Конституційні принципи права Європейського Союзу

У статті здійснено комплексний аналіз ролі конституційних принципів права в процесі легітимації та функціонування Європейського Союзу. Акцентується увага на проблемах практичної реалізації та застосування конституційних принципів на наднаціональному та національному рівні. Зазначається, що умовою стабільного розвитку ЄС є забезпечення його правової однорідності, яка передбачає дотримання державами-членами основних принципів функціонування ЄС та положень двох конституційних актів -  Договору про Європейський Союз (англ. Treaty on Еuropean Union, TEU) та Договору про функціонування Європейського Союзу (англ. Treaty on the Functioning of the European Union, TFEU.

В статті застосовується обмежений погляд на конституціоналізм. який охоплює лише ті принципи, які регулюють (а) підстави для легітимності на рівні Європейського Союзу і (б) відносини між наднаціональним і національним рівнями. Це такі принципи як: наділення повноважень, субсидіарності, пропорційності, інституційної незалежності, делегованого суверенітету.  

Аналіз п’яти конституційних принципів дозволяє зробити наступні висновки: Договори про Європейський Союз та функціонування Європейського Союзу не називаються "конституцією", але вони мають усі ознаки кодифікованого зводу установчих правових актів; Європейський Союз створений як федерація, хоча за всіма ознаками він є конфедерацією, оскільки джерелом його легітимності є принципи делегування, субсидіарності та пропорційності; єдиним безпосереднім джерелом легітимності в ЄС є Європейський парламент, повноваження якого все ще обмежені в певних сферах через загальні обмеження ЄС у таких питаннях, як загальносоюзне оподаткування або право підтримувати власну фіскальну спроможність та управляти своїми справжніми "власними ресурсами". ЄС має велику потенційну владу, незважаючи на те, що принцип делегування повноважень має на меті обмежити його повноваження вичерпним переліком компетенцій; необхідна більш ефективна і формалізована платформа для прийняття законів у сферах політики, які знаходяться на перетині наднаціонального і національного рівнів; існуюча система надання національними парламентами аргументованих висновків щодо проектів законодавчих актів є досить обмеженою для досягнення балансу між легітимністю Союзу і національною легітимністю щодо повноважень, які є дійсно "спільними", наприклад, економічне управління; інституційна незалежність, принцип, який в інших випадках є обґрунтованим, повинен мати іншу сферу застосування для організацій, які виконують допоміжні або регуляторні функції, такі як Європейський центральний банк, який повинен бути ієрархічно нижчим за три традиційні гілки влади, принаймні у надзвичайних випадках, які вимагають виняткових заходів; в контексті права ЄС національний суверенітет, що розуміється як "абсолютний", не відповідає часу і реальності Союзу, тобто є відносним.