Розвиток термінознавства як науки передбачає баланс між його теорією і практикою. Саме тому зібраний та описаний термінологічний і термінознавчий матеріал вимагає періодичного теоретичного узагальнення, осмислення, можливо, й переосмислення. У цьому контексті актуальним стає також подальше прогнозування термінознавчої проблематики, зокрема й формулювання соціального запиту на термін, що фактично неможливе без аналізу досвіду в цій царині наших попередників та сучасників. Одним із аспектів узагальненого аналізу є систематизація основних напрямів досліджень у термінознавстві.
Спроби такої систематизації уже знайшли часткове відбиття в наукових працях, В. С. Гриньова, Л. Ю. Буянової, В. А. Татаринова, І. М. Кочан та багатьох інших дослідників, зокрема у форматі визначення окремих підрозділів, наукових дисциплін, аспектів у термінознавстві, проте безвідносно до з’ясування їхнього парадигмального, крос-парадигмального, аспектуального, крос-аспектуального, дисциплінарного чи крос-дисциплінарного статусу. Тому нам видається актуальною систематизація наукових пошуків сучасного термінознавства (кінця ХХ – початку ХХІ століть), яку розпочнемо з урахування двох концепцій у вивченні терміна, – інженерної (О. Вюстер, Є. К. Дрезен, Д. С. Лотте) та лінгвістичної/винокурівської (Г. О. Винокур, О. О. Реформатський) [2, с. 5–14]. Відтак можемо говорити, з одного боку, про лінгвістичне (С. В. Гриньов) [13] або філологічне (Л. Ю. Буянова) [5] термінознавство, з другого, – про архівознавче (Е. І. Хан-Піра, К. І. Рудельсон, О. В. Єлпатьєвський) [23, c. 86–87], медичне (С. В. Гриньов) [11], юридичне (Н. П. Яцишин) [31], математичне (Є. М. Какзанова) [17], біологічне (Л. Ю. Буянова) [5] термінознавство тощо, яке набуває статусу наукової дисципліни, що формується на стику мовознавства й різних наук технічного, природничого, суспільного/гуманітарного напрямів, які також вивчають термінологію з метою її кодифікації (опису) та нормалізації, частково використовуючи досягнення й поняттєвотермінологічний апарат загального термінознавства. Іншими словами, над розробленням термінології конкретної галузі знань поряд із лінгвістами-/філологами-термінознавцями активно працюють і фахівці-термінологи.
У нашому дослідженні зосередимо увагу більшою мірою на проблематиці лінгвістичного термінознавства в його спробі, з одного боку, систематизувати наукові пошуки мовознавців, з другого, – уніфікувати лінгвістичну термінологію, тобто термінологію метамови опису мови-об’єкта. Аналізуючи пошукові розвідки лінгвістів-термінознавців кінця ХХ – початку ХХІ століть, можна цілком справедливо стверджувати про паралельне співіснування в термінознавчому просторі трьох основних парадигмальних напрямів як визнаних у мовознавчій спільноті теорій, моделей дослідження галузевих термінологій, узгоджених між собою спільною тенденцією, або трьох дослідницьких парадигм: 1) [системно-]структурної/терміноцентричної/традиційної, або структуралістської, класифікаційно-структурної, таксономічної, формальної, інвентарної, на її пост-парадигмальному етапі – [системно-]структурне/терміноцентричне/традиційне термінознавство; 2) функціональної* на її власне парадигмальному етапі – функціональне термінознавство; 3) когнітивної/антропоцентричної/когнітивно-дискурсивної, або дискурсивно-когнітивної, амбісемантичної, функціонально-когнітивної, когнітивно-функціональної, неофункціональної, когнітивно-комунікативної, інтерпретаційної, на її допарадигмальному етапі – когнітивне термінознавство.
При цьому в термінознавчій науці кінця ХХ (90-ті рр.) – початку ХХІ ст. важливо розрізняти також внутрішньопарадигмальні та міжпарадигмальні напрями досліджень, зокрема: 1) аспектуальні (внутрішньопарадигмальні дослідницькі напрями, тобто такі, що сформувалися в межах однієї парадигми); 2) крос-аспектуальні (поєдання кількох внутрішньопарадигмальних дослідницьких напрямів у межах однієї парадигми); 3) крос-парадигмальні, або міжпарадигмальні (поєднання в межах тієї самої наукової дисципліни теорій, моделей, методологій різних парадигм, як-от: зародження нових ідей на тлі усталених теорій спричиняє певну взаємодію, скажімо, постпарадигмального етапу старої дослідницької парадигми й допарадигмального етапу нової парадигми, що призводить до міжпарадигмального синтезу); 4) крос-дисциплінарні, або крос-дисциплінарно-парадигмальні (вплив на термінознавство дослідницьких парадигм інших наук або дисциплін).
