істина

На підставі спадщини українських мислителів 60-х рр. ХІХ ст. — 70-х рр. ХХ ст. розкрито інноваційні особливості історичної пам’яті стосовно обміркованих ідей. Автор зазначає, що у контексті (між)релігійних комунікацій, міждисциплінарного простору такі особливості у системі духовної культури взаємообумовлюються. Суперечності й гармонізація у виниклих процесах є об’єктивними, закономірними, бо історична пам’ять є однією із запорук у розвиткові духовно-культурної спадщини.

Проблему співвідношення природничо-наукового та гуманітарно-наукового знання обговорено в контексті категорії істини. Розглянуто три основні концепції істини – кореспондентну, прагматистську та когерентну. Прагматистська і когерентна концепції проаналізовані у межах некласичної епістемології як альтернативні щодо кореспондентної концепції. Стверджено пріоритет когерентної концепції під час обговорення проблематики гуманітарного знання.

У статті виявлено особливості тлумачень мислителями Нового часу основних категорій моральної і релігійної свідомості (благо, віра, істина, любов, мораль, спасіння, чеснота та ін.) в їх взаємозв’язку. Звернення до історико-генетичного методу і методу категоріального аналізу дозволило розкрити філософський зміст основних концепцій взаємозв’язку релігії і моралі в новочасній культурі і виявити їх причетність до процесів, що відбуваються в європейському духовному просторі сьогодення.