адгезія

Описано методологію математичного моделювання адгезійного шару на межі «метал–діелектрик». Для перехідної області визначено ємність, ефективну товщину подвійного електричного шару, роботу адгезії, енергію адгезійних зв’язків.

Methodology of mathematical modelling of adhesion layer on a interface  "metal– dielectric" is described. For a transitional area a capacity, effective thickness of double electric layer, work of adhesion and energy of adhesive bonds is determine.

Вивчена хімічна модифікація гудрону формальдегіду у вигляді 37% водного розчину в присутності каталізаторів. Як каталізатори використані хлорна та сульфатна кислоти, гідроксид натрію та «кислі» гудрони. Досліджено вплив природи та кількості каталізатора, температури та тривалості процесу й співвідношення компонентів суміші на температуру розм’якшення, пенетрацію, температуру крихкості та зчеплення з поверхнею щебню. Структура модифікованого гудрону підтверджена ІЧ-спектроскопічними дослідженнями. Встановлено структурно-груповий склад модифікованих гудронів.

Запропоновано модифікування бітумного в’яжучого екологічною епоксидованою ріпаковою олією (BERO) в присутності ініціатора (затверджувача). Як ініціатор використано адипінову кислоту (АА), малеїновий ангідрид (МА) та поліетиленполіамін (PEPA). Встановлено вплив температури модифікування та співвідношення ініціатор : епоксид ріпакової олії (ERO) : бітум, а також природи ініціатора на властивості модифікованого бітуму. Оцінено такі якісні показники бітуму, як температура розм’якшення, пенетрація, дуктильність та адгезія до скла.

З бітумів, модифікованих феноло-крезоло-формальдегідною смолою (ФіКС-Ф), виготовлені дорожні повільнорозкладні монофазні катіонні бітумні емульсії для застосування як зв’язучого для тонкошарових покриттів з литих емульсійних мінеральних сумішей (ЛЕМС). Встановлені та проаналізовані фізико-технічні показники модифікованих і немодифікованих емульсій. Підібрані оптимальні склади ЛЕМС за критерієм розкладу на основі виготовлених бітумних емульсій.

Властивості наповнених  полімерних композицій значною мірою залежать від природи і поверхневих властивостей наповнювачів, зокрема, базальтового волокна. Вперше показана можливість модифікації поверхні базальтового волокна комерційним полігексаметиленгуанідингідрохлоридом та некомерційними полідіетиленаміногуанідинами - апретами. Встановлена залежність крайового кута змочування та адгезійної міцності в системі "термопласт - волокно" від типу апрету. Визначено оптимальний тип апрету- полідіетиленаміногуанідин-карбонат.