центральний банк, що пови нен бути ієрархічно нижчим за три традиційні гілки влади, принаймні у надзвичайних випадках, які потребують виняткових заходів; у контексті права ЄС національний суве ренітет, який розуміють як “абсолютний”, не відповідає часу і реальності Союзу, тобто є відносним.