При постановці проблеми було проаналізовано стан паліативної допомоги в Україні. Фактична кількість паліативних ліжок варіює в межах 1247–1500, що становить менше половини від мінімального рівня, рекомендованого ВООЗ (близько 3150–4200). Загальна річна потреба в паліативній допомозі в країні перевищує 600 тисяч осіб (МОЗ України, 2024). Це кількісний показник, а якісний показник – фрагментарністю, відсутністю цілісних функціонально-просторових рішень і переважанням вторинного використання існуючих медичних будівель, які не адаптовані до специфічних потреб пацієнтів. У більшості випадків паліативна допомога надається у складі відокремлених відділень багатопрофільних медичних закладів або в тимчасово адаптованих приміщеннях, архітектурна конфігурація яких не забезпечує чіткої просторової ієрархії. У таких умовах особливої ваги набуває формування автономних паліативних центрів – комплексних інституцій, здатних забезпечити не лише медичний догляд, а й всебічну підтримку. Попри наявність окремих позитивних практик, в Україні досі не сформовано чіткої типології закладів з відповідним функціональним наповненням, не уніфіковано принципів просторової організації кожного типу, відсутні стандартизовані рішення щодо кожного блоку та їхніх зв’язків. Це зумовлює потребу в архітектурному дослідженні, спрямованому на формування системної моделі функціональної організації автономного паліативного закладу, що відповідатиме потребам цільової групи, етичним принципам і просторовим засадам гуманної архітектури. Питання функціональної організації закладів паліативної допомоги розглядається в низці міжнародних міждисциплінарних досліджень у галузях архітектури, медицини, геронтології, психології та охорони здоров’я.