До крос-парадигмальних напрямів відносимо структурно-функціональний та функціонально-когнітивний/когнітивно-функціональний. Підставою для виокремлення останнього є апеляція деяких дослідників до понять “когнітивно-функціональна парадигма” (Т. В. Васильєва) [6], “функціонально-когнітивна парадигма” (Т. Перелигіна, О. Д. Вишнякова) [26; 7].
Зауважимо, що в лінгвістичних працях термін традиційний, традиція у парадигмальному аспекті використовують на позначення: традиція = антропоцентричний = прескриптивний = стандартний (П. Б. Паршин) [25, с. 20–24]; традиційна лінгвістика = “затишний” традиційний антропоцентризм/антропоцентричний підхід = доструктурна лінгвістика // традиційний = словоцентричний = системоцентричний (В. М. Алпатов) [4, с. 15–26]; традиційне мовознавство = структуралізм (А. С. Зеленько) [16, с. 13] традиційний підхід = нормоцентричний підхід, традиційний підхід = лінгвоцентричний підхід (С. Л. Мішланова) [21, с. 96–97]; традиційний підхід = теоретико-множинний підхід у порівняльно-історичному термінознавстві (К. Я. Авербух) [2, с. 5–14].
У нашому дослідженні вважаємо за необхідне розрізняти: традиційне/прескриптивне/доструктурне/порівняльно-історичне мовознавство (теоретико-множинний підхід) і традиційне/системно-структурне/нормоценртичне/прескриптивне > лінгвоцентричне термінознавство (системний підхід). Звідси виникає колізія прескриптивне мовознавство (виформовується на тлі доструктурної/ порівняльно-історичної лінгвістичної парадигми) і прескриптивне термінознавство (виформовується на тлі системно-структурної лінгвістичної парадигми).
Розмаїття термінів на позначення нової антропоцентричної парадигми лінгвістичного знання, зокрема когнітивна = когнітивно-дискурсивна = дискурсивно-когнітивна (Н. Ф. Алефіренко, Г. П. Гаврилічева) [3; 8] = когнітивно-комунікативна (О. Й. Голованова) [10] = когнітивно-функціональна (Т. В. Васильєва) [6] = функціонально-когнітивна парадигма (Т. Перелигіна, О. Д. Вишнякова) [26; 7], спричиняє синонімію термінів когнітивне термінознавство (С. В. Гриньов, О. Й. Голованова, Ю. Г. Кокоріна та ін.) [12, с. 11–22; 18, с. 117–124; 10] = когнітивно-комунікативне термінознавство [20, с. 120–126] / когнітивно-комунікативний аспект у термінознавстві (О. А. Слоєва) [28] = когнітивно-дискурсивне термінознавство (С. Л. Мішланова, А. М. Гурєєва) [22, с. 40–43; 14] / когнітивно-дискурсивний напрям у термінознавстві (І. Г. Гурєєва) [15] на позначення сформованого в 90-х рр. ХХ ст. нового парадигмального напряму термінознавства, що відповідно синонімізує терміни когнітивний = когнітивно-комунікативний, когнітивний = когнітивно-дискурсивний, когнітивно-комунікативний = когнітивно-дискурсивний (О. Й. Голованова) [9, с. 85–91], а також когнітивний = когнітивно-функціональний. Це значно ускладнює структурування наукових пошуків сучасного термінознавства.
Пропонуємо також розрізняти: 1) синонімічні терміни когнітивний, когнітивно-дискурсивний = дискурсивно-когнітивний, когнітивно-комунікативний, когнітивно-функціональний = функціонально-когнітивний у їхній сполучуваності з термінами парадигма, напрям, аспект; 2) термін когнітивно-номінативний у його сполучуваності лише з терміном аспект (Г. Ф. Ракшанова) [27] (пор. також: “когнітивно-номінативне моделювання як новий етап розвитку теорії номінації” – М. К. Абаєва [1]); 3) гіперогіпонімічні терміни когнітивний ↓↑ когнітивно-дискурсивний, когнітивний ↓↑ когнітивно-комунікативний у їх сполучуваності зі словом термінознавство (когнітивне термінознавство ↓↑ когнітивно-дискурсивне термінознавство, когнітивно-комунікативне термінознавство), де словосполучення когнітивно-дискурсивне термінознавство і когнітивно-комунікативне термінознавство використовуємо на позначення підрозділів сучасного когнітивного термінознавства. На позначення ж одного з крос-парадигмальних напрямів використовуватимемо варіативний термін функціонально-когнітивний/когнітивно-функціональний.
Крім парадигмальних і крос-парадигмальних, у теоретичному термінознавсті можна виокремити й аспектуальні напрями, які фактично формують окремі підрозділи термінознавства, як-от: ономасіологічний – ономасіологічне термінознавство, а в його контексті мотивологічне термінознавство (О. Фельде, А. Перфільєва, О. Штейнгарт) [30]; семасіологічний – семасіологічне термінознавство; історичний – історичне термінознавство; історіографічний – історія/ історіографія термінознавства; типологічний – типологічне термінознавство; порівняльний – порівняльне термінознавство; зіставний – зіставне термінознавство; контрастивний – контрастивне термінознавство; методологічний – методологічне термінознавство, або методологія термінознавства; теоретико-термінографічний/термінографічний – теорія термінографії; [функціонально-] стилістичний – стилістичне термінознавство; [функціонально-]комунікативний – комунікативне термінознавство; перекладознавчий – перекладне термінознавство тощо.
До крос-аспектуальних напрямів відносимо, наприклад: ономасемасіологічний – ономасема-сіологічне термінознавство, а в його контексті діалектне термінознавство (М. П. Богуцька, А. В. Лагутіна) [29]; порівняльно-зіставний – порівняльно-зіставне термінознавство; теоретико-методологічний – теорія і методологія термінознавства, зокрема теорія і методологія прикладного термінознавства; а також історико-семасіологічний, історико-ономасіологічний, історикотипологічний, типолого-термінографічний, порівняльно-історичний напрями тощо.
У світлі сучасних лінгвістичних парадигм можна говорити також про інтеграційне, або інтегративне, термінознавство (М. Попова), що виформовується на тлі інтеграційної теорії терміна, комплексно-варіологічного підходу, інформаційно-семіотичної теорії терміна, інтеграційної концепції (моделі) мови спеціального призначення, поєднання здобутків системно-структурного, функціонального й когнітивного термінознавства в їх аспектуальних і крос-аспектуальних/крос-теоретичних виявах.
Особливо відчутний вплив сьогодні на термінознавство з боку дослідницьких парадигм філософії, логіки, психології, математики, культурології, соціології, етнології, комп’ютерних наук та власне предметних галузей, що засвідчує міжнауковий, міждисциплінарний синтез теоретичних і методологічних засад різних наук (дисциплін), і дає підстави говорити про крос-дисциплінарні напрями досліджень у термінознавстві, зокрема: 1) соціолінгвістичний як міждисциплінарний синтез соціології і термінознавства на тлі соціолінгвістики, що засвідчує на користь формування соціотермінознавства, а також соціокогнітивний як синтез соціології, термінознавства, когнітивістики на тлі соціолінгвістики й когнітивної лінгвістики, що засвідчує на користь формування соціокогнітивного термінознавства (Р. Теммерман); 2) цивілізаційний напрям у термінознавстві (виявляє знання і досвід цивілізацій, відображених у мові, у цивілізаційному, порівняльно-історичному, історико-генетичному, антропоцентричному та внутріщньоструктурному аспектах) як міждисциплінарний синтез загальної теорії цивілізації і загальної теорії терміна на тлі цивілізаційної лінгвістики (В. Г. Кульпіна, З. Р. Палютина) [19, с. 342–346; 24], яка взаємодіє із соціолінгвістикою, історією, лінгвокультурологією, комп’ютерними технологіями і яку визначають як новий метод у сучасному термінознавстві; 3) лінгводидактичний як міждисциплінарний синтез педагогіки й термінознавства на тлі лінгводидактики – лінгводидактичне термінознавство (Л. Ю. Буянова) [5]; 4) лінгвотехнологічний як міждисциплінарний синтез лінгвістики й комп’ютерних технологій – комп’ютерне термінознавство, комп’ютерна термінографія, а в їх контексті корпусне термінознавство, корпусна термінографія; 5) маргінальний (з перевагою філософського аспекту) як міждисциплінарний синтез філософії, лінгвістики, соціології, культурології, герменевтики, методологічної культури науки, когнітивістики.
Зазначимо, що когнітивне термінознавство має особливий статус – і власне парадигмального напряму (оскільки формує одну із сучасних парадигм наукового знання), і крос-дисциплінарно-парадигмального напряму (оскільки сучасна прарадигма наукового знання є глобальною знаннєвою парадигмою, тобто полі-(мульти)парадигмальною).
Кожен із зазначених напрямів пронизують фундаментальні опозиції: “загальний – частковий” і “теоретичний – практичний/прикладний”, які фактично визначають два архінапрями термінознавчих досліджень – загальнотеоретичний і частково теоретичний/галузево-теоретичний, що дає підстави говорити про дихотомії загальне – галузеве термінознавство і теоретичне – прикладне термінознавство.
Отже, пошук нових теорій, формування нових напрямів, які в контексті нових дослідницьких парадигм співіснують разом зі старими (за можливості домінування) дає усі підстави кваліфікувати термінознавство кінця ХХ – початку ХХІ ст. поліпарадигмальним, або мультипарадигмальним, з елементами інтеграційного підходу та міждисциплінарного синтезу.
* функційної – ред